Сторінка
19
Вивчивши та проаналізувавши паспорти сімей,ми дійшли висновку: із 63 обстежених нами сімей благополучних – 41, неблагополучних – 8, неповних – 9, багатодітних – 5.
За основу ми взяли тест - опитувальник батьківського ставлення Варги –Століна, що являє собою психодіагностичний інструмент, орієнтований на виявлення батьківського ставлення до дітей.
Батьківське ставлення приймається як система різноманітних почуттів по відношенню до дитини, особливостей по вихованню і розумінню характеру і особистості дитини, його вчинків.
Структура тесту була побудована на основі математичного значення значущих факторів. В результаті факторизації даних було отримано 4 фактори: «прийняття–відштовхування», «кооперація», «симбіоз», «авторитарна гіперсоціалізація», «маленький невдаха».
Опитувальник складається з 5 шкал:
1. «Прийняття–відштовхування».
Шкала показує інтегральне емоційне ставлення до дитини. На одній шкалі батькам подобається дитина такою яка вона є. Батьки поважають індивідуальність дитини, симпатизують їй.;проводять з дитиною час, поважають її інтереси і плани. На іншій шкалі: батьки виховують свою дитину погано, непристосованою до життя, відчувають до дитини смуток, злість, не довіряють дитині та не поважають її.
2. «Кооперація».
Шкала показує соціально бажаний облік батьківського ставлення. Батьки зацікавлені в планах дитини,намагаються допомогти, співчувають їй;високо цінують інтелектуальні та творчі здібності дитини, відчувають гордість за неї; задовольняють ініціативу и самостійність дитини; довіряють дитині, намагаються стати на її бік з будь яких питань.
3. "Симбіоз".
Шкала відображає міжособистісний бар'єр у спілкуванні з дитиною. Батьки відчувають себе з дитиною єдиним цілим, прагнуть задовольнити всі потреби дитини, огородити її від труднощів, неприємностей в житті; постійно відчувають неспокій за життя дитини.
4. "Авторитарна гіперсоціалізація".
Шкала відображає налагоджену форму керування поведінки дитини. Батьки вимагають від дитини дисципліни та виконання всіх вимог. За вияв своєї думки дитину буде покарано. Батьки слідкують за досягненнями дитини, його індивідуальними особливостями, думками, тощо.
5. «Маленький невдаха».
Шкала відображає особливості виховання і розуміння дитини батьками. Батьки вважають дитину маленькою. Інтереси, думки, почуття здаються батькам дитячими. Дитину вважають непристосованою, не успішною та відкритою для поганих справ. Батьки не довіряють своїй дитині. У зв'язку з контролюють її дії.
Дана методика «вимірює» ставлення батьків до дитини за 5 критеріями (шкалами). Кожна шкала вимірюється за відповідними запитаннями. В дослідженні брали участь 20 батьків.
Ми отримали такі результати:
«прийняття відхилень» – 6 учнів (30%);
«кооперація» – 6 учнів (30%);
«симбіоз» – 5 учнів (25%);
«авторитарна гіперсоціалізація» – 2 учня (10%);
«маленький невдаха» – 1 учень (5%).
Опрацювавши результати експерименту, ми пропонуємо напрями для батьків щодо вивчення і дослідження дітей,:
Психологічне дослідження , а саме визначення самооцінки учня, коло знайомих, друзів , відносини в колективі; анкетування «Я і мій внутрішній світ» ( додаток 16),Тест "Малюнок сім'ї"(додаток 17), "Дерево"(додаток 18, "Я вдома", "Намалюй дім” (додаток 19)
Трудові доручення в сім’ї.
Розширення кола художніх інтересів у сім’ї ( книги, пісні, кінофільми, арт терапія тощо).
Організація сімейних свят.
Введення традицій у сім’ю.
Екскурсії природою всією родиною. (додаток 20)
Написання текстів-міркування на моральні теми.
Генеральна лінія розвитку дитини полягає перш за все у спільній діяльності, яку розумно організовують дорослі, коли дитина разом з батьками бере участь в якихось спільних справах, вона засвоює їхній досвід, їхні інтереси, їхнє ставлення до речей, явищ, людей. Лише за таких обставин створюються передумови для духовної близькості між батьками й дітьми, налагоджується взаєморозуміння і виникає природна можливість старшим впливати на молодших, передавати їм свій духовний набуток, коригувати поведінку. Саме така картина характерна для більшості радянських сімей.
Стає очевидним, що найбільш значущим механізмом формування характерологічних рис дитини, відповідальних за самоконтроль і соціальну компетентність є механізм засвоєння засобів і навичок контролю, використовуваних батьками. Зрозуміло, ця залежність не завжди пряма, частіше вона опосередкована додатковими умовами і факторами: соціальними, економічними, інтелектуальним кліматом у родині, особливостями когнітивного і фізичного розвитку дитини.
Дитина може стати важкокерованою з різних причин. Серед них є й такі, які безпосередньо пов'язані з невмінням батьків виховувати або, ще гірше, з попусканням та байдужістю до власних дітей. В окремих випадках сімейних конфліктів і сварок кожен із батьків намагається залучити на свій бік дітей, не гребуючи ніякими засобами. Причому дитина іноді змушена виступати у ролі посередника або судді, до якого апелюють обоє батьків. В подібній ситуації вона поставлена перед необхідністю вибору: кому із батьків віддати перевагу. Це ще більше загострює і без того складну обстановку в сім'ї. У таких сім'ях батьки здебільшого не користуються авторитетом у своїх дітей.
Такими є найбільш типові моменти побутового устрою і внутрішньосімейних стосунків, які призводять до шкідливого, неправильного формування особистості дитини в подібних сім'ях.
Найбільш типовими помилками сімейного виховання є:
1. Дефіцит позитивного спілкування батьків з дітьми.
2. Відсутність у дорослих стійких власних моральних установок.
3. Організація життя в сім'ї не сприяє формуванню у дитини моральних звичок.
4. Батьки не знають і не розуміють внутрішнього світу своєї дитини.
5. Недоброзичливе, грубе ставлення дорослих до дитини.
У неблагополучних родинах і в дошкільний період, і в перші роки навчання у школі діти внаслідок деяких природних особливостей свого віку в більшій мірі підкоряються вимогам, розпорядженням батьків. З віком поступово і ніби непомітно для необізнаної з педагогікою людини становище починає змінюватися. Духовно розвиваючись, дитина, залишена сама на себе, починає засвоювати життєвий досвід, але не під впливом спілкування з батьками чи особами, що замінюють їх, а частенько під впливом випадкових знайомих, товаришів, а іноді й під впливом осіб, які ведуть паразитичний спосіб життя. Підростаючи і все більше відчужуючись від батьків, він чи вона поступово звикає до надмірної в даному випадку шкідливої самостійності, яка виявляється не лише в максималістських судженнях, надто викривлених і неправильних за своєю суттю, але й також у надмірній свободі вчинків та дій.
Спроби батьків вплинути старими заходами, як правило, не досягають мети, а ведуть до ще більшого відчуження. Діти відчувають загострене почуття дорослості та самостійності, і тому будь-які вимоги батьків викликають у них опір, бажання довести, що вони уже дорослі і мають право на повну самостійність.