Сторінка
12
При виконанні серії діагностичних ситуацій морального вибору 23 учня (29,1%) також продемонстрували вищезазначену емоційну реакцію. Але в реальних життєвих ситуаціях ці діти подібні емоційні реакції виявляли ситуативно. Так, наприклад ситуація, в якій хлопчик штовхнув однокласницю, а та впала і забруднила одяг, могла викликати сміх; в ситуації, де був присутнім явний обман, вони могли пройти і не звернути уваги тощо.
16 респонденти (20,3%) виявляли байдужість до порушення моральних норм (як в процесі аналізу ситуацій морального вибору, так і в реальних життєвих ситуаціях), або неадекватні реакції (низький рівень). Для деяких з них характерна адекватна емоційна реакція лише в тих випадках, коли моральні норми порушувалися по відношенню до їхньої особистості. В той же час ці діти виявляли агресивне ставлення до учнів, які становилися на захист інших осіб, по відношенню до яких відбувалося порушення моральних норм.
Діагностично значущим для нас виявився той факт, що не завжди діти, які продемонстрували високий рівень глибини та сили емоційних переживань під час аналізу ситуацій морального вибору, в реальних життєвих ситуаціях виявляли здатність керувати своїм емоційним станом. Так, лише 11 респондентів (13,9%) у різних видах діяльності (навчальної, виховної, тощо) вміли не лише емоційно адекватно реагувати на певні події, але й стримувати свої емоційні прояви в критичних ситуаціях.
І нарешті, дослідження включало вивчення таких особливостей молодших школярів, як ефективність соціальної взаємодії; ступінь сформованості етичних уявлень; рівень сформованості навичок самоконтролю і прогнозування дітьми наслідків своєї поведінки. Вивчення вказаних параметрів здійснювалося шляхом аналізу експертних оцінок (додатки 5–7), методики «Діагностика вад особистого розвитку» (ДВОР), автором якої є З.Карпенко (додаток 8); методики вивчення самооцінки (додаток 9) та анкетування дітей.
Кількісний і якісний аналіз результатів усіх проведених діагностичних процедур, співставлення отриманих висновків з якісною характеристикою типів важковиховуваних дітей, описаних вище, дозволили констатувати, що серед 79 учнів 1 – 2 класів, які взяли участь у діагностичному дослідженні 6 респондентів (7,6%) віднесено нами до важковиховуваних, причому 1 респондент (1,3%) – відноситься до типу «вразливі», 3 респондента (3,8%) – «конфліктні», 2 респондента (2,5%) – «самовпевнені». Однак, насторожує той факт, що лише 10 молодших школярів (12,7%) виявилися повністю благополучними. У 35 респондентів (44,3%) проявляються слабко і ситуативно певні показники важковиховуваності; у 28 респондентів (35,4%) вже доволі яскраво виражені ті чи інші ознаки важковиховуваності, що можна інтерпретувати як потенційну схильність до важковиховуваності. Більш наочно дані результати відображено на рис.1.
Рис. 1. Узагальнені результати діагностики рівнів важковиховуваності учнів початкової школи
Причому, за результатами опитування вчителів до важковиховуваних вони відносять 11 учнів (13,9%), що на 5 респондентів (6,3%) більше, ніж показали результати нашого діагностичного дослідження. Дані наших діагностичних спостережень, а також результати проведених діагностичних процедур дозволяють констатувати, що ці 5 учнів віднесені до такої категорії помилково в результаті недемократичного стилю спілкування педагога з цими дітьми і неврахування їх індивідуальних особливостей.
Дані, отримані в процесі бесіди з учнями, свідчать про те, що 4 дитини виховуються в неблагополучних сімей, в яких сім'ях панує атмосфера байдужості батьків до дітей та один до одного, часто принижують дітей, застосовують фізичні покарання.
З числа соціальних показників в ході дослідження нами вивчалися наступні: склад сім'ї, освіта і професійна спеціалізація батьків, емоційний клімат в сім'ї, характер реакцій батьків на агресивну поведінку дітей. Дані, одержувані в результаті анкетування батьків, зіставлялися з інформацією, одержаною від педагогів, дітей. На підставі ретельного аналізу робилися висновки про характер вираженості названих вище показників у відношенні, кожної окремої дитини.
Зазначимо, що в 14 сім’ях теж відзначаються напружені стосунки з батьками. Про це свідчать наступні висловлювання учнів: "Батько постійно ображає мене", "Батько грубо зі мною поводиться" тощо. Дуже напружені стосунки наявні й між самими батьками. Учні вказують на те, що батьки постійно сваряться, ображають один одного в їх присутності. Мало часу проводять у сімейному колі. Кожний з батьків живе власним життям, не цікавиться сімейними справами.
Зовсім інша атмосфера панує в сім'ях учнів, віднесених нами до 0 рівня. Це атмосфера взаєморозуміння і любові. Батьки багато уваги приділяють своїм дітям, їх стосунки побудовані на довірі. Діти оцінюють стосунки між батьками таким чином: "Батьки ніколи не сваряться", "Мої батьки вільний час проводять у сімейному колі".
Результати констатувального етапу експерименту засвідчили, що проблема важковиховуваних дітей є комплексною проблемою, а відтак, у її вирішенні мають брати активну участь і вчителі, і батьки, і самі діти. Оскільки було виявлено, що майже в половини дітей мають прояв ті чи інші ознаки важковиховуваності, вчителям і батькам необхідно здійснювати планомірну систематичну роботу щодо корекції таких відхилень, враховуючи як особистісні якості дитини, так і помилки сімейного і шкільного виховання. Окрім того, значна увага має бути зосереджена і на профілактичній роботі щодо попередження виникнення окреслених відхилень.
Таким чином, робота вчителя початкових класів у контексті вирішення проблем важковиховуваності молодших школярів повинна ґрунтуватися як на симптоматичному підході (робота з конкретними симптомами відхилень), так і на профілактичному (зняття причин, факторів і умов, що їх провокують). Особливого значення з огляду на вікову динаміку важковиховуваності, набуває рання профілактика відхилень у дітей молодшого шкільного віку.
Психолого-педагогічні умови попередження важковиховуваності дітей молодшого шкільного віку
Утруднення в оволодінні соціальним досвідом спостерігаються уже в ранньому дитинстві, в сім’ї, в дошкільному закладі. Можна стверджувати, що важковиховуваність притаманна індивідам будь-якого віку.
Важковиховуваність можуть викликати різні причини, у т.ч. прорахунки вихователів, батьків, відхилення від психічного та соціального розвитку, особливості характеру, інші особистісні характеристики вихованців, що утруднюють соціальну адаптацію, засвоєння соціальних ролей. У ряді досліджень широко застосовується поняття «важковиховуваність» при поясненні такої міри відхилення від соціальних норм у внутрішній позиції дитини, при якій мають місце порушення моральної норми та правил співіснування людей. Соціально-педагогічна робота по подоланні різних форм дезадаптації наближеного рівня відхилень у поведінці дитини до норми (на відміну від правопорушень чи патологій діяльності).