Сторінка
2
Значущість і науково-педагогічна актуальність проблеми зумовила вибір теми дослідження: «Вплив проблемного навчання на пізнавальну активність і самостійність молодших школярів».
Об’єкт дослідження – навчально-виховний процес в початковій школі.
Предмет дослідження – педагогічні умови застосування проблемних методів навчання на уроках рідної мови.
Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні й експериментальній апробації шляхів використання проблемних методів навчання на уроках рідної мови.
Робоча гіпотеза – пізнавальна активність і самостійність молодших школярів суттєво підвищаться, якщо у процесі навчання використовувати елементи проблемного навчання відповідно до змісту уроку та його дидактичних цілей.
Завдання дослідження.
Виявити психолого-педагогічні і методичні основи використання проблемних методів навчання.
Вивчити передовий педагогічний досвід щодо використання проблемних методів навчання на уроках української мови.
Розробити методику використання проблемно-пошукових завдань та експериментально перевірити її ефективність.
У процесі виконання зазначених завдань використовувались теоретичні та емпіричні методи дослідження: вивчення лінгвістичної та психолого-педагогічної літератури, аналіз усних і письмових висловлювань учнів, експеримент, спостереження за динамікою формування граматичних понять у молодших школярів.
Практична значущість дослідження полягає у можливості використання матеріалів у практичній роботі вчителя початкових класів на уроках рідної мови.
Апробація використання та впровадження результатів дослідження здійснювалося через щорічну звітну наукову конференцію студентів, що проходила у травні 2008 р. при Уманському державному університеті імені Павла Тичини.
Теоретичні основи управління пізнавальною діяльністю учнів в умовах проблемного навчання
У дидактиці на основі теорії пізнання й сучасних долсягнень психологічної та педагогічної наук розроблена й активно використовується низка концепцій навчання, опанування знань, умінь та навичок.
До сучасних дидактичних концепцій можна віднести такі: теорія поетапного формування розумових дій, програмоване, проблемне, виховальне, розвиткове, особистісно орієнтоване і особистісно розвиткове навчання, педагогіка співробітництва,гуманістична педагоргіка.
Розглянемо детальніше проблемного навчання. У 50-х роках XX століття з’явився новий вид навчання, який дістав назву проблемного. Ця концепція, на думку її авторів, має компенсувати недоліки традиційного або пояснювально-ілюстративного виду навчання. Один із авторів – В. Оконь – так визначає сутність цієї концепції: «Проблемне викладання грунтується не на передаванні готової інформації, а на отриманні учнями певних знань та вмінь шляхом вирішення теоретичних та практичних проблем. Суттєвою характеристикою цього викладання є дослідницька діяльність учня, яка з'являється в певній ситуації і змушує його ставити питання-проблеми, формулювати гіпотези та перевіряти їх під час розумових і практичних дій».
Повною мірою проблемне навчання було розроблене в педагогіці Дж.Дьюї та інших вчених XX ст. Дж.Дьюї виступив із критикою словесної, книжної школи, яка дає учням готові знання, недооцінюючи їх здібності до самостійної діяльності і пізнання. Він запропонував іншу модель навчання: вчитель організує діяльність учнів, у ході якої вони розв’язують навчальні проблеми й набувають необхідних знань, вчаться ставити питання, знаходити рішення, застосовувати отримані знання у практиці. Дьюї називав це навчанням через діяльність, пізніше – через дослідження.
У плані розвитку теорії проблемного навчання найбільш істотною є концепція сучасного американського психолога Дж. Брунера. У її основі лежать ідеї структурування навчального матеріалу і домінуючої ролі інтуїтивного мислення в процесі засвоєння нових знань. Основну увагу Дж. Брунер приділяв структурі знань, що повинна містити в собі всі необхідні елементи системи знань і визначати напрямок розвитку учня. Він вважає, що навчання повинно вести до розвитку інтуїтивного мислення, що протиставляється аналітичному або логічному мисленню.
У колишньому Радянському Союзі цю концепцію розвивали І. Я. Лернер, А. М. Матюшкін, М. І. Махмутов, М. М. Скаткін.
Ще у 60-х роках підсилилась увага до проблемного підходу при навчанні природничим наукам. Проводилась ідея зближення методів навчання з методами наукових досліджень.
Польська школа проблемного навчання зародилася наприкінці 50-х років і розвивалась спочатку під впливом навчань С.Л. Рубінштейна, Д. Дьюї, Дж. Брунер.
Педагог Я. Братецький експериментально довів ефективність проблемного навчання в сполученні з вправами при груповій роботі, необхідність активізації навчального процесу. Наприклад, М. А. Данилов і В.П. Єсипов у “Дидактиці” сформулювали деякі правила активізації процесу навчання, що відбивають деякі принципи організації проблемного навчання: вести учнів до узагальнення, а не давати їм готових визначень, понять; епізодично знайомити школярів із методами науки; розвивати самостійність їхньої думки за допомогою творчих завдань.
У цих правилах добре виражена ціль викладання, але не знайшов відбиття процес навчання і не названі засоби, шляхи, досягнення цілі. Питання активізації навчання розглядаються й у “Основах дидактики”, під редакцією Б. П. Єсиповав 1967р.
З початку 60-х років наполегливо розвивається думка про необхідність використання досягнень педагогіки 20-х років, і зокрема про доцільність посилення ролі дослідницького методу в навчанні не тільки природничим, але і гуманітарним предметам. На конференції в 1965 р. М.Н. Скаткин аналізує дослідження з активізації процесу навчання, приводить номенклатуру педагогічних способів активізації і говорить про входження в практику передових учителів проблемного навчання і про початок його дослідження як нового напрямку в дидактиці.
Термін “проблемне навчання” знайшов певне висвітлення в наукових дослідженнях таких вчених: Фурмана А.В., Березняк Е.С., Ільницька Е.С., Підласий І.П., Максимов В.М., Матюшкін А.М., Махмутов М.І., Бабанський Ю.К., Кудрявцев Т.В., Оконь В.Л. та інші. Фурман А.В. говорив: “Основне призначення проблемної ситуації – продовження продуктивних творчих процесів мислення учня, стимулювання його інтелектуального й особистісного розвитку”. У своїх працях автор досліджує проблемні ситуації в навчанні, ним запропоновано новий підхід до розуміння навчальної проблемності та розумового розвитку учнів, а також рекомендації щодо використання проблемного навчання.
Березняк Є.С. пише: “Проблемне навчання в основному комплексі умов навчання – проблемній ситуації – включає особистість учня як основне ядро самої проблемної ситуації”. У його книзі з’ясовуються важливі умови покращення якості навчання і виховання за допомогою проблемного навчання.
Значний інтерес становлять роботи Ільницької НА., де автор звернула увагу на таку тему, як проблемні ситуації і шляхи їх створення на різних уроках і у навчанні учнів різних вікових категорій .