Сторінка
3
В той же час дослідженнями науковців доведено, що реальний рівень фахівців з фізичного виховання залишається низьким. Значна частина працюючих вчителів фізкультури мають невисокий рівень знань, педагогічної техніки, у них не сформовані такі важливі педагогічні здібності, як перцептивні, конструктивні, гностичні, вони не вміють (і не мають відповідної потреби) самостійно опрацьовувати спеціальну літературу, не володіють уміннями педагогічного аналізу та оцінювання. За результатами досліджень, випускники факультетів заочного навчання педагогічних навчальних закладів мають низький рівень психолого-педагогічної підготовки, а 59 % опитаних вчителів семи областей України не можуть самостійно визначати зміст, засоби і форми фізичного виховання школярів.
За думкою Б.М. Шияна, сьогодні суттєвих змін вимагає саме концепція підготовки фахівців з фізичного виховання. Дослідник вважає, що високий рівень підготовки майбутніх учителів до фізичного виховання учнів може бути досягнутий за умов:
наукового обґрунтування і впровадження у процес їх фахової підготовки теоретико-методичних елементів (знань, умінь, навичок), орієнтованих на формування фізичної культури школярів;
переорієнтації системи фізичного виховання з консервативно-нормативної моделі, що суперечить вимогам шкільної фізкультурної освіти, на інноваційну педагогічну діяльність, складовими якої є конструктивний, організаційний, комунікативний та дослідницький компонент. Нормативна модель зводить діяльність вчителя до функціональної ролі і є несумісною з вимогами гуманізації школи, забезпеченням оптимальних умов для розвитку кожної дитини. Розумною альтернативою нормативній є дослідницька модель, згідно з якою центральною ланкою роботи вчителя є процес постійної модифікації програми діяльності відповідно до умов та особливостей групи дітей або окремої дитини;
оновлення змісту професійно-педагогічної підготовки вчителя фізичного виховання на основі висвітлення технології планування навчально-виховного процесу з фізичного виховання. Це, в свою чергу, вимагає значного збагачення професійного арсеналу вчителя, вміння вільно ним користуватися, вдосконалювати, гуманізації його професійної свідомості її переорієнтації на всебічне врахування природи дитини;
- домінування у навчальному процесі творчих завдань, спрямованих на відтворення практичних дій учителя в нестандартних ситуаціях, що дозволить формувати професійні знання в майбутнього вчителя водночас на методологічному (мета, завдання), теоретичному (закони, принципи, форми діяльності і т. ін.) , методичному (проектування навчального процесу) та технологічному (вирішення практичних завдань навчання і виховання у конкретних умовах) рівнів.
Ми вважаємо, що ця авторська концепція повністю відповідає сутності роботи вузівського викладача фізичної культури, тобто без певних обмежень може бути перенесена в ситуацію вищої школи.
Описаний стан справ не може залишати осторонь і студентів інших факультетів. Адже вони є вчорашніми вихованцями школи, де, за даними багатьох дослідників, працюють на явно непрофесійному рівні вчителі фізичного виховання. Тобто вже на момент вступу до вищого педагогічного навчального закладу значна кількість студентів може нести негативне ставлення до фізичного виховання. В той же час проблеми фізичного виховання майбутніх вчителів "нефізкультурних" факультетів сьогодні не можна вважати остаточно вирішеними, хоча відповідні дослідження у цьому напрямку проводилися давно.
Але основний напрям цих досліджень - організація занять з фізичного виховання як засобу стимулювання фізичної активності молоді, аналогічний тим дослідженням, що проводились в середньо-освітній школі.
Науково-педагогічні основи вдосконалення фізичного виховання студентів було розглянуто І.А. Кошбахтієвим, висвітлено у численних наукових збірниках.
Для нас особливий інтерес мають роботи, присвячені професійній спрямованості фізичного виховання у системі підготовки майбутніх учителів (М.Я. Віленський, Р.П. Сафін), професійно-прикладній фізичній підготовці майбутніх спеціалістів (Г.І. Крюковський, С.В. Раєвський), які більш детально будуть проаналізовані у наступному параграфі
Ми вважаємо, що наведені вище напрями не перекривають повністю всієї актуальності проблеми.
По-перше, вирішення складних завдань фізичного виховання школярів не може бути вирішено лише за рахунок діяльності вчителів фізичної культури. Кожен учитель є фактично носієм цінностей фізичної культури, сприяє формуванню у студентів ціннісного ставлення до фізичної культури, спонукає та організує їх фізичну активність, особливо у позакласній роботі (спортивні змагання, відвідування спортивних секцій, туристичні походи, спортивні ігри у вільний час).
Безумовно, не всі ці заходи вимагаються від вчителя-предметника його функціональними обов'язками. Але їх використання значно підвищує контакт з учнями, надає можливість колективного впливу.
По-друге, фізична культура як складова загальної культури є важливим компонентом життєдіяльності самого вчителя, підтримання творчої працездатності і здоров'я. Тому професійна спрямованість предмету фізичного виховання не може обмежуватись лише переконанням студентів у необхідності фізичної культури у роботі з учнями. Спектр відносин людини як особистості і фахівця з фізичною культурою є більш складним і різнобічним.
Особливу проблему складає формування механізмів, що забезпечують пролонговану активність студентів у фізичному вихованні і самовихованні. Серед таких механізмів основне місце займає формування ціннісного ставлення студентів до фізичної культури як важливої складової загальної культури особистості, засобу особистісного розвитку, і, виходячи з цього, підвищення позитивного ставлення до відповідного навчального предмету, його впливу на процеси особистісного розвитку і професійного становлення.
Як вважають ряд авторів (М.С. Корольчук, А.Ф. Косенко, ТЛ. Кочергіна): "Проблема фізичного виховання має велике наукове, практичне І державне значення. Могутність держави та здоров'я нації безпосередньо залежать від рівня фізичного виховання ЇЇ громадян. Поліпшення фізичної підготовки юнаків і дівчат нерідко є основним фактором відновлення і зміцнення здоров'я у період остаточного формування організму, могутнім джерелом підвищення загальної і розумової працездатності. Адже молоді нині мають чимало відхилень у діяльності різних органів і систем, а це й свідчить про нагальну потребу у застосуванні оздоровчо-лікувальної фізкультури" [82, 99]. Вчені підкреслюють, що зберегти високий рівень здоров'я молоді допоможе впровадження нових оздоровчих технологій, орієнтованих на його зміцнення. Разом з тим жодне відомство, жоден заклад у державі неспроможний самостійно вирішити відповідне завдання, якщо не буде сформоване ціннісне ставлення до фізичної культури І у громадян. "Схилити ж громадську свідомість до здоров'я вкрай складно. Не можна змусити людину берегти та зміцнювати своє здоров'я - потрібно створити умови, щоб вона сама захотіла про них дбати".