Сторінка
2

Контроль і ревізія витрат на виробництво і собівартості продукції

За часів феодалізму відбувається поділ контролю на зовнішній і внутрішній - про рух і наявність торговельного капіталу, кредитні і розрахункові операції між купцями, лихварями, банками, процеси виробництва і особиста власність на засоби виробництва.

"Наявність великої кількості записів дублюючого характеру – писав Раймонд де Рувер - може розглядатися як недосконалий метод забезпечення внутрішнього контролю, про що свідчить такий факт: "Останній (скарбник міста Емілій - уточнено авторами) розробив в 1385 р. систему подвійної бухгалтерії для ведення розрахунків з головним казначейством міланського аристократичного прізвища Вісконті, але незабаром отримав догану від ревізора і йому було заборонено відхилятися від проторованого шляху".

Михайло Якович Батеньков (1844-1896), який вважав контроль невід'ємною частиною бухгалтерії, став одним із творців нової бухгалтерської дисципліни - ревізії.

В Україні перший орган державного контролю було створено 2 квітня 1918р як відділ контролю, що згодом був перетворений на Секретаріат Державного контролю, а комісаріат Державного Контролю УРСР (НКДК). До його складу спочатку входила і заснована в січні 1919 р. Верховна соціалістична інспекція, яка на початку травня 1919 р. виділилася з НКДК у самостійний Народний комісаріат радянської соціалістичної інспекції (НК РСІ).

Народний комісаріат Державного контролю був компетентним з наступних питань: загальної, фінансово-промислової, адміністративно - освітньої, військової діяльності, а також землеробства, транспорту і зв'язку.

Проводив цю роботу НКДК шляхом попередньої, фактичної і наступної ревізій. Він перевіряв кошториси та господарсько-оперативні плани, грошовий обіг та обіг матеріальних цінностей, здійснював нагляд за правильністю рахівництва і звітності. До компетенції НКДК входила також боротьба з усілякими недоліками і зловживаннями. Органи Держконтролю багато уваги приділяли удосконаленню ревізійної роботи, намагаючись підвищити її ефективність.

В Україні система контролю сформувалася на фундаменті командно-адміністративного устрою, де через сильну централізацію управлінських структур увага зосереджувалася на політичних функціях контролю і його масовості, що негативно позначалося на компетентності та об'єктивності. В результаті цього об'єкти управління поступово стали відходити від реального контролю, а процес контролю ставав все більш формальним, що передусім, позначилося на темпах розвитку економіки. В умовах ринкових відносин стали формуватися нові органи державного контролю. Тільки в останні роки були створені Рахункова палата Верховної Ради України, Міжвідомча комісія з питань демонополізації економіки. Ліцензійна палата. Державне казначейство України тощо.

Нові законодавчі та інші правові акти значно обмежили державний контроль за господарською діяльністю підприємств, організацій і установ, а в окремих сферах взагалі виключали можливість його застосування, що призвело до різкого скорочення відомчого контрольно-ревізійного апарату.

Проте, не дивлячись на прийняті закони, укази і постанови з питань перебудови системи управління, в тому числі й контролю, відсутність стратегії реформування органів контролю, непослідовність дій і прямі помилки не дозволили створити ефективно функціонуючу в умовах переходу до ринку державну систему контролю в Україні.

В перехідний до ринкової економіки період створювались нові контрольні органи, положення про які не завжди повно і чітко визначали їх функції. В той же час продовжували діяти раніше існуючі контролюючі служби, положення про які не оновлювались. В процесі розвитку системи контролю в Україні можна виділити два

основних стани:

· етап становлення (1990-1997 рр.), протягом якого сформовані базові умови для створення системи контролю та мережі контролюючих органів, досягнуте конституційне та законодавче закріплення правових гарантій їх діяльності, започатковане розмежування контрольних повноважень між органами державної влади і місцевого самоврядування, утворено каркас інфраструктури незалежного контролю, організовано кадрове, інформаційне, методичне та інше забезпечення контрольної системи;

· етап удосконалення (з 1998 р.), який передбачає заходи щодо реформування та подальшого розвитку контролюючих інституцій у державній сфері та громадському суспільстві, оптимізації та підвищення їх ефективності в ході реалізації парламентської, адміністративної, судової, муніципальної реформ та реформування громадського суспільства.

Реалізація першого етапу забезпечує окреслення в загальних рисах системи контролю в Україні. Відповідно до Конституції України, законодавчих та інших нормативних актів сформовано контур системи контролю в Україні:

1. Утворено інститути державного контролю у сфері виконавчої

влади, а саме:

податкову службу (спочатку при уряді, потім - при Міністерстві фінансів України, в даний час - як Державну податкову адміністрацію, що має статус центрального органу виконавчої влади). В 1990 р. прийнято Закон України "Про державну податкову службу в Україні" та в 1996 р. видано Указ Президента України "Про утворення Державної податкової адміністрації";

державну контрольно-ревізійну службу (як Головне контрольно - ревізійне управління, спочатку підпорядковане Міністерству фінансів України, в даний час - як орган, що має статус центрального органу виконавчої влади). Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" прийнято в 1993 р.;

Державне казначейство (як мережа органів виконавчої влади, підпорядкована Міністерству фінансів України).

2. Створено спеціальну інституцію парламентського контролю у сфері законодавчої влади - Рахункову Палату, покликану від імені Верховної Ради України в конституційному порядку здійснювати контроль за використанням коштів державного бюджету України.

Рахункова палата почала діяти лише на початку 1997 р. В Україні, відразу після проголошення її незалежності такої структури створено не було.

Конституційний суд України рішенням від 23 грудня 1997 р. № 7-зн щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" згідно зі ст. 150, 152 Конституції України визначив, що Рахункова палата не може бути органом Верховної Ради України (це суперечить Конституції України). У зв'язку з цим лише у 1996 р. Верховна Рада прийняла Закон про Рахункову палату. Цей закон мав дуже складну історію: на нього Президентом три рази накладалося вето, зрештою він був введений в другій половині 1996 р. рішенням парламенту. В той же час був призначений голова Рахункової палати.