Сторінка
3

Методика діагностики та корекції порушень комунікативно-мовленнєвого розвитку дітей раннього віку

Навчання – це гра, яку треба зупинити раніше, ніж стомиться дитина. У такий спосіб Г. Доман пропонує проводити уроки живопису і знайомити малюка з художниками та їх картинами. За такою методикою можна рекомендувати батькам та вихователям навчати дітей рідної мови, математики, ознайомлювати з елементами географії, історії, біології.

При правильній організації виховання та навчання дитини з перших днів життя у малюка виникає допитливість, поступово він оволодіває простими способами дій з предметами, починає діяти на основі уявлень. Великого значення набуває спілкування дорослого з дитиною.

Дорослий активно розмовляє з малюком. Потреба в спілкуванні є основою для розвитку мовлення. Після трьох місяців дитина в хорошому настрої подає звуки гуління, у чотиримісячному віці немовля часто наслідує ритм звуків відтворюваних дорослим. У другому півріччі багато лепече, намагається повторити склади, вимовлені дорослим. Лепет сприяє поступовому вдосконаленню голосового апарату. Мовлення розвивається на основі зорового сприймання. Коли дорослий запитує в дитини про якийсь предмет, то це викликає в неї орієнтовну реакцію, і вона показує цей предмет. У результаті багаторазових повторень виникає зв’язок між вимовленим словом і предметом, на який вказують. До кінця першого року життя виникає зв’язок між назвою предмета і самим предметом. Це і є початкова форма розуміння мови. Дитина відшукує предмет, щоб продовжити спілкування з дорослим. Таке спілкування, коли немовля розуміє мовлення дорослого, приносить йому велику радість. Причому спочатку дитина тільки дивиться на предмет, пізніше – тягнеться до нього, а потім – подає цей предмет дорослому або показує на нього.

Дитина разом з дорослим бере участь у нескладних навчальних і рухливих іграх. Дорослий вчить виконувати ігрові дії, постійно заохочує її, хвалить. Отже, наприкінці першого року життя діти вже виконують дії, що ґрунтуються на простих зв’язках між предметами та їх властивостями, виробляються початкові уявлення про навколишній світ і виникають елементарні форми сприймання та мислення.

На другому році життя дитина вчиться вимовляти окремі слова, поєднувати по два, а потім і по три слова, утворюючи найпростіші комбінації слів, які іноді мають характер речень. Малюк починає вимовляти нові слова тільки після багаторазового повторення їх дорослим. Дитина вчиться запам’ятовувати маленькі віршики, казки та робить спробу їх розповідати. Дорослий повинен постійно підтримувати інтерес та бажання до сприймання художні твори.

У перші три роки в дитини розвиваються всі функції мови, а з нею і мислення. Мова стає засобом спілкування з дорослим та дітьми, засобом пізнання. З її допомогою дитина порівнює, встановлює подібність, робить узагальнення, елементарні умови води.

Систематичні заняття з рідної мови, сенсорного виховання, фізичної культури, музики дають змогу дитині ознайомитись з навколишнім світом і поступово ввійти в активне життя в ньому.

Аналіз теоретичних та експериментальних досліджень (Н. Аксаріна, П. Бачинський, Л. Гураш, О. Денисюк, Г. Доман, С. Козлова, С. Лупан, Л. Павлова, Е. Томас, М. Щелованов та ін.) дає змогу виділити принципи, якими треба керуватись педагогам і батькам у вихованні та навчанні дітей раннього віку:

– найкращі вчителі для малюка – це батьки;

– навчання – це гра, яку треба зупиняти раніше, ніж стомиться дитина;

– не треба перевіряти свою дитину;

– допитливість підтримується швидкістю та новизною;

– не слід примушувати дитину до навчання.

Отже, від того, наскільки успішно реалізовуватимуться ці принципи, буде залежити розвиток дитини. Своєчасно розпочате і правильно здійснюване виховання та навчання дітей раннього віку є важливою умовою їх повноцінного розвитку незалежно від того, де росте и виховується дитина, в сім’ї чи в дитячому садку.

