Сторінка
1

Барвінковими стежками Тараса Мельничука

Тема: Барвінковими стежками Тараса Мельничука.

Мета: Ознайомити учнів із багатогранною автобіографічною творчістю Тараса Мельничука; розвивати навики виразного читання та аналізу поезії; виховувати любов до свого краю, до поезії.

Обладнання: ілюстрації, портрет Тараса Мельничука, збірка поезій поета.

Хід уроку:

І. Організаційна частив.

ІІ. Мотивація навчання школярів.

1. Повідомлення теми, мети уроку.

- Діти, сьогодні у нас незвичайних урок – урок-подорож. Ми з вами помандруємо барвінковими стежками Т.Мельничука, разом з ним поглянемо на світ з усіма його болями і тривогами.

Ми навчимося засобами виразного читання передавати ті найтонші почуття та емоції, які переповнювали душу Поета.

Ми повинні з пошанівком та любов’ю ставитися до свої землі, до свого краю і до тих людей, які є сіллю землі – поетів.

2.Вступне слово вчителя.

Для більш повного аналізу поезій, для оптимальної праці наш клас поділений на групи. Кожна група буде мати своє завдання; аналізувати якийсь певний відрізок біографії поета і поезію, яка написана в цей час.

І група – “Дитинство поета