Сторінка
2

Прибуток підприємства, шляхи його максимізації, напрями використання

Коли зростання активів компанії не­значне, то вважається, що прибутки ма­ють бути малими. Однак із зростанням фірми зростають і прибутки. Це пояс­нюється тим, що фірма може отримати низку переваг за рахунок ефектів мас­штабу і синергізму. За певного рівня зростання отримає максимальний прибу­ток. Однак далі з причин власної вигоди менеджери більше заінтересовані у до­датковому зростанні компанії, ніж у зменшенні прибутку. Отже, для менед­жерів є стимул шукати можливості для збільшення розміру фірми. Вони можуть прагнути додаткових злитті в і поглинань, направляти більші обсяги прибутків на фінансування розширення компанії, ство­рювати зарубіжні фірми тощо.

Всі ці ініціативи можуть підвищити витрати фірми і зменшити прибутки. Тому ме­неджери можуть прагнути до реалізації цілі зростання фірми тільки в тому випадку, якщо забезпечать прибутки, якими будуть задоволені акціонери. Коли ж акціонери будуть незадоволені рівнем прибутку від діяльності компанії та потребуватимуть більшого, ніж мінімальний прибуток, виникне обмеження, і менеджери повинні бу­дуть перенести свої зусилля з нарощування активів компанії на збільшення прибутків.

І.2. Управлінська теорія

Максимізація управлінської корисності. Згідно з управлінськими теоріями фірми, менеджери схильні сприяти досягненню своїх особистих цілей за умови задовільного для акціонерів рівня прибутку. Задоволеність менеджера буде визначатися його повноваженнями, статусом і впливом у компанії. Це в свою чергу залежатиме від трьох проблем

1. Чисельність службовців, які перебува­ють у підпорядкуванні менеджера

Менеджер (за всіх інших рівних умов) отримає більше задоволення від керівництва більшим числом служ­бовців, ніж меншим. Однак ступінь задоволеності для нього буде тим нижча, чим більше персоналу перебу­ває під його контролем.

Для чисельності службовців, яка більша певного рівня, додаткове управлінське за­доволення буде від'ємним. Стреси і тиск, які будуть діяти на того, хто уп­равляє більшим числом службовців, можуть привести до меншого рівня задоволення.

2. Величина бюджету, яким розпоряджається менеджер

Статус менеджера визначає величина бюджету, який він має у своєму роз­порядженні. Часто менеджери вищого складу володіють значними бюджетни­ми сумами і користуються великою свободою дій. Однак управлінська гранич­на корисність буде тим меншою, чим більшою величиною бюджету або інве­стицій розпоряджається менеджер.

За величини бюджету, яка більша за В гранична корисність для менеджера буде від'ємною. Це пояснюється додатковою відповідальністю і тиском на ме­неджера величини бюджету. Для менеджера, який розпоряджається величезними бюджетами, ціна помилки істотно зростає і є життєво важливою для фірми. З цієї причини менеджери можуть уникати розпорядження бюджетами, розмір яких перевищує рівень В.

3. Величина «чайових», на які може розраховувати менеджер

«Чайові» можуть бути важливим елементом матеріального і соціального становища менеджера. В це поняття входять: службовий автомобіль, медичне страхування, звільнені від податків витрати, зарубіжні поїздки, участь у суспільно важливих подіях тощо. Чим більше «чайових» отримує менеджер, тим більшою буде загальна управлінська корисність. Однак управлінська гра­нична корисність від отримання «чайових» зменшується із збільшенням вели­чини «чайових».

Інколи за величини «чайових», більшої за Р граничне задоволення менед­жера стає від'ємним. Причинами цього можуть бути ускладнення стосунків з податківцями, акціонерами, журналістами, заздрість колег тощо.

Отже, за межами ОР загальне задоволення менеджера знижується.

І.3. Теорія агентських угод про цілі фірми

Теорія агентських угод розглядає цілі фірми через призму взаємовідносин між власниками фірми і менеджерами, між менеджерами та їхніми підлеглими. Суть теорії така: принци­пал (власник або акціонер фірми) делегує агентові (менедже­ру) певні повноваження; агент отримує від власника винаго­роду, а те, що залишається після різних виплат, належить власнику. Основна про­блема полягає в тому, щоб власник і менеджер змогли домовитися про винагоро­ду, оскільки інтереси цих сторін можуть не збігатися.

Так, угода, яка гарантує агентові платню незалежно від результатів його діяль­ності, означає, що стимул брати на себе ризики у менеджера відсутній. З іншого бо­ку, угода, на основі якої агентові виплачують винагороду тільки відповідно до отри­маного фірмою прибутку, означає, що створилися умови для збігу інтересів агента і власника. Однак агент може й не підписати таку угоду через надто великий ризик. Для подолання очевидної відмінності у цілях між власником і менеджером підготовлюється контракт, який забезпечить зближення і навіть збіг цілей обох сторін. У контракті передбачається програма наділення менеджера акціями його компанії у певній пропорції та за пільговою ціною. Це робиться для підвищення заінтересованості менеджерів і є своєрідною подякою за відданість компанії. Отже, такий контракт є важливим методом контролю і стимулювання менеджера до са­мовідданої роботи на благо фірми.

Рис. І.1 Взаємовідносини „власник-агент”

Другим методом контролю і підвищення заінтересованості вищих менеджерів до високоефективної роботи на фірмі є постійна загроза злиття або поглинання. Великі менеджери дорожать своїм контрактом з акціонерами даної компанії, бо у випадку злиття чи поглинання вони можуть утратити свою роботу.

Третім методом контролю за діяльністю агента є загроза банкрутства. Непро­фесійні дії менеджера на ринку створюють загрозу його робочому місцю. Особли­ву роль у справі контролю можуть відігравати банки та інші фінансові інституції, що співпрацюють з менеджером даної фірми.

І нарешті, існує ринок управлінських талантів. Якщо менеджер не виконує як слід своїх обов'язків, то власник може його звільнити.

Отже, поведінка менеджера визначається не тільки акціонерами, а й конку­рентами, фінансовими інституціями та ринком управлінської праці (рис. І.1).

ІІ. Суть і види витрат виробництва

Фірма — незалежно від її правової форми — працює для того, щоб отримати прибуток. Для виготовлення кінцевої продукції, яку продадуть на ринку, вона ку­пує різні фактори виробництва, або ресурси. Витрати виробництва є вартістю ре­сурсів, залучених до виготовлення кінцевої продукції фірми. В економічній науці розрізняють економічні та бухгалтерські витрати. Першим видом витрат більше оперують економісти-теоретики, другим — бухгалтери.

Економічні та бухгалтерські витрати