Сторінка
4
Людський мозок накопичує інформацію про довколишній світ і зберігає її. Образи предметів і явищ зберігаються у вигляді зображень пам’яті, тобто тих предметів і явищ, які людина сприйняла раніше, а зараз відтворює в думці. Закріплення, зберігання та наступне відтворення людиною попереднього досвіду називається пам’яттю. Пам’ять, що за своєю будовою і функцією невідривна від живого субстрату, вважається генетичною пам’яттю. В ході еволюції на її основі виникли ще більш складні форми біологічної пам’яті – імунологічна і, зрештою, нервова пам’ять – пам’ять центральної нервової системи. Пам’ять є підґрунтям психічного життя людини. Завдяки пам’яті людина може здобути необхідні для діяльності знання та навички. Пам’ять – неодмінна умова психічного розвитку людини. Завдяки пам’яті зберігається цілісність "Я" особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Позбавлена пам’яті людина постійно перебувала б у стані новонародженого, була б істотою, не здатною нічого навчитися, нічого опанувати. У пам’яті розрізняють такі основні процеси: запам’ятовування, зберігання, відтворення і забування. Залежно від матеріалу, який запам’ятовується, виокремлюють пам’ять образну, словесно-логічну, емоційну і рухову. Психологи і педагоги розглядають пам’ять центральної нервової системи. З цієї точки зору пам’ять тлумачиться як відображення минулого досвіду людини, що проявляється у запам’ятовуванні, збереженні і пригадуванні того, що вона сприймала, робила, відчувала чи про що думала. Для розвитку пам’яті в учнів неабиякого значення набуває розкриття вчителем її індивідуальної та соціальної значущості. Потрібно також враховувати те, що більш міцно запам’ятовуються ті факти та події, які мають особливо важливе значення для особистості. Стійкість інтересу, емоційне ставлення до того, що людина запам’ятовує, позитивно впливає на пам’ять, на запам’ятовування. Запам’ятати навчальний матеріал – означає пов’язати його з попередніми знаннями.
Зв’язки між подіями, фактами, явищами, що відображені у свідомості людини і закріплені в пам’яті, називають асоціацією. Відрізняють асоціації за суміжністю, схожістю та контрастом. Ці типи асоціацій вчителям потрібно використовувати для збудження пам’яті учнів та відновлення ними тих чи інших подій відповідно до типу асоціації.
Для успішного розвитку пам’яті учнів вчителеві важливо також знати її види, з’ясувати, який вид пам’яті в кожного учня більш розвинений, і відповідно до цього з кожним учнем індивідуально працювати. За тривалістю збереження інформації пам’ять буває короткочасною, довготривалою та оперативною. До умов успішного запам’ятовування належать установка на запам’ятовування, мотивація запам’ятовування, забезпечення активності і самостійності навчально-пізнавальної діяльності учнів, поділ навчального матеріалу на смислові блоки, встановлення логічних зв’язків між частинами цілого, зміна видів діяльності. Завдання вчителя полягає в тому, щоб розвивати всі види пам’яті учнів на основі розвитку пам’яті-домінанти кожного з них. У шкільному віці пам’ять стає організованою, регульованою та керованою психічною діяльністю.
Розвитку пам’яті в учнів сприяють також вибір та реалізація змісту, методів і засобів навчання з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей школярів; прийоми організації навчально-пізнавальної діяльності, спрямовані на запам’ятовування, збереження в пам’яті вивченого матеріалу, відтворення і розпізнавання інформації; раціональне поєднання розвитку різних видів пам’яті з орієнтиром на розвиток оперативної і довготривалої; установка учнів на запам’ятовування вивченого матеріалу у процесі навчання; виділення у процесі навчання мети-домінанти у розвитку пам’яті учнів, тобто переважне формування одного-двох видів пам’яті; формування в учнів раціональних прийомів запам’ятовування і тренування пам’яті; врахування у процесі навчання об’єктивної властивості пам’яті людини – здатності забувати. Параметри розвитку пізнавальних психічних процесів особистості учня покладено в основу розроблення технологічної карти спостереження та аналізу ефективності їх реалізації на уроці (див. додаток Б).
Гострою проблемою сьогодення є формування самостійної пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання. При цьому під самостійною діяльністю учнів слід розуміти таку діяльність, яка виконується на репродуктивно-творчому чи на творчому рівні. Мета самостійної пізнавальної діяльності учнів — самостійно здобувати знання на творчому рівні. А для цього необхідно навчити учнів чітко визначати предмет своєї діяльності й озброїти навчально-пізнавальним апаратом, зокрема вмінням виділяти пізнавальні завдання, загальні та конкретні (уміння у структурі навчальної ситуації вибрати мету, побачити завдання); добирати, визначати та застосовувати адекватні способи дій, що ведуть до вирішення завдання (уміння вибрати шлях і засоби вирішення завдання); умінням здійснювати контроль над тим, чи розв’язується поставлене завдання підібраними та використаними способами (уміння застосовувати засвоєні знання та навички у процесі практичної реалізації розв’язання завдання).
Таким чином, при підготовці та реалізації психологічного аспекту уроку, а саме навчально-пізнавальної діяльності, вчитель повинен виконувати наступне:
добір і реалізація змісту, методів і засобів формування позитивних, педагогічно доцільних і соціально значущих мотивів навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроці;
формування інтелектуальної сфери особистості (знання, уміння, здібності) за допомогою відповідного змісту навчального матеріалу та способів його реалізації;
розвиток інтересу учнів до навчально-пізнавальної діяльності та її результатів;
формування в учнів уміння вибирати раціональні способи дій у розв’язанні навчальних завдань;
забезпечення оптимального поєднання функцій і способу дій учнів (виконавча, орієнтувальна, контрольна) у навчально-пізнавальній діяльності, спрямування її на пріоритетність орієнтувальної функції;
забезпечення організації та змісту самостійної навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроці реконструктивного та творчого характеру.
Отже, психологічний аспект уроку інтегрує такі основні його компоненти: психологічні основи навчально-пізнавальної діяльності учнів; пізнавальні психічні процеси і їх розвиток; емоційно-вольові процеси і їх формування; індивідуально-психологічні особливості учнів. Психологічні основи навчально-пізнавальної діяльності учнів в сою чергу включають: мету, мотиви, різновиди діяльності, інтерес, увагу, мову, стиль спілкування, рефлексію. Характерною ознакою навчально-пізнавальної діяльності є її складність і специфіка, яка полягає в тому, що її об’єкт (учень) є водночас її суб’єктом, метою і результатом зміни самого об’єкта; завдання учень отримує ззовні, його навчально-пізнавальна діяльність розглядається з трьох сторін – мотиваційної, змістової, операційної. Крім того, до пізнавальних психічних процесів особистості відносяться відчуття, сприймання, мислення, уява, пам’ять. Гострою проблемою сьогодення є формування самостійної пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання.