Сторінка
7

Прибуток підприємства, шляхи його максимізації, напрями використання

Рентабельність підприємства обчислюють як відношення прибутку до вартості основних виробничих та оборотних засобів, виражене у відсотках.

Рівень рентабельності часто називають нормою прибутку. Цей відносний по­казник дає змогу порівнювати ефективність роботи різних підприємств.

Крім рентабельності підприємства, для виявлення ефективності виробництва ок­ремих речей обчислюють рентабельність продукції. Рівень рентабельності продукції визначають як відношення прибутку від реалізації продукції до витрат на її виробництво.

Приклади методики обчислення економічного і бухгалтерського прибутку

Приклад І Загальний виторг фірми становить 50 000 гривень. Грошові витрати — зарплата найманих працівників і вартість придбаної сировини та матеріалів - дорівнюють 30 000 гри­вень. Різниця між виторгом і явними витратами у сумі 20 000 гривень становить бухгалтерський прибуток. Власник фірми раніше був найманим робітником і отримував за рік 10 тис. гривень. Це — неявні витрати у вигляді втраченої заробітної плати. Для організації власного діла він використав 20 000 гривень своїх заощаджень. Утім він міг покласти їх у банк і от­римувати 10% річних, що становило б 2000 гривень за рік. Ці 2000 гривень є неяв­ними витратами (втрата процента). Для залучення капіталу саме сюди, а не в інший проект, власник капіталу має отримати цей утрачений дохід (нормальний прибуток). Якщо із загального виторгу вирахувати явні та неявні витрати, в тому числі нор­мальний прибуток, то залишиться економічний прибуток у сумі 8000 гривень Отож –

Загальний виторг 50 000 грн

за вирахуванням явних витрат Зарплата 20 000 грн

Вартість сировини і матеріалів 10 000 грн

Бухгалтерський прибуток

за вирахуванням неявних витрат 20 000 грн Утрачена зарплата 10 000 грн

Утрачений процент 2 000 грн

Економічний прибуток 8 000 грн

Приклад 2. Для глибшого з'ясування суті економічного та розрахункового при­бутку розглянемо таблицю IV.2. У ній подано спрощений розрахунок прибутків і збитків підприємства.

Процес виробництва продукції передбачає витрати на робочу силу (заробітна плата); матеріали, сировину і напівфабрикати; землю (оренда); капітал (аморти­зація).

Припустімо, що вартість інвестованого капіталу (І) — 1 млн. гривень. Метою діяльності інвестора є максимізація прибутку; він ухвалює свої економічні рішен­ня щодо тих або інших проектів залежно від їхньої альтернативної вартості. Аль­тернативна вартість інвестованого капіталу еквівалентна вартості нормального прибутку. Пояснимо це положення.

Таблиця IV.2

Розрахунок прибутків і збитків підприємства, тис. грн

Нормальний прибуток (NP) на інвестований капітал визначають так:

NP = k-I,

де k — рентабельність середньостатистичного підприємства.

Нехай середня прибутковість інвестованого капіталу дорівнює 8%. Тоді його аль­тернативна вартість, або нормальний прибуток, становитиме 80 тис. гривень. Інве­стиції будуть вигідними лише тоді, коли прибуток від інвестованого капіталу дорівнюватиме нормальному прибутку або перевищуватиме його. Нормальний при­буток, який концептуально пояснює значення альтернативної вартості капіталу, вхо­дить до складу грошових витрат виробництва. Тому вирішальним критерієм визна­чення реальної прибутковості підприємства вважають не бухгалтерський прибуток (АСР), а величину економічного прибутку (ЕР), який визначається за формулою:

ЕР = АСР- NP.

Звідси випливає такий висновок: не розрахунковий, а саме економічний прибу­ток визначає вигідність інвестування в той чи інший проект. Від'ємне значення економічного прибутку сигналізує про необхідність скорочення інвестицій та про зміну напряму виробничої діяльності. І навпаки, якщо сума бухгалтерського при­бутку перевищує величину нормального і економічний прибуток є додатним (+ 20 тис, за даними табл. IV.2), то інвестиції в цю сферу збільшуватимуться.

У конкурентних галузях фірми можуть отримувати економічний прибуток ли­ше протягом певного часу. Прибуток працює, як сигнал. Якби всі галузі були кон­курентні, фірми могли б постійно вступати в нову для себе галузь або залишати її у відповідь на зміну прибутковості. У довгостроковому періоді жодна фірма в конкурентній галузі не змогла б отримати більше, ніж нормальний прибуток. Еко­номічний прибуток у такій галузі неминуче прямує до нуля, щойно до неї входять нові виробники. Це явище називають парадоксом прибутку: економічний прибуток індукує міжгалузеву конкуренцію, яка зводить його до нуля.

Так само збитки у конкурентній галузі є тимчасовими. Якщо фірма зазнає збитків у конкурентній галузі, то врешті-решт вона шукатиме інші сфери для вкладення капіта­лу. Коли фірма залишить галузь, ціни зростуть і збитки в галузі зникнуть. У довгостро­ковому періоді жодна фірма не може сподіватися на прибуток, більший за нормальний.

IV.2. Шляхи максимізації прибутку і мінімізації витрат

Щоб максимізувати економічний прибуток фірми, її керівництво може використовувати дані про виторг і витрати. Максимізує прибуток такий обсяг виробництва, за якого : ТС є найбільшим, a MR : МС = 1.

Отже, існують два підходи до максимізації прибутку фірми. Розглянемо їх.

Метод порівняння загального виторгу і загальних витрат. Ми вже знаємо, що економічний прибуток фірми є різницею між загальним виторгом і загальними витратами: ЕР = TR - ТС.

Економічний прибуток фірми може мати додатне значення, від'ємне і дорівнювати нулеві. Якщо TR > ТС, то фірма привласнює економічний прибуток (ЕР > 0). Якщо TR — ТС, то економічного прибутку фірма не має (ЕР — 0). Якщо TR < ТС, то фірма зазнає збитків (від'ємний економічний прибуток; ЕР < 0).