Сторінка
12

Методика діагностики та корекції порушень комунікативно-мовленнєвого розвитку дітей раннього віку

Методика діагностики розвитку мовлення дітей раннього віку

Як показали результати попереднього вивчення нормативної документації, зокрема чинних програм виховання і навчання дітей дошкільного віку, які свідчать про те, що до якості мовлення малюків раннього віку висуваються досить високі вимоги. До кінця третього року життя дитина має оволодіти мовленням як засобом спілкування, пізнання та впливу на власну поведінку та поведінку дорослого.

У зв’язку з пошуками оптимальних шляхів удосконалення мовленнєвого розвитку малюків перших років життя, для визначення методів подолання порушень мовлення у зазначеної категорії дітей та розробки системи корекційно-розвивального навчання нами було проведено експерементальне дослідження, спрямоване на виявлення рівня сформованості мовленнєвої функції дітей раннього віку.

Під час розробки методики дослідження мовленнєвого розвитку дітей раннього віку ми керувалися загальнодидактичними, спеціальними принципами (А.М. Богуш, Р.Є.Лєвіна, М.М.Фіцула), вченням про структуру дефекту (Л.С. Виготський), теорією системогенезу (П.К. Анохін, О.Р. Лурія, О.І. Шумілін), дослідженнями щодо гетерохронії розвитку функцій головного мозку (Л.О. Бадалян, Л.С. Виготський, О.Р. Лурія, К.В. Судаков). В основу методики покладено положення про те, що всебічне уявлення про стан і особливості формування в дитини мовлення як засобу комунікації, можна одержати лише в процесі комплексного медико-психолого-педагогічного обстеження, лінгвістичного аналізу її мовленнєвої діяльності (Л.С. Виготський, Н.С. Жукова, Р.Є.Лєвіна, Т.В. Скрипник, Л.Ф. Спірова, Є.Ф. Соботович, В.В. Тарасун, В.В. Тищенко, М.К. Шеремет).

Константувальний етап дослідження проводився впродовж 2009–2010 років на базі Луцької міської поліклініки (м. Луцьк, проспект Волі, 2) та дошкільного навчального закладу №30 м. Луцька. В умовах поліклініки ми обстежували дітей на прийомі лікаря-педіатра та дитячого невролога, у дошкільному навчальному закладі в перших молодших та других молодших групах.

З метою визначення рівня мовленнєвого розвитку проводилось обстеження малюків за показниками, що відповідають їх віку. Якщо дитина була нездатна виконати завдання, ми пропонували матеріал, що відповідає попередньому, більш молодшому віковому періоду. У відповідності з періодизацією формування мовленнєвої функції в онтогенезі, розробленої А.М. Богуш, за нормальний розвиток мовлення дитини віком 1 р. 1 м. – 2 р. 6 м. ми обрали рівень формування мовлення у межах трьох місяців, малюків віком 2 р. 7 м. – 3 р. – у межах півріччя.

Методика діагностики рівня мовленнєвого розвитку передбачала два етапи. На першому – вивчалися анамнестичні дані дитини, отримані від батьків та з медичної документації. На другому – проводилося дослідження загального розвитку дитини, що передбачало обстеження сенсорних реакцій, просторових уявлень, предметної (ігрової) діяльності, довільної моторики, мовленнєвого розвитку.

У дослідженні представлено кількісний та якісний аналіз результатів обстеження мовлення дітей раннього віку (рівня розуміння мовлення, стану пасивного і активного словника, засвоєння граматичних категорій, оволодіння звуко-складовою структурою мовлення, стану просодичної сторони мовлення).

Аналіз анамнестичничних даних виявив, що значна частина обстежених дітей мала перинатальне пошкодження центральної нервової системи, на фоні якого спостерігалася затримка формування моторних функцій протягом першого року життя та затримка розвитку довербальної та ранньої вербальної стадії мовлення. Результати логопедичного обстеження засвідчили, що в цих дітей було наявне порушення формування мовленнєвої функції й на другому та третьому роках життя у вигляді уповільнення або затримки оволодіння імпресивним та експресивним мовленням.

Результати виконання завдань, спрямованих на виявлення рівня оволодіння імпресивним мовленням виявили, що найбільші труднощі виникали в малюків під час виконання завдання на розуміння слів, що позначають предмети. Помилки, котрих припускались малюки, були зумовлені несформованістю стійких взаємозв’язків між словом і предметом, який ним позначається (предметна віднесеність, за Л.С. Виготським), причому подібні помилки були характерні як для дітей другого, так і для малюків третього року життя. Більш доступними для розуміння дітьми раннього віку виявилися слова, що позначають дії. Труднощі також спостерігалися й під час розуміння інструкцій дорослого. Помилки під час розуміння простої та складної інструкції малюками раннього віку зумовлювалися не стільки з незасвоєнням ними значеннями слів, що містить інструкція, скільки із недостатністю слухомовленнєвої уваги та пам’яті.

Результати виконання завдань, спрямованих на дослідження експресивного мовлення виявили, що помилки, яких найчастіше припускалися діти раннього віку, були спричинені особливостями накопичення ними активного словникового запасу. У процесі виконання завдань на вживання слів, що позначають предмети, типовими для більшості малюків були помилки у вигляді заміни повнозначного слова лепітним або звуконаслідуванням та заміни слів, що належать до різних категоріальних груп. У малюків третього року життя спостерігалася значна кількість помилок під час називання слів, що позначають дії: на фоні адекватного розуміння слова, що позначає дію малюки замість повнозначного слова відтворювали звуконаслідування, або лепітне слово, рідше називали замість дії, суб’єкт, який виконував відповідну дію. Особливі труднощі виникали в малюків третього року життя під час називання прикметників. У процесі виконання завдання діти часто називали ознаки, невластиві пред’явленому предмету та не узгоджували прикметник із іменником за категорією роду.

Одночасно, у малюків третього року життя спостерігалося затримка формування фразового мовлення. Їх висловлювання були аграматичні й складалися переважно з двох-трьох слів. Домінували конструкції, що передають відношення між суб’єктом та предикатом, суб’єктом, предикатом та об’єктом дії. У висловлюваннях пропускалися прийменники, майже не використовувалися сполучники. Діти другого півріччя третього року життя були здатні до самостійного відтворення переважно складних безсполучникових речень.

Поширеними серед усіх вікових категорій малюків були труднощі, пов’язані з порушенням складової структури слова (перестановки, заміни, пропуски, додавання складів) та несформованістю звуковимови (спотворення артикуляційних укладів, заміни звуків за акустико-артикуляційною подібністю).

У процесі дослідження рівня засвоєння граматичних категорій дітьми третього року життя було виявлено недостатність засвоєння категорії числа іменників, неправильне вживання флексій знахідного відмінка іменників. Результати з’ясування у дітей третього року життя рівня сформованості вмінь називати іменники, утворені за допомогою суфіксів зі значенням зменшеності та пестливості, виявили, що діти допускали помилки у вигляді використання для надання предмету значення зменшеності прикметника «маленький».

У процесі дослідження експресивного мовлення у дітей другого і третього років життя нами було виявлено відхилення формування просодичного боку мовлення: прискорений темп мовлення, затинання, порушення тембру голосу, недостатня модульованість, порушення загальної розбірливості мовлення.