Сторінка
1

Банки та контрольні функції їх у державі

Банки у своєму розвитку пройшли еволюційний шлях і удосконалювалися разом із суспільно-економічними фор­маціями. У сучасних умовах розвитку світового господарст­ва банки є центрами акумуляції коштів та нагромадження їх. Вони виконують функції центрів грошового обігу, креди­тування суб'єктів господарської діяльності; здійснюють гро­шові розрахунки, обіг векселів, емісію грошей та цінних па­перів, операції із золотом, іноземною валютою та інші функції. За функціями і характером виконуваних операцій банки поділяють на емісійні, комерційні, інвестиційні, ощадні та ін. У нашій країні функціонує дворівнева банківська систе­ма. На першому рівні функціонує Національний банк Украї­ни, на другому — комерційні банки різних форм власності, спеціалізації та сфери діяльності.

Ринок істотно розширює сферу банківської діяльності. Зарубіжні банки, що з'являються в Україні, використову­ють нові підходи до задоволення потреб клієнтів у нових послугах із урахуванням специфічних особливостей міжна­родних операцій. Відкриваються нові ринки капіталів, які трансформували традиційні системи вкладів, розвитком між-банківського ринку. Комерційні банки практикують фінан­сування під заставу майна, розвивають споживчий кредит, фінансування комерційної діяльності, виконання операцій :і євровалютою, створення кредитних карток та ін. На зміну паперовій технології обробки документів приходить банківсь­ка індустрія з пластиковими картками і ЕОМ; зростає вико­ристання касових автоматів і автоматичних касових машин, створюються АСУ банку, які дають можливість реально нада­вати послуги з інформаційної обробки даних, що для банків є новим видом маркетингових послуг. Основними послугами для всієї банківської системи України є електронна пошта, що охоплює всю інформаційну і розрахунково-кредитну систему банків.

В умовах становлення ринкової економіки з багатоуклад­ними формами власності виникла конкуренція і в банківсь­кій діяльності щодо обслуговування приватних осіб.

Прибуткове залучення коштів вкладників, здійснюване за ініціативою ощадних і кредитних банків, призвело до гост­рої конкуренції з комерційними банками.

Багатогранна банківська діяльність в умовах становлен­ня ринкової економіки потребує постійного удосконалення, яке неможливе без фінансового контролю і впровадження

науково обгрунтованих методик щодо поліпшення банківсь­кої справи.

Національний банк України (НБУ) створений у 1991 р., має у своїй структурі Кримське республіканське і 24 облас­них управлінь, які діють від його імені у межах наданих їм повноважень і функцій.

НБУ підзвітний Верховній Раді України і оперативно підпорядкований Кабінету Міністрів України. Йому надано монопольне право емісійного і розрахункового центру дер­жави, випуску грошей у обіг. Він встановлює організаційно-технічні основи здійснення грошового обігу, зокрема:

правила збереження, перевезення та інкасації готівки;

правила виконання касових операцій банками і господа­рюючими суб'єктами;

створює і керує резервними фондами банкнот і монети;

встановлює ознаки платоспроможності грошових знаків. Як розрахунковий центр держави НБУ встановлює пра­вила здійснення безготівкових розрахунків господарюючи­ми суб'єктами, а також організовує розрахунки між комерцій­ними банками України. Він представляє інтереси держави у стосунках із центральними банками інших держав, у міжна­родних фінансово-кредитних установах. Національний банк України:

встановлює правила і провадить реєстрацію комерцій­них банків, видає ліцензії на ведення валютних операцій, здійснює контроль за діяльністю комерційних банків на те­риторії України. Крім того, веде рахунки комерційних бан­ків, здійснює їх розрахунково-касове обслуговування, надає кредити комерційним банкам, встановлює правила функціо­нування міжбанківського кредитного ринку в Україні;

організовує касове виконання бюджету банківської сис­теми України, за рішенням Верховної Ради України надає кредити уряду, виконує операції з розміщення державних цінних паперів, обслуговування внутрішнього державного боргу;

виконує операції, пов'язані з функціонуванням валютного ринку України. Так, за погодженням з урядом встановлює офіційний валютний курс національних грошей, створює валютні резерви, організовує операції з монетарними мета­лами.

У структурі НБУ є контрольно-ревізійний (аудиторсь­кий) підрозділ, який здійснює контроль за діяльністю ко­мерційних банків, спрямований на стабілізацію банківської системи, захист інтересів вкладників, профілактику ризику у діяльності комерційних банків.

Розрізняють зовнішній і внутрішній банківський ризик. Зовнішній ризик — неліквідність (неспроможність банку забезпечити регулярну оплату своїх зобов'язань); валютний ризик (збитки від несприятливої зміни валютного курсу в умовах наявності відкритої валютної позиції); ризик валют­ної ставки (збитки від зміни відсоткової ставки, встановле­ної НБУ, в умовах фіксованої відсоткової ставки по нада­них кредитах); ризик із цінними паперами (збитки від зміни курсу цінних паперів, що знаходяться у портфелі банку).

Внутрішній ризик — комерційні й оперативно-технічні ризики — це втрати, обумовлені низьким професійним рів­нем працівників банків (погана організація внутрішнього аудиту та бухгалтерського обліку, техніки безпеки тощо), що призводять до банкрутства банків, самоліквідності.

Інтеграція банківської системи України у міжнародні банківські системи потребує наукової розробки не лише фі­нансового контролю, а й всієї банківської діяльності.

Наука в банківській діяльності — це цілеспрямовані дії на виявлення і використання резервів підвищення ефектив­ності фінансових ресурсів у розвитку народного господарст­ва для задоволення соціальних і культурних потреб членів суспільства. Виконання цього завдання потребує подальшо­го розвитку теорії і наукового узагальнення передової прак­тики банківської справи в сучасних умовах реформування суспільно-економічного ладу. Виходячи із цього, найважливі­шою проблемою науки є розвиток економіки за допомогою удосконалення наукової теорії функції грошей, спрямованої на забезпечення практики банківської діяльності новими постулатами щодо підвищення ефективності виробництва і трудової діяльності в суспільстві.