Сторінка
22

Формування ціннісного ставлення студентів до фізичної культури

У процесі проведеного емпіричного дослідження з'ясовано, що кількість студентів з мономотиваційним типом структури відповідного ціннісного ставлення складає 44 особи (38,2 %), з проміжним типом - 35 осіб (30,5 %), з полімотиваційним типом 36 осіб (31,3 %). Таким чином, у більшої частини студентів у структурі збудників активності щодо занять фізичною культурою і спортом виявлено наявність декількох детермінант, які або є рівнозначущими, або відрізняються несуттєво. Провідну позицію можуть мати мотиви досягнення успіху, спортивно-пізнавальний, підготовки до професійної діяльності, але переважно на середньому рівні сформованості. Разом з цим найчастіше взагалі відторгаються студентами (рівень низький, дуже низький або повна відсутність) такі мотиви, як емоційне задоволення (незначущий у 38,5% студентів), соціального самоствердження (57,1%), соціально-емоційний (64,6%), раціонально-вольовий (55,7%).

Таким чином, можна стверджувати, що ціннісне ставлення студентів до фізичної культури і спорту (а звідси - і до відповідного навчального предмету) визначається сукупністю взаємодіючих чинників, які знаходяться між собою у певному підпорядкуванні. При цьому можна виділити смислове "ядро", яке містить найбільш значущі саме для цієї особистості чинники (особистісний смисл), перехідну зону (емоційно небайдужі чинники), периферію (слабо усвідомлені чинники) та сферу невизначеності (неусвідомлені чинники). Експериментально з'ясовано, що зміст "ядра", розподіл чинників по інших зонах є індивідуальним у кожного студента.

Зміст та методика організації викладання навчального предмету "Фізичне виховання" на полімотивапійній основі

Виходячи із здійсненого теоретичного аналізу і результатів констатуючого експерименту, основним завданням формуючого експерименту є розробка такого організаційно-методичного змісту предмету "Фізичне виховання", що сприяє усвідомленню студентами множинного впливу відповідних занять на особистісний та професійний розвиток. З цією метою вже з першого року навчання є необхідність розкрити весь спектр можливостей фізичного виховання, який містить: особистісну складову (самооцінка, формування позитивної Я-концепцІЇ, розвиток гуманістичної спрямованості особистості), професійну складову (оволодіння елементами професійної техніки), профілактичну складову (оволодіння прийомами і засобами попередження професійних захворювань), активізуючу складову (підвищення тонусу організму, працездатності), релаксуючу складову (засвоєння прийомів релаксації, подолання м'язових бар'єрів), соціальну складову (засвоєння навичок міжособистісної взаємодії, вмінь роботи в командах), тощо. Кожне заняття повинно включати вправи та рефлексивні завдання, які допоможуть студентам не тільки відтворювати та засвоювати відповідні форми роботи, а й використовувати можливості занять з фізичного виховання для власного розвитку. Логічно припустити, що таким шляхом можна суттєво підвищити результативність відповідного навчального предмету, а, отже, його вклад в професійне становлення майбутніх учителів, вирішити важливі проблеми поєднання фізичного, психічного, особистісного розвитку кожного студента, створення міцного фундаменту для збереження та покращення його наявного та майбутнього здоров'я.

В основу формуючого впливу на студентів покладені такі положення.

Ставлення студентів до фізичної культури є складним полісистемним утворенням, що включає ряд компонентів: феноменологічний (фізична активність як базова складова життєдіяльності, естетичні переживання краси рухів), соціальний (наявність певного соціального ідеалу, який містить компонент рухової активності, порівняльний аналіз власної рухової активності, ЇЇ якості з аналогічними показниками як важлива складова цього соціального еталону, ставлення до інших осіб, і в контексті цього до себе), особистісний (індивідуальна потреба у фізичних вправах, руховій активності), предметний (загальне ставлення до навчальної дисципліни"Фізичне виховання"), конкретно-організаційний (надання переваги певним видам спорту).

Виходячи з цієї полісистемності мотиваційної сфери, включення студентів у навчальний предмет "Фізичне виховання" повинне базуватися на розкритті і методичному забезпеченні всієї сукупності функцій, виконуваних даним предметом у поточній діяльності і перспективному розвитку майбутнього професіоналу.

Надання завдань на виконання фізичних вправ, що включаються викладачем у зміст занять, повинне обов'язково випереджатися максимально повним розкриттям їхніх функціональних задач і можливостей у різних аспектах: для забезпечення поточної (навчальної) діяльності, професійного становлення, особистісного розвитку.

Виконання фізичних вправ має супроводжуватися рефлексивним самоаналізом, що включає самооцінку ефективності їхнього виконання стосовно до попереднього індивідуального рівня освоєння.

Важливим моментом є підключення самих студентів до творчого

проектування змісту занять (добір вправ, мотивація їхнього виконання, організаційні й управлінські процедури).

Доповнення безпосередніх фізичних вправ елементами педагогічної діяльності (добір завдань, керування іншими студентами, організація процедур обговорення й т.ін.), що дозволяє розширити можливості щодо створення ситуацій успіху, що особливо важливо для студентів з низьким рівнем фізичної підготовленості.

Актуалізація і відпрацьовування міжпредметних зв'язків, у першу чергу з предметами, що забезпечують особистісний і професійний розвиток майбутнього вчителя (психологія, педагогічна майстерність, культура педагогічного спілкування, педагогіка, методика викладання).

Формування ціннісного ставлення студентів до фізичної культури в цілому, і в тому числі до навчального предмету "Фізичне виховання" і відповідних занять, має стати пріоритетною метою викладача, що веде цей курс.

Для реалізації даних положень проведене теоретичне і методичне опрацювання кожної окремої функції, що виконує навчальний предмет "Фізичне виховання" у структурі професійної підготовки.

Блок 1. Фізичні вправи як засіб підвищення працездатності студентів у навчальній діяльності.

Навчальна діяльність студентів має ряд специфічних особливостей. До їхнього числа варто віднести насамперед:

1) Гіподинамічний характер діяльності, тобто вимушено низький рівень фізичної активності, блокування природної потреби молодих людей у фізичних рухах, особливо під час аудиторних занять, тривалість яких складає 6-8 годин, та самостійної роботи у бібліотеці або при виконанні навчальних завдань.

Високий рівень розумових навантажень, який супроводжується стомленням, що накопичується (щоденним, щотижневим, семестровим).

Стресовий характер навчальної діяльності, особливо в період екзаменаційних сесій, коли в короткий термін студенти здають значну кількість заліків і іспитів, що супроводжується інтенсивною підготовкою (часто з порушенням сну і режиму харчування). При цьому часто високий рівень хвилювання, що відчувають студенти, блокує їхні інтелектуальні можливості, приводить до низьких результатів успішності.