Сторінка
5
Мотивація пізнавальної діяльності
З розбудовою незалежної Української держави змінилися орієнтири та напрями освітньої діяльності. Навчати і виховувати дітей, як ми це робили 5—7 років тому, не можна. Наші зарубіжні колеги зазначають, що цивілізований світ сприймає Україну як незалежну державу, проте не вважає її великою, розвинутою. Серед усіх ознак нерозвиненості на першій позиції стоїть недостатній рівень освіти. Сьогодні за рівнем освіти ми входимо до дев'ятої десятки країн світу. Не зважаючи на кризу а економіці, освіта не може залишитися на тих засадах змісту і технології, які були 20 років тому. Немає руху вперед — немає життя.
Освіта має бути орієнтованою на особистість, на формування високоморальної, мобільної у своєму розвиткові людини, яка добре розуміє, що робить, куди й навіщо йде, яка обов'язково розвине власний талант, здібності, дані їй природою.
Ми вважаємо, що один зі шляхів, який допоможе досягти цього, є мотивація. Адже сьогодні учень не має мотивованого бажання вчитися, а вчитель — умотивованого бажання вчити, а від того страждає наше майбутнє.
Жоден процес пізнання був би не можливий без мотивів навчальної, а значить і пізнавальної діяльності. Кожен учитель знає, що якщо учень не хоче навчатися, то його навчити не можна. Значить, у кожного учня повинен бути мотив.
Мотивом прийнято вважати внутрішню спонуку до діяльності, що надає їй особистісного змісту. Мотиви конкретизують і спрямовують діяльність людини: вибір предмета майбутньої діяльності є проявом психічної активності внаслідок інтеріоризації зовнішніх чинників через мотиваційно-потребнісну сферу особистості. Інакше кажучи, ми концентруємося тільки на тому, що має особистісну мотивацію.
Мотивацією вважають сукупність мотивів, які спонукають людину до досягнення мети; сукупність психологічних процесів, які дають поведінці вольовий імпульс і спрямованість. Рівень мотивації, за яким діяльність найбільш успішна, називають оптимумом мотивації.
Особистісно значуща діяльність впливає на:
ефективність виконання завдання;
час, витрачений на неї;
розвиток здібностей.
Емоційна зацікавленість і здібності підсилюють одна одну.
Оскільки формування мотивації тісніше пов'язане з виховним, а не з навчальним процесом, то співвідношення навчання й виховання слід змінити в бік останнього. Якщо в школах і надалі домінуватиме засвоєння знань, а розвиток особистості (зокрема процесу створення внутрішньої мотивації) відставатиме, то психологічне дорослішання учнів ітиме повільно. І навпаки — увага до формування особистісних якостей стимулює вдосконалення пізнавальної діяльності школяра, бо мотивація є не тільки стимулятором учіння, а й результатом сприйняття учнем ефективності особистого учіння. Саме тому у визначення змісту освіти сьогодні включено не тільки досвід пізнавальної діяльності (знання), досвід виконання способів діяльності (вміння), досвід творчої діяльності, а й досвід ставлення до навколишньої дійсності у формі мотиваційно-ціннісних орієнтацій .
Перейдемо до розгляду функцій, які виконують мотиви. Серед основних функцій мотиву виділяють: спрямування, регулювання та контроль.
Провідною серед них є спонукальна функція (спрямування). Спонукальна функція мотиву реалізується тільки через зміст дії, але не визначає його автоматично, він утворюється як результат самостійного процесу його побудови. Це складна внутрішня робота, матеріал для будівництва якої формується в процесі виховання й соціалізації.
За дослідженнями сучасних психологів, серед найсуттєвіших мотивів діяльності підлітка можна виокремити: емоційне ставлення до діяльності, самоствердження, самореалізація, престижність, особиста користь, орієнтація на педагога, орієнтація на групу однолітків, суспільна значущість, обов'язок, новизна.
А серед вузько-особистісних мотивів можна виокремити:
прагнення не бути гіршим;
бути на рівні з товаришами,
прагнення бути кращим за інших;
прагнення завоювати симпатії однолітків, представників іншої статі;
прагнення постояти за себе.
У повсякденній праці педагоги переважно мають справи не з мотивами, а з мотивуванням учня, тобто тим, чим він пояснює для нас свої вчинки. Тому вчителеві особливо важливо орієнтуватися в тому, як насправді учень мотивує свою навчальну діяльність. Саме вона є домінуючим об'єктом і нашої уваги.
Під мотивацією навчальної діяльності психологи розуміють усі чинники, що обумовлюють прояви навчальної активності: потреби, мету, установки, почуття обов'язку, інтереси.
Сучасна педагогіка серед мотивів навчальної діяльності виокремлює: безпосередньо-спонукальні, засновані на емоційних проявах особистості (цікавість, бажання нагороди або запобігання покарання тощо); перспективно-спонукальні (ґрунтуються на розумінні значущості знання взагалі); інтелектуально-спонукальні (базуються на отриманні задоволення від процесу пізнання).Можна об'єднати мотиви учнів у такі групи: мотиви суспільного і морального змісту; мотиви, безпосередньо пов'язані з навчальною діяльністю; мотиви, пов'язані з особистісними життєвими планами й інтересами учнів; мотиви престижу; комунікативні мотиви; мотиви самовиховання; утилітарні мотиви; мотиви тривожності (уникнення неприємностей). Звичайно, одне з провідних місць в ієрархії мотивів учня має посідати потреба в навчанні як один із проявів загальної потреби в пізнанні. Але в більшості учнів вона, на жаль, не сформована. Мотиви дітей у навчальній діяльності здебільшого спрямовані на навчання заради навчання, навчання заради успіху, навчання для запобігання невдач, навчання під тиском, навчання з орієнтуванням на чийсь авторитет тощо.
За ступенем впливу чинників навчання на продуктивність навчання мотивація посідає перше місце. Методам навчання в цьому переліку чинників належить 15-те, а типу і структурі уроку – 28-ме місце.
Продуктивність навчання залежить як від внутрішніх стимулів навчання, так і від зовнішніх (педагогічних, суспільних, економічних).
Навчально-пізнавальні мотиви формуються в процесі самої навчальної діяльності, тому важливо, як ця діяльність здійснюється.
Розглянемо мотивацію пізнавальної діяльності учнів.
Пізнавальні мотиви. Провідним є інтерес до знань і до процесу їх здобуття, бажання дізнатися якомога більше, розширити свій кругозір, цікавість до певних предметів, явищ. Розрізняють декілька стадій розвитку інтересу: цікавість, допитливість, пізнавальний і теоретичний інтерес.
На стадії цікавості учні можуть захопитися тим чи іншим об'єктом, але в них не виникає прагнення до пізнання їхньої суті. Тому потрібно запропонувати пізнавальні запитання. Ці запитання збуджують пізнавальний інтерес до теми і дають учневі можливість відчути недостатність його знань і вмінь для розв'язання поставленого завдання. Саме інтерес є основою уваги в пізнавальній і дослідницькій діяльності. Зацікавлена людина — захоплена, її увага, погляд, слух спрямовані на об'єкт інтересу. І якщо ставлення учнів до навчання позитивне, то надалі такі учні будуть уважними на уроці.