Сторінка
24

Формування ціннісного ставлення студентів до фізичної культури

Як відомо, Я-образ і самооцінка є найважливішими складовими особистісного рівня інтеграції, визначаючи багато в чому стратегії і тактики поведінки індивіда, насамперед у системі соціальних відносин. Ці два психічних утворення безпосередньо зв'язані як одне з одним, так і з поведінковими особливостями. Перевага в Я-образі негативних якостей істотно впливає на самооцінку, формує непевність у своїх діях, блокує природність самопроявів особистості. Як було показано на етапі констатуючого експерименту, заняття по фізичному вихованню активізують у багатьох студентів саме негативні якості в структурі Я-образа. Це викликано специфікою даного предмета, де студенти працюють не за логікою освоєння і відпрацьовування відповідних якостей, а за логікою демонстрації вже наявного рівня фізичного розвитку. Внаслідок цього ті студенти, що не можуть у силу різних життєвих обставин демонструвати необхідні нормативні результати, часто знаходяться в надзвичайно гострому конфлікті: вони відчувають свою особистісну неспроможність, травмуються некоректними порівняннями і зіставленнями з більш успішними студентами, відчувають осуд і глузування з боку групи.

Разом з цим заняття з фізичного виховання надають студентам унікальні можливості особистісного самопізнання не через різного роду опосередковані показники (як у психологічних бланкових тестах), а через реальні поведінкові прояви, через безпосередні переживання, особливості вирішення стресових ситуацій, подолання внутрішніх суперечностей. Це може бути досягнуто лише шляхом введення даної складової у програму роботи під час навчальних занять.

Серія вправ, наданих у відповідному блоці, покликана сприяти підвищенню рівня домагань, переживанню ситуацій успішності, корекції самооцінки, розвиткові волі, зміні цілепокладання студентів.

Основним завданням викладача є зміна навчальних цілей, що має супроводжуватися виконанням певних правил організації занять і міжособистісної взаємодії:

З критеріїв оцінювання дій студентів має бути цілком виключене міжособистісне порівняння. І викладач, і студентська група повинні чітко додержуватися вимоги: основним досягненням кожного студента є підвищення рівня власних досягнень, як в об'єктивному (реальні результати), такі в суб'єктивному плані (подолання себе, власних страхів і побоювань).

Основна увага кожного студента повинна бути звернута на сам процес виконання дій з наступною рефлексією власних переживань з цього приводу.

Викладач фіксує будь-які досягнення студента, створюючи йому ситуації успіху.

Контекстним змістом роботи повинно стати збагнення кожним студентом своїх індивідуальних особливостей і хоча б маленький, але крок вперед у порівнянні з наявними можливостями.

При доборі завдань використаний ряд вправ, запропонованих В.А. Семиченко в модульному курсі психології що доповнені новими інтерпретаційними прийомами. Крім того, розроблений ряд авторських методик.

Змістове наповнення блоку:

1) Теоретична частина.

Ця складова роботи містить перш за все розгляд тих проблем особистісного розвитку, які виникають у студентів на цьому етапі їх життя: потреба у самопізнанні, формування рівня домагань і самооцінки, становлення позитивного образу Я, в цілому несуперечливої і стійкої Я-концепції. Підкреслюється різноманітність засобів, за допомогою яких може бути проведено діагностування особистісних якостей. Особливо підкреслюється, що вивчення людини у лабораторних умовах не надає повної і адекватної інформації. Розкривається велика значущість процедур самоспостереження, постійного самовивчення для особистісного зростання людини.

Оскільки робота з цим блоком проводиться на 1 курсі, II семестр, до того часу студенти вже ознайомлені з курсом загальної психології, оволоділи навичками роботи з психологічними тестами і прийомами інтерпретації психологічної інформації. Але найчастіше цей досвід самодіагностування при вивченні відповідного курсу набувався за стандартними методиками, а результати тестування не супроводжувалися аффективними переживаннями. У студентів завжди була можливість пояснити ті Індивідуальні недоліки, що виявлялися, недосконалістю того чи іншого тесту. У реальній же дійсності такі процедури завжди афективно насичені. Особливо це помітно на заняттях з фізкультури у студентів з низькими показниками фізичного розвитку. Постійно відчуваючи невдачі, такі студенти врешті-решт виробляють захисні механізми від травмуючих ситуацій: ухиляються від виконання фізичних вправ, формалізують своє ставлення до зовнішніх оцінок і власних результатів, знижують рівень домагань і самооцінку у цій сфері навчальної діяльності, приймають власну фізичну недосконалість як щось фатальне, незмінне.

Тому основне завдання викладача - сформувати у студентів "пізнавальне" ставлення до власних дій, потребу навіть у ситуаціях неуспіху знаходити можливість реалізовувати процедури самопізнання та самоаналізу, проектувати подальші дії з самовиховання.

2. Практична частина.

Безумовно, реалізувати повну програму особистісного самопізнання на заняттях з фізичного виховання неможливо, Ми вважаємо, що відповідні процедури повинні органічно включатися у організацію навчальної діяльності, не заперечуючи суті і специфіки самого предмету. Тому відібрано такі вправи, які містять елементи фізичних дій, і в той же час дозволяють вивчити:

особливості волі (подолання себе, підвищення своїх можливостей шляхом реалізації вольових зусиль);

формування позитивного ставлення до невдач як засобу отримання зворотного зв'язку про власні якості з метою подальшого саморозвитку;

введення "почуття тіла" в Образ-Я;

підвищення рівня домагань шляхом посилення механізмів проміжного і кінцевого цілепокладання.

Блок 3. Фізичні вправи як засіб діагностики і корекції готовності майбутніх учителів до спільної діяльності.

Педагогічна діяльність є полісуб'єктною й інтерактивною, оскільки в ній завжди беруть участь два і більш індивіди: вчитель і учень, учитель - і клас, вчитель і батьки, учитель - і інші педагоги. Це означає, що майбутніх педагогів необхідно готувати до організації спільної діяльності, причому в різних формах і на різних рівнях і формах рольової включеності. Традиційна система навчання таких можливостей практично не надає: навіть при організації колективних форм роботи в основному переслідуються чисто педагогічні цілі (робота з навчальною інформацією). Студентам не дається додаткових завдань - виявити кращі індивідуальні стратегії в ситуаціях соціальної взаємодії, їх позитивний або негативний вплив на партнера, виявити та усвідомити доцільність власних засобів взаємодії та їх адекватності ситуаціям. Правда, усе частіше в зміст навчального процесу вводяться такі навчальні курси, як "Педагогічна конфліктологія", "Тренінг педагогічного спілкування", однак, по-перше, це ще не стало системою, а, по-друге, дані курси також не можуть охопити всіх актуальних аспектів проблеми, насамперед поведінки в реальних ситуаціях життєдіяльності.

Потенційні можливості занять з фізичної культури починають привертати увагу дослідників (психологів і педагогів), оскільки створюють досить широкі можливості для діагностики і корекції важливих індивідуальних якостей. Так, Л.А. Григорович і Е.Б. Качаліною запропонована "Парціальна програма з фізичної культури для учнів 10-11 класів загальноосвітніх шкіл", що являє собою інтегрований курс із питань фізичного і психічного здоров'я. Фізичні вправи розглядаються авторами як засіб пізнання старшокласниками власної психологічної реальності. Аналіз даної програми показав, що вона охоплює тільки частину актуальних завдань самопізнання, насамперед орієнтуючись на ситуації міжособистісної взаємодії. Це знаходить безпосереднє відображення вже в самих назвах тем: