Сторінка
7

Впровадження соціально-педагогічної програми профілактики суїцидальної поведінки серед підлітків загальноосвітньої школи

Іудаїзм також відкидає самогубство, хоча за деяких обставин самогубство допускається, наприклад, при невиліковних захворюваннях. Тим не менше це - один із найтяжчих гріхів в іудаїзмі. У Талмуді самогубство не згадується, проте постталмудичні авторитети відносили його до гріхів навіть більш тяжким, ніж вбивство, оскільки воно служить запереченням божественного відплати. У той же час наводиться різниця між самогубством і мучеництвом, самопожертвою в ім'я релігії. Актами мучеництва вважаються самогубства з метою уникнути насильницького навернення в іншу віру. Але в цілому це - релігійний злочин і тому карається Богом. Самогубців ховають за особливим ритуалом, наприклад, їх не ховають до заходу сонця. Згідно із законами, сформульованим вже в постталмудичну епоху, мета траурних ритуалів по самогубцю - висловити співчуття родичам покійного, а вся обрядова частина, яка символізує повагу до померлого, не проводиться. Всі ці правила застосовуються, якщо тільки існують тверді свідоцтва факту самогубства.

Непрямі докази в даному випадку не визнаються. Крім того, має бути точно доведено, що самовбивця не був у стані неосудності, і самогубство було умисним, що можливо, якщо тільки самогубець заздалегідь заявив про свій намір. Тому поховання за законами про самогубство відбувається рідко. Подібне ставлення до самогубства було запозичене і християнством.

До конфесій, не вважаючих суїцид абсолютним злом, відносяться релігії буддизм та індуїзм. У цих релігіях самогубство не має стигми гріховності і не вважається злочином проти Бога.

Буддизм, загалом, самогубство відкидає, але допускає його при болісних болях і хворобах.

Обидві східні релігії проголошують повторюваність земних перероджень людини, якій судилося багато разів жити і багато разів вмирати. При цьому колесо самсари, низка перевтілень, - це тяжке випробування, яке потрібно з гідністю витримати, і тоді, досягнувши святості, душа вирветься з порочного циклу і більше не повинна буде виносити ні борошно нових народжень, ні борошно нових смертей. Ідея реінкарнації, спільна для буддизму та індуїзму, робить суїцид безглуздим і навіть шкідливим - але не зі страху перед Богом, а з цілком раціональних міркувань. Добровільно йде з життя нічого не досягне - карма знову поставить його в ту ж саму ситуацію, бо людина з нею не справилася. Самогубство все одно не врятує від життєвих страждань. Більше того, оскільки рівень нинішньої реінкарнації визначений поведінкою в попередньому втіленні, егоїстичне самогубство віддаляє від нірвани. Суїцид - не вихід, але і драматизувати його особливо нема чого. Буде інше життя, буде інший шанс.

З точки зору суїцидології головна відмінність східних релігій (тобто індуїзму і буддизму) від релігій західних (християнства, ісламу та іудаїзму) полягає в тому, що самогубство не має стигми гріховності.

Все перераховане вище - це тільки тенденції, які не є суворої закономірністю, бо однозначно судити про вплив тільки релігійної ідеології на частоту суїцидів в популяції у відриві від історичного та різноманітного социокультурального контексту, а також індивідуальних характеристик, як справедливо підкреслює Л. Юр'єва, безглуздо, бо всі фактори необхідно враховувати в комплексі при вивченні обговорюваної проблеми щодо взаємозв'язку проблеми самогубств і сучасних релігій.

Також важлива увага приділяється суїциду з точки зору психології. Феномен суїциду найчастіше пов'язують з уявленням про психологічну кризу. В даному випадку під кризою розуміється емоційний стан, що виникає в ситуації зіткнення особистості з перешкодою на шляху задоволення її найважливіших життєвих потреб, тобто такою перешкодою, яке не може бути усунена звичайними способами вирішення проблем, відомими людині з минулого життєвого досвіду.

Таким чином, психологічна криза розглядається як внутрішнє порушення емоційного балансу, що наступає під впливом погрози людській психіці, створюваної зовнішніми обставинами.

Психологічна - душевна - біль, ймовірно, є загальною ознакою важких кризових станів. Непереносимість душевного болю призводить до прагнення припинити її будь-яким шляхом, і суїцид може здаватися людині, що перебуває в кризовому стані, єдиним способом позбавлення і розв'язання всіх проблем.

Уявлення З. Фрейда про суїцид засновані на концепції двох основних потягів людини: Ероса - інстинкту життя і Танатоса - інстинкту смерті. Континуум людського життя є полем битви між ними. Людина не тільки хоче жити, бути коханим і продовжити себе у своїх дітях - бувають періоди або стану душі, коли бажаною виявляється смерть. З віком сила Еросу убуває, а Танатос стає все більш сильним, напористим і реалізує себе повністю, лише привівши людину до смерті. За Фрейдом, суїцид і вбивство є проявами руйнівного впливу Танатоса, тобто агресією.

Засновник індивідуальної психології А. Адлер вважав, що бути людиною означає, перш за все, відчувати власну неповноцінність. Життя полягає в прагненні до мети, яка може не усвідомлюватися, але спрямовує всі вчинки індивіда і формує життєвий стиль. Почуття неповноцінності виникає в ранньому дитинстві і засноване на фізичної і психічної безпорадності, посилює різними вадами. Для людини екзистенційно важливо відчувати спільність з іншими людьми. Тому протягом усього життя він знаходиться в пошуку подолання комплексу неповноцінності, його компенсації або сверхкомпенсації. Цей пошук реалізується в прагненні до самоствердження, влади, яка стає рушійною силою людської поведінки і робить життя осмисленим.

Однак цей пошук може натрапити на значні перешкоди і привести до кризової ситуації, з якої починається "втеча" в суїцид. Втрачається почуття спільності; між людиною та оточуючими встановлюється "дистанція", що виправдує непереносимість труднощів; у сфері емоцій виникає щось, що нагадує "передстартову лихоманку", з переважанням афектів люті, ненависті і помсти.А. Адлер підкреслював, що, оскільки людині властиво внутрішнє прагнення до мети, найчастіше несвідомої, то, знаючи послідовність вчинків в разі аутоагресії, її можна запобігти.

Послідовник школи психоаналізу американський учений К. Меннінгер розвинув уявлення З. Фрейда про суїцид, дослідивши його глибинні мотиви. Він виділив три складові частини суїцидальної поведінки. На його думку, для того щоб вчинити самогубство, необхідно:

бажання вбити - суїциденти, будучи в більшості своїй інфантильними особистостями, реагують люттю на перешкоди або перешкоди, які стоять на шляху реалізації їх бажань;

бажання бути вбитим - якщо вбивство є крайньою формою агресії, то суїцид являє собою вищу ступінь підпорядкування: людина не може витримати докорів сумління і страждань через порушення моральних норм і тому вбачає спокутування провини лише в припиненні життя;

бажання померти - воно поширене серед людей, схильних піддавати своє життя необгрунтованого ризику, а також серед хворих, які вважають смерть єдиними ліками від тілесних і душевних мук;

Таким чином, якщо у людини виникають відразу три описаних К. Меннінгером бажання, суїцид перетворюється на невідворотну реальність, а рознесення даних бажань з часом зумовлює більш м'які прояви аутоагресивної поведінки.