Аналіз психолого-педагогічної літератури з питання розвитку мовлення дітей раннього віку

У ранньому віці закладається фундамент мовленнєвого розвитку дитини. Своєчасний розвиток мовлення, у свою чергу, є основою розумового й психічного розвитку особистості. Затримки і вади мовлення негативно впливають на формування навичок спілкування, ведуть до замкненості, відчуженості дитини в системі «дитина – одноліток», негативно відбиваються і на подальшому навчанні дитини у школі.

Період раннього дитинства охоплює вік від народження до З років. Розвиток мовлення в цей період відбувається здебільшого у процесі емоційного спілкування дорослого з дитиною. Таке спілкування може проводитись як індивідуально з кожною дитиною, так і з невеличкими групками дітей в ході спеціально організованих ігор-занять та індивідуально-групових занять. Ефективність розвитку мовлення залежить від кількості «розмов» з дитиною, тобто характеру мовленнєвої активності дитини. Організоване і цілеспрямоване навчання дітей навичок мовленнєвого спілкування здійснюється у групах раннього віку в дошкільних навчальних закладах під керівництвом педагогів.

Водночас позитивних результатів у своєчасному мовленнєвому розвитку кожної дитини можна досягти лише за умови спільної роботи дошкільного навчального закладу і сім'ї. Завдання педагогічної просвіти батьків з питань розвитку мовлення дітей раннього віку покладається на педагогічний персонал дошкільних закладів.

Розвиток мовлення дітей в ранньому віці одне з найважливіших завдань педагогіки раннього віку. Розвиток мовлення тісно пов'язаний з формуванням усіх психічних процесів (сприймання, пам'ять, мислення та ін.) і водночас є основою цілеспрямованої пізнавальної діяльності дитини. Саме тому означена проблема завжди була в центрі уваги дослідників.

Становлення і розвиток мовлення дітей першого року життя досліджувалося фізіологами (Кольцова М.М., Павлов І.П., Красногорський М.І., Іванов-Смоленський А.Г., Сеченов І.М. та ін.), психологами (Баєв Б.Ф., Виготський Л.С., Лурія O.P., Маркова А.К., Николенко Д.Ф., Ельконін Д.Б., Рубінштейн С.Л. та ін.), лінгвістами (Гвоздев О.М., Потебня О.О. та ін.), лінгво – дидактами (Богуш А.М., Тихеєва Є.І., Федоренко Л.П. та ін.), педагогами (Аркін Ю.А., Аксаріна Н.М., Іваненко А.П., Науменко Т.І., Петрова В.А., Попова М.І., Радіна Є.І. та ін.). Розвиток мовлення дитини обумовлений певною закономірністю. Умови життя і виховання можуть сприяти цьому розвитку і, навпаки, можуть його гальмувати.

Перші роки життя дитини мають вирішальне значення для подальшого розвитку її мовлення. Більшість із причин, що обумовлюють затримку розвитку та дефекти мовлення дітей більш старшого віку містяться в умовах їхнього життя в ранньому віці.

Розвиток мовлення дітей раннього віку вчені (Розенгарт – Пупко Г.Л. та ін.) поділяють на два періоди: підготовчий період (1 місяць – 1,5–2 роки) та другий – період активного мовленнєвого розвитку (1,5–2 роки – 3 роки).

Перший рік життя належить до підготовчого періоду, в середині якого виділяють три етапи.

Перший етап (1 місяць – 5–6 місяців) з провідною діяльністю – емоційне спілкування дитини з дорослим, він характеризується появою перших передмовленнєвих реакцій. Дитина розпочинає своє життя криком. Крик новонародженого – ознака нормального розвитку людини в організмі матері. Крик – це вроджена безумовно-рефлекторна реакція, що викликається сильними органічними відчуттями негативного характеру (біль, голод, незручності). Крики не потребують спеціального навчання, вони не залежать від слухових сприймань, оскільки кричать і глухі діти. Крики не є результатом наслідування чи звички.