Сторінка
6

Формування у молодших школярів загальнолюдських моральних цінностей у процесі вивчення курсу "Християнська етика"

Зміна соціального устрою суспільства, звісна річ, призводить до зміни всієї системи цінностей, а відтак і до перебудови суспільних стосунків. Тому і сьогодні перед вихованням постає нове завдання: сприяти становленню людини, орієнтованої на інакші, ніж дотепер, міжлюдські стосунки. Так, наш сьогоднішній тернистий шлях до громадянського суспільства, крім всього іншого, передбачає виховання людини, придатної до життя в умовах демократії. А звідси – доконечна потреба розкрити їй поняття цінностей громадянського суспільства, а відтак і сприяти тому, щоб вони були прийняті нею – розумом і вірою.

Для нашої сучасної педагогіки і практики виховання цей напрям видається "недостатньо обжитим". Завдяки багатозначності терміну "громадянин" його часом помилково ототожнюють з патріотичним вихованням, що ніяк не пов'язане з типом суспільного устрою і орієнтується не на ідеали демократії, а на національну ідею. Насправді, до поняття "громадянське виховання" в сенсі, про який тут ідеться, близько стоїть термін "цивільне виховання".

Я і моя Батьківщина. Потреба національної самоідентифікації людини є вродженою і природовідповідною. Національне, як і всі інші антропологічні особливості людини, розвивається в ній протягом всього життя. Від стану першого – стихійного вияву національних ознак, від власної симпатії до барв свого прапора, до рідної мови і пісні, до своєї території і свого клімату тощо. Людина поступово приходить до усвідомлення і потреби відстоювання власних прав на національно-етнічну та державну самоідентифікацію. Цим визначається і система цінностей патріотичного виховання.

Я і Природа. Серед сфер, з якими людина має справу впродовж свого життя, є і такі, що розташовані на межі її духовного і матеріального світу, а відповідні цінності стосуються і духовного, і матеріального життя. У другій половині ХХ століття ці сфери і цінності заявили про себе особливо гостро. Найперше, це сфера стосунків Людини і Природи, що презентується двома аспектами: а) ставленням людини до своєї власної природи (до свого тіла) і б) ставленням людини до природи-довкілля. Цими аспектами – сьогодні займаються дві порівняно нові науки і нові шкільні предмети – валеологія та екологія.

Я і все людство. Цінності такого рівня часто називають «загальнолюдськими» хоча навряд чи цей термін можна вважати вдалим, бо за ним може приховуватися і добро, і зло; їх правомірніше називати абсолютними і вічними. Це – рівень моралі. Категорії її дійсно мають вселюдський зміст і вселюдське розуміння, хоча випадків спостерігаємо і певну специфіку у трактуванні цих категорій, що зумовлюється впливом національної культури. Тож детальніше розгляньмо ці цінності.

У європейському світі мораль має переважно християнське трактування. Джерелом абсолютних вічних цінностей є Бог. До них відносять: віру, надію, любов, сумлінність, правду, справедливість, доброту, чесність, тощо.

В історії філософії абсолютні вічні цінності були предметом багатьох дискусій. Сократ і Платон рішуче відкидали релятивізм і чітко визначилися в тому, що: а) абсолютні цінності існують і б) при цьому деякі з них важливіші, ніж інші. На відміну від релятивістів, які вважають, що ці поняття витворені людьми і повинні трактуватися відповідно до обставин, абсолютисти (ідеалісти) вважають їх універсальними, вічними, недосяжними, недоторканними. Вони або створені Богом, або є законами природи, такими, наприклад, як земне тяжіння, рух, магнетизм тощо.

У цій праці відстоюємо точку зору, що лише визнання факту існування вічних, абсолютних ідеалів та прищеплення дітям віри в них можна вважати надійною основою побудови системи сучасного українського виховання. Не існує іншого шляху духовного видужання людини, а без цього не матимемо і здорового суспільства. Знання "загальнолюдської моралі" без віри в морально-етичні ідеали видається порятунком ненадійним.

“Абсолютні, вічні цінності – за словами Омеляна Вишневського, є втіленням боротьби добра і зла, що пронизує все життя людини і суспільства”. Такого висновку доходять всі релігії, більшість філософських доктрин, гуманістична культура, народна творчість. Вищий Авторитет – Бог – сприймається і як втілення добра і його опора. Сили зла з поняттями антихриста сатани князя пітьми. Перспективи протистояння двох сил у різних філософських концепціях трактуються по-різному, проте в більшості випадків утверджується надія на остаточну перемогу добра над злом. Будучи антиподами, добро і зло обіцяють винагороди людині, але самі ці винагороди є різними. Добро забезпечує гармонію душі. Сили зла підкуповують людину, обіцяючи передусім матеріальну вигоду: користь, тілесну насолоду, неробство тощо – "блага", які врешті-решт призводять до деградації людини, зокрема духовної – через "матеріалізацію" свідомості.

Добро і зло в людині принципово різняться ще одним важливим моментом. Зло завжди готове завдати удар добру. "Обман і сила – ось зброя злих", – каже Данте. Воно завжди має тактичну перевагу, бо не зважає на закони моралі. Зла людина лише реалізує свої прагнення. Добра людина за своєю природою не готова ні до нападу, ні навіть до оборони тими методами, котрі застосовує зло. Добро мусить стати "трохи злом", щоб належно оборонити себе.

З вище сказаного бачимо, що над проблемою моральних цінностей працювало і працює безліч філософів, педагогів. Вселенська церква не стоїть осторонь цієї проблеми і тому також подає нам вчення про цінності (чесноти).

За вченням церкви чесноти поділяються на теологальні (надприродні) і моральні.

а) Теологальні чесноти

Описуючи відношення людини до Бога, Святе Письмо говорить про віру, надію і любов. У Старому Завіті весь народ і окремих людей закликали до віри і любові до Бога, який гарантував їм сповнення обітниць. Ісус Христос закликав вірити в Його спасенну проповідь, довіряти обітницям і об'являв любов Отця. Св. Павло поєднав віру, надію і любов як способи присутності Бога в людині.

Ці чесноти називаються надприродними, оскільки вони повністю є даром Божим. Проте людина мусить бути відкритою до прийняття цього , і до міри отриманої благодаті через послух, мусить співпрацювати з Богом, щоб їх розвивати. Людина може стати активним партнером тільки тоді, коли святий Дух обдарує її своїми дарами, а вона їх прийме. Іншими словами, людина може відповісти на Божий заклик тоді, коли Бог зробить її здатною до відповіді. Віра, надія і любов – це Божі Чесноти. Ми є ніби відкритими до Бога через Його дії, проте це аж ніяк не виключає нашої свободи.

Отже, ціле християнське життя можна сприймати як життя віри, надії любові. Можна піти ще далі в такому „підсумуванні" християнського життя і, йдучи за апостолом Павлом, звести все до любові, яка „все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить" .

Дар віри, надії і любові походить від Христа. Заклик до цих фундаментальних у житті християнина позицій випливає хоча би вже з факту створення людини на образ і подобу Божу. Адже з цієї подібності виникає не лише здатність вірити, але ще більше – здатність любити, адже Бог є любов.Врешті-решт йдеться у цьому всьому про те, щоб віддати себе Христові і наслідувати Його у Його відданості небесному Отцю. Отже, хоча ми окремо й обговорюватимемо засади віри, надії й любові, у практиці життя йдеться про таку вірність Христові, яку можна впізнати у любові до Бога і до ближнього. Тож проаналізуємо ці чесноти більш детальніше.