Сторінка
8
У плані розумового розвитку цей вік не показує жодних якісних новоутворень: тут зміцнюються й удосконалюються ті процеси розвитку формального інтелекту, які почалися в підлітковому віці. Однак певна специфіка тут є, і викликається вона своєрідністю розвитку особистості старшокласника. Мислення старшого школяра набуває особистісний, емоційний характер; інтелектуальна діяльність тут набуває особливого афективного забарвлення, пов'язане із самовизначенням старшого школяра та його прагненням до вироблення свого світогляду. Саме це афективне прагнення (а не інтелектуальні операції самі собою) створює своєрідність мислення в старшому шкільному віці. Розумовий розвиток старшокласника полягає не стільки в накопиченні умінь і зміні окремих властивостей інтелекту, скільки у формуванні індивідуального стилю розумової діяльності.
Індивідуальний стиль діяльності, за визначенням психолога Є. Климова, є індивідуально-своєрідною системою психологічних засобів, які свідомо чи стихійно застосовує людина з метою найкращого зрівноважування своєї (типологічно обумовленої) індивідуальності з предметними, зовнішніми умовами діяльності. У пізнавальних процесах він виступає як стиль мислення, тобто стійка сукупність індивідуальних варіацій у засобах сприйняття, запам'ятовування і мислення, за якими стоять різні шляхи придбання, накопичення, переробки і використання інформації.
У мисленні переважає аналітико-синтетична діяльність, прагнення до порівнянь, а властива підліткам категоричність суджень поступається місцем гіпотетичним припущеннями, необхідності зрозуміти діалектичну сутність досліджуваних явищ, бачити їх суперечливість, а також ті взаємозв'язки, які існують між кількісними та якісними змінами. Але всі ці особливості мислення та пізнавальної діяльності формуються під визначальним впливом навчання. Якщо ж учителі не виявляють належної турботи про розвиток розумових здібностей, то у деяких старшокласників може зберігатися тенденція до напівмеханічного запам'ятовування досліджуваного матеріалу.
У старшому шкільному віці більшість учнів мають стійкі пізнавальні інтереси. Дослідження показують, що найбільш поширеним є інтерес до вивчення предметів природничого циклу: математики, фізики, економіки, інформатики. У цьому позначається розуміння їх ролі і значення в науково-технічному прогресі.
Старших школярів цікавлять не тільки питання теорії, але хід аналізу, способи доведення. Їм подобається, коли викладач змушує вибирати рішення між різними точками зору, потребує обґрунтування тих чи інших тверджень, вони з готовністю, навіть з радістю вступають у суперечку і наполегливо захищають свою позицію.
Найбільш уживаний і улюблений зміст дискусії і задушевних бесід старшокласників – це етичні, моральні проблеми. Їх цікавлять не будь-які конкретні випадки, вони хочуть знати їхню принципову сутність. Пошуки старших школярів пройняті поривами почуття, їх мислення носить пристрасний характер.
У старшому шкільному віці відбуваються зміни у почуттях дружби, товариства і любові. Характерною особливістю дружби старшокласників є не тільки спільність інтересів, але і єдність поглядів, переконань. Дружба носить інтимний характер: хороший друг стає незамінною людиною, друзі діляться найпотаємнішими думками. Ще більше, ніж у підлітковому віці, пред'являються високі вимоги до одного: один повинен бути щирим, вірним, відданим, завжди приходити на допомогу. У цьому віці виникає дружба між юнаками та дівчатами, яка інколи переростає в кохання.
Посилюється суспільна спрямованість школяра, бажання принести користь суспільству, іншим людям. Про це свідчить зміна потреб старших школярів. У 80% молодших школярів переважають особисті потреби, і лише у 20% випадків учні висловлюють бажання зробити щось корисне для інших, але близьких людей (для членів сім'ї, товаришів). У старшому шкільному віці картина істотно змінюється. Підлітки в 52% випадках хотіли б щось зробити для інших, але знову-таки для людей найближчого оточення.
Величезний вплив на розвиток старшого школяра має колектив однолітків. Однак це не знижує у старших школярів потреби в спілкуванні з дорослими. Навпаки, пошуки спілкування з дорослими в них навіть вище, ніж в інші вікові періоди. Прагнення мати дорослого друга пояснюється тим, що вирішити проблеми самосвідомості і самовизначення самому буває дуже важко.
Рання юність – це час подальшого зміцнення волі, розвитку таких рис вольової активності, як цілеспрямованість, наполегливість, ініціативність. У цьому віці зміцнюється витримка і самоволодіння, посилюється контроль за рухом і жестами, в силу чого старшокласники і зовні стають більш підтягнутими, ніж підлітки. Це вік встановлення естетичних критеріїв ставлення до навколишнього світу, формування світоглядної позиції на основі вибору пріоритетних цінностей.
Отже, врахування вікових особливостей – один з основоположних педагогічних принципів. Спираючись на нього, регламентуються навчальне навантаження, встановлюють обґрунтовані обсяги зайнятості різними видами праці, визначається найбільш сприятливий для розвитку розпорядок дня, режим праці та відпочинку спрямований на збереження і зміцнення здоров’я учнів. Вікові особливості зобов’язують правильно вирішувати питання відбору і розташування навчальних предметів і навчального матеріалу з кожної дисципліни. Вони обумовлюють також вибір форм і методів навчально-виховної діяльності.
Проведений аналіз наукової літератури з проблем дослідження дозволяє дійти висновку про багатоаспектність, багатогалузевий, міждисциплінарний характер проблеми збереження здоров’я учнів та його зміцнення під час навчально-виховного процесу школи.
Створення здоров’язберігаючого освітнього середовища є головною передумовою зміцнення здоров’я учнівської молоді, що передбачає раціональне планування навчального навантаження на дитину; вміле поєднання її рухової активності з розумовою діяльністю, організацію збалансованого харчування, що широко описано і вивчено в багатьох наукових працях та літературі.
Таким чином, в наукових дослідженнях із педагогіки і психології представлений достатній методологічний і теоретичний потенціал для вивчення проблеми здоров’язбереження та формування здорового способу життя в учнів загальноосвітньої школи та організація здоров’язберігаючої діяльності. Отже, здоров’язберігаюча діяльність – це діяльність, яка спрямована на збереження й зміцнення здоров’я у навчально-виховному процесі в результаті використання здоров’язберігаючих форм і методів роботи. А саме соціально-педагогічне забезпечення здоров’язберігаючої діяльності – це певна система засобів і факторів, що забезпечує необхідні умови для збереження та зміцнення здоров’я учнів і є визначальними для її вільного і повноцінного розвитку.
Вирішення проблеми здоров’язберігаючої діяльності учнів загальноосвітньої школи є актуальним для учнів старшого шкільного віку. Адже саме вікові особливості старшого шкільного віку вказують на те, що в цей період діти активно піддаються негативному впливу шкідливих звичок, забуваючи про збереження свого здоров’я. І тому є важливим вирішення проблеми соціально-педагогічного забезпечення здоров’язберігаючої діяльності учнів загальноосвітньої школи.