Сторінка
15
Отже, ми можемо припустити, що дискусії притаманні:
широке обговорення (обмін думками);
спірне питання (проблема);
публічність (наявність аудиторії);
вербальна (усно-словесна) форма спілкування (діалог або полілог), хоча можливе використання різноманітної наочності під час виступу на етапі доведення;
наявність, як мінімум, двох осіб (або груп) з протилежними поглядами;
спонтанність.
Остання ознака (спонтанність) суперечить навчанню як спеціально організованій, спланованій і керованій взаємодії між вчителем та учнями з метою досягнення результатів, визначених державою у нормативно-правових документах (програмах, стандартах тощо). Тому як вихід із цього протиріччя у навчально-виховному процесі необхідно використовувати підготовлені, сплановані, керовані дискусії, різновидами яких є диспути та дебати. Маючи основні вищезазначені ознаки дискусії (крім спонтанності), вони розрізняються між собою за метою, організацією і характером діяльності учасників. Ці особливості відображені у таблиці 1.1
Загалом зазначимо, що здебільшого в педагогічній літературі поняття "дискусія" та "диспут" часто вживаються як синоніми (особливо тоді, коли диспут розглядається як "організована дискусія"), а поняття "дебати" виступає як вид дискусії.
Більшість методистів схильні до того, що використання диспутів та дебатів у повному обсязі можливе у старшій школі і 9-му класі основної школи. Шостий – восьмий класи основної школи повинні розглядатися як підготовчий етап до запровадження повноцінної комунікативної моделі навчання у 10-12 класах. У них мають переважати завдання на формування вмінь висловлювати свою точку зору письмово й усно, досконало володіти рідною мовою, вміння критично сприймати інформацію, розрізняти факти, припущення та оцінки, аргументувати власну позицію, знаходити слабкі сторони в аргументації співрозмовника, дотримуватися правил та культури спілкування.
Таблиця 1.1
Особливості диспуту та дебатів як різновидів дискусії
|
Диспут |
Дебати | |
|
Мета |
Обговорення, обмін думками, висвітлення своїх позицій з метою правильного розв'язання суперечливого питання. |
Переконати суперників, виграти, але не агресивно. |
|
Особливості організації |
Вимагає попередньої підготовки. Кількість груп іноді може бути більше двох. Поділ учасників на групи відбувається безпосередньо під час заняття відповідно до їх власних переконань, оцінок, суджень, тобто кількість членів у групах не однакова. Не передбачає якогось особливого виділення ролей. |
Вимагає попередньої підготовки. У дебатах беруть участь тільки дві групи-команди (стверджуюча і заперечуюча) і суддя (журі). Включення гравців у стверджуючу або заперечуючу команди, може не збігатися з їх особистими переконаннями. Передбачає поділ на певні функціональні ролі. |
|
Інше |
1.Попередня підготовка забезпечує дискусійний процес, і підбір матеріалів проводиться відповідно до власних переконань учасників. У ході дискусії можливі різні результати: згода, незгода, зміна позицій тощо. 3.Час може визначатися учасниками за домовленістю залежно від складності питання, кількості бажаючих виступити тощо. |
Попередня підготовка зводиться до підбору інформації, підготовки і фіксації виступів відповідно до функціональної ролі. Команди не змінюють своїх поглядів, доводячи кожна свою, заздалегідь визначену позицію. Час жорстко фіксований. |
Загалом зазначимо, що здебільшого в педагогічній літературі поняття "дискусія" та "диспут" часто вживаються як синоніми (особливо тоді, коли диспут розглядається як "організована дискусія"), а поняття "дебати" виступає як вид дискусії.
Більшість методистів схильні до того, що використання диспутів та дебатів у повному обсязі можливе у старшій школі і 9-му класі основної школи. Шостий – восьмий класи основної школи повинні розглядатися як підготовчий етап до запровадження повноцінної комунікативної моделі навчання у 10-12 класах. У них мають переважати завдання на формування вмінь висловлювати свою точку зору письмово й усно, досконало володіти рідною мовою, вміння критично сприймати інформацію, розрізняти факти, припущення та оцінки, аргументувати власну позицію, знаходити слабкі сторони в аргументації співрозмовника, дотримуватися правил та культури спілкування.
Організація навчально-пізнавальної діяльності учнів потрібна і у рамках ігрової моделі навчання, ефективність якої зумовлена емоціями учнів [56].
До останнього часу такий важливий компонент змісту, як досвід емоційно-ціннісної діяльності учнів, лише декларувався і практично, був відсутній у навчальних програмах.
І. Лернер нагадує про необхідність упродовж усього процесу навчання приділяти увагу емоційній сфері учня. Без емоцій немає ні пробудження сформованих потреб, ні заміщення одних потреб іншими (їх коригування), ні створення нових
Головна умова успіху в процесі навчання – розбудити емоції учня. Якщо в процесі уроку учень нудьгує або залишається байдужим, успіху не буде. І, навпаки, в емоційно збудженої дитини очі горять, увага насторожена, пам'ять чітка, вона запам'ятовує твердо і надовго.
До емоційних стимулів належать гра, романтика, змагання, проблемно-пошукові ситуації, емоційно-образні засоби, диспути, дискусії.
Безумовно, розвиток індивідуальності передбачає не лише її емоційний аспект, але й розвиток творчого потенціалу особистості й, на нашу думку, здійснюється саме через емоційний аспект. У зв'язку з цим як основний принцип розвитку творчого потенціалу особистості необхідне введення принципу трансформації інтелектуальної проблеми в емоційну проблему. Відповідно до цього принципу проблемою стає не виконуване учнями завдання, а їх емоційне ставлення до цього завдання і співвіднесення його із загальноприйнятим ставленням. Це емоційне ставлення приймається як самодостатній прояв індивідуальності. Учень повинен стати центром дій, освіти в реальності.
Вихід з цієї ситуації може бути знайдений шляхом включення у навчально-виховний процес ігрової моделі навчання.
Мета використання моделі у навчально-виховному процесії – включення учнів у моделювання явищ та процесів; часткова емпатія (переживання досвіду); орієнтація на пошукову діяльність; формування абстрактного, критичного та рефлексійного мислення, створення нових і ціннісних орієнтацій, високий рівень включеності у роботу, стимулювання активності та ініціативи, опора на власний життєвий досвід як на джерело знань; розвиток культури дискусій та публічних виступів, повторення та узагальнення навчального матеріалу, полегшення перенесення засвоєного матеріалу та набутих компетенцій у реальне життя, можливість використання таких засобів адаптації учнів 6-9 класів до набутих новоутворень, що відповідають їхньому віку (гра, фантазування, співпереживання тощо).