Сторінка
1

Вплив проблемного навчання на пізнавальну активність і самостійність молодших школярів

Одне з важливих завдань сучасного суспільства – пошук умов для виховання творчої, активної і самостійної особистості, що значною мірою сприяє розвитку країни, складає її необхідний інтелектуальний потенціал. Незаперечним є твердження, що кожна людина може стати творчим працівником в певній галузі суспільства: виробництва, науки, техніки, мистецтва.

В молодшому шкільному віці інтенсивно розвивається інтелектуальна, морально-вольова, дієво-практична діяльність дитини, що створює реальні умови для формування і стимулювання пізнавальної активності саме в цьому віці. І тому школа, яка в усі часи розвитку людства виконувала завдання щодо підготовки молодшого покоління в світлі тих вимог, які ставить перед нею час, повинна сьогодні звертати велику увагу на стимулювання діяльності школярів, на оновлення форм навчально-виховного процесу, які сприяють розвитку пізнавальної активності. Оновлення форм характеризується багатоваріантністю уроку: використанням нових технологій навчання, інтегрованих уроків, нетрадиційних засобів мотивування учіння, подолання одноманітності й уніфікації педагогічних впливів на особистість школяра у навчанні і вихованні. У цьому процесі педагогічна наука і передова практика повинні шукати ефективні шляхи реалізації особистісно-орієнтованого підходу до кожної дитини, засоби впливу на почуття і поведінку через стимулювання пізнавальної активності школярів у всіх видах діяльності, які властиві для даного віку.

Розглядаючи питання сучасної школи, змінюючи форми і методи роботи для того, щоб розвивати активну, неповторну особистість, учителі звертаються до різних методичних прийомів навчання. Але як використати їх на практиці, як побудувати навчальний процес, щоб захопити дітей, викликати бажання оволодіти навчальним матеріалом, краще його засвоїти − це проблема, що хвилює зараз кожного педагога.

При організації процесу засвоєння знань необхідно перш за все створити умови, які викликали б пізнавальну активність учня. Тільки за цієї умови процес учіння буде проходити у відповідності з основною закономірністю засвоєння, як задоволення пізнавальної потреби, що постійно виникає в учня.

Одним із типів розвиваючого навчання, істотною відмінністю якого є зближення психології і мислення людини з психологією розвитку творчого мислення учнів є проблемне навчання. Суть проблемного навчання полягає в пошуковій діяльності учнів, яка починається з постановки питань, розв’язання проблем і проблемних завдань, закладених у навчальних програмах і підручниках, у проблемному викладі знань учням.

Відомо, що для розвитку у людини тих чи інших навичок і якостей необхідне послідовне систематичне подолання труднощів, без яких не можна досягти високих результатів. Саме таке подолання інтелектуальних труднощів і вирішення ускладнених навчальних завдань стимулює дитину до високого рівня розвитку мислення, творчих можливостей.

Таке “штучне” створення труднощів для школярів, а також умови для їх подолання, тобто постійне інтелектуальне “тренування” здійснюється в процесі проблемного навчання. Під проблемним навчанням розуміють такий спосіб навчання, коли учитель створює проблемну ситуацію, формулює проблему і поступову веде учнів до самостійного усвідомлення їх суті, надаючи необхідну допомогу школярам в їх вирішенні і керуючи процесом систематизації і закріпленні отриманих таким чином знань.

Удосконалення навчального процесу є одним з основних завдань педагогічної науки й практики. Ніхто краще за вчителя, безпосереднього і основного учасника цього процесу, не зможе дати об’єктивну характеристику основних дидактичних процесів у шкільній практиці.

Значно кращі успіхи у навчанні досягаються там, де процес навчання будується на основі проблемно-пошукової діяльності молодших школярів. Серцевиною проблемного уроку є взаємодія вчителя і учня, коли між ними розвиваються тісні взаємостосунки під час вирішення проблеми.

Важливе не тільки вміння вчителя створювати проблемну ситуацію, а й здатність організувати обговорення і розв’язання її учнями. Однак сьогодні проблемне навчання є лише теоретичною моделлю розвивального навчання. Основні положення проблемного навчання не достатньо методично конкретизовані, не розроблені численні питання його доцільного застосування на практиці. Тому проблемність у сучасній масовій школі використовується епізодично, і як правило, не завжди ефективно.

Питання проблемного навчання має давню історію. Його основою є роботи таких філософів, педагогів, психологів: Є.І. Ільєнкова, О.М. Леонтьєва, С.Л. Рубінштейна, М.М. Скаткіна, М.О. Давидова, М.І. Махмутова, Д.Б. Ельконіна та інші. Вони відмічають, що в основі удосконалення процесу навчання повинне лежати не тільки підвищення рівня знань учнів, скільки формування мислення школярів, стимуляція їх активної пізнавальної діяльності.

В роботах Т.В. Кудрявцева, І.Я. Лернера, А.М. Матюшкіна, М.І. Махмутова, В. Оконя та інших розкрито суть, значення і місце проблемного навчання, доведено, що проблемне навчання може розвиватися на основі пояснювально-інформативної функції навчального процесу.

Сучасні педагогічні, психологічні дослідження свідчать про високу ефективність проблемного навчання, як впливає на рівень мислення учнів, їх самостійність і творчість.

Значний внесок у пошук нових аспектів проблемного навчання молодших школярів зробили такі передові педагоги сучасності як: С.М. Лисенкова, С.П.Логачевська, С.Л. Рябцева, Е.І. Потапович та інші.

Цими учителями апробовано безліч оригінальних знахідок в справі формування та розв’язання проблемних ситуацій при вивченні різних предметів. Але недостатньо досліджено психолого-педагогічні умови використання проблемності у процесі навчання математики та природознавства молодших школярів з метою їх інтелектуального розвитку.

Але практика свідчить, що вчитель не завжди використовує можливості навчальних занять для творчості, розвитку пізнавальної активності учнів, їх самостійності, ініціативи.

Аналіз роботи вчителів початкових класів показав, що найчастіше вчитель використовує на уроках мови пояснювально-ілюстративний метод (100 % опитаних), значна частина опитаних (40,7 %) вважає репродуктивний метод ефективним у процесі вивчення мови, що дає підставу сумніватися у професійній компетентності цих вчителів. 70,4 % опитаних слушно вважає, що кращому засвоєнню матеріалу сприяє частково-пошуковий метод. Лише незначна кількість учителів (29,6%) схиляється до того, що при використанні проблемного методу матеріал засвоюється краще.

З вище зазначеного, можна зробити висновок, що для багатьох учителів у підготовці до проведення уроки звичайним є такий підхід: нова тема пояснюється так, як вона запропонована у підручнику (найчастіше методом евристичної бесіди), тобто на уроці більш активний вчитель, а не учні. Однак, процес навчання – це не просте передавання змісту навчального матеріалу в готовому вигляді. Він потребує напруженої розумової роботи учня, його власної активної участі в навчальному процесі. Цього можна досягти за допомогою активного навчання.