Сторінка
3
Великого значення проблемному навчанню надавав Фербер В.Г., який дослідив логіку проблемного навчання. Основну увагу він звернув на умови ефективного впровадження проблемності в практику навчання, на закономірності функціонування навчальної проблемної ситуації.
Теорію і практику проблемного навчання досліджував Максимов В.Н Ним висвітлюються, зокрема, психолого – педагогічні умови організації, проектування й ефективної реалізації проблемності в практиці навчання.
А ось що говорив про проблему Тесленко І.Ф.: “Проблема − це завжди знання про незнання, тобто усвідомлення недостатності знань для задоволення явної пізнавальної потреби”.
Махмутов М.І. досліджував організацію проблемного навчання в школі. Він розглядав такі питання: про проблемне навчання, шляхи організації проблемного навчання, система методів, підготовка і планування проблемних уроків. Він дає теоретичне пояснення проблемного навчання як розвиваючого, і починає основні шляхи практичного застосування цих ідей.
Алексюк А.М. говорив: “Проблемна задача містить у собі чітко визначенні вимоги або параметри, яким обов’язково має відповідати одержане рішення. Учень володіє таким рівнем знань, навичок і умінь, який дає йому можливість відшукати результати або способи розв’язання, інакше він не зможе розв’язати проблемну ситуацію” .
Великий внесок у розвиток проблемного навчання зробив А.М. Матюшкін. Він досліджував актуальні питання проблемного навчання, описує підготовку до проблемного уроку, правильне планування, хід уроку, його аналіз. Автор говорив: “Використання окремих проблемних ситуацій у навчанні може деякою мірою активізувати процес засвоєння. Однак для того, щоб забезпечити в проблемному навчанні можливості розвитку, необхідна оптимальна послідовність проблемних ситуацій, їх певна система.
Цим питанням займався відомий педагог Ю.К. Бабанський, який говорить, що підвищити ефективність навчання школярів можна за допомогою проблемного навчання, а також за допомогою проблемних ситуацій, які потрібно створювати частіше і цим спрямовувати розумовий розвиток учнів.
З питання проблемного навчання Заботін В.В. зазначав: “Для виховання в школярів здатності бачити проблему першочергове значення мають так звані ситуації, які, не утримуючи в собі структуру навчальної проблеми, все ж таки наводять на неї, спричиняють прискорення її, усвідомлення учнями”.
Вількеєв Д.В. аналізував пізнавальну діяльність учнів при проблемному характері навчання в школі, стимулювання пізнавальної активності школярів як фактору оптимізації розумового розвитку. Також досліджував постановку проблемних питань в процесі навчання школярів.
Отже, з вище викладеного можна побачити, що питанням проблемного навчання вченні займаються вже давно. Але, не всі вчителі усвідомлюють можливості використання проблемних ситуацій, які природньо виникають на уроках математики, і які породжуються логікою викладу навчального матеріалу. Тому потрібно приділяти більшу увагу застосуванню проблемного навчання.
Сама назва “проблемне навчання” зв’язана не скільки з етимологією, скільки із сутністю поняття. Справа в тім, що нові знання (зміст) для учнів завжди проблемні, методи ж засвоєння можуть бути проблемними і непроблемними (репродуктивними). Проблемне навчання як новий тип навчання містить у собі вже раніше відомі прийоми роботи вчителя й учнів, що активізують навчальний процес. Але воно містить і такі принципи і правила (наприклад, уміння аналізувати проблемні ситуації, бачити проблеми і вирішувати їх), що забезпечують активізацію не тільки навчальної, але і пізнавальної діяльності учня, забезпечують його систематичну пошукову діяльність. У результаті пошукової діяльності формується досвід творчого засвоєння знань і, що ще важливіше, відбувається засвоєння способів творчої діяльності. Такого результату не можна домогтися тільки шляхом активізації навчального процесу, що розуміється традиційно.
Істотним моментом є те, що проблемне навчання має систему методів навчання, побудовану з урахуванням принципів проблемності і цілеспрямованості; така система забезпечує керований учителем процес учбово-пізнавальної діяльності учнів, засвоєння ними наукових знань, способів розумової діяльності, розвиток їхніх розумових здібностей.
Махмутов М.І. говорить, що “Проблемне навчання – це навчально-пізнавальна діяльність учнів по засвоєнню знань і способів діяльності шляхом сприйняття пояснень вчителя в умовах проблемної ситуації, самостійного (чи за допомогою вчителя) аналізу проблемних ситуацій, формулювання проблем і їхнього рішення за допомогою (логічного й інтуїтивного) висування пропозицій, гіпотез, їхні обґрунтування і докази, а також шляхом перевірки правильності рішення. Уся ця розумова робота школярів проходить під керівництвом вчителя і забезпечує формування наукової свідомості й інтелектуальної активності особистості”.
При проблемному навчанні діяльність учителя полягає в тому, що він, даючи в необхідних випадках пояснення змісту найбільш складних понять, систематично створює проблемні ситуації, повідомляє учням факти й організує їхню учбово-пізнавальну діяльність так, що на основі аналізу фактів учні самостійно роблять висновки й узагальнення, формулюють (за допомогою вчителя) визначення понять, правила, теореми, закони, чи самостійно застосовують відомі знання в новій ситуації (винаходять, конструюють, планують, майструють), чи ж, нарешті, художньо відбивають дійсність (пишуть вірші, твори, малюють, грають).
“Проблемне навчання – більш широке поняття, ніж дослідницький метод воно охоплює не тільки репродуктивну чи пошукову діяльність учня, а весь діапазон – від виконавчої до творчої, тим часом дослідницький метод лише один зі шляхів реалізації принципу проблемності”.
Проблемне навчання дає можливість учителю варіювати навчальний матеріал і прийоми викладання. Наявність різних типів навчальних проблем забезпечує пошукову, частково-пошукову, конструкторсько-винахідливу, художню учбово-пізнавальну діяльність чи їхнє сполучення в ході виконання теоретичних і практичних самостійних робіт репродуктивного і творчого характеру (на уроці і позаурочних заняттях) чи при викладі навчального матеріалу вчителем.
Проблемне навчання – це не метод, як вважалося в 20-і роки і як вважає дехто і тепер; це і не група методів пошукового характеру, а цілісний тип навчання, що виник саме тому, що науково-технічна революція на перший план висунула завдання розвитку творчих здібностей і пізнавальної самостійності учнів, перетворення їхніх знань у переконання в процесі засвоєння системи знань. В основі цього типу навчання лежить особливий вид взаємодії вчителя й учнів, що характеризується систематичною самостійною учбово-пізнавальною діяльністю учнів по засвоєнню нових знань і способів дії шляхом рішення навчальних проблем. Проблемне навчання трактується нами не як безупинний ланцюг самостійних відкриттів учнями нових законів, правил, а як оптимальне сполучення їх репродуктивної і творчої діяльності по засвоєнню системи наукових понять і прийомів, способів логічного мислення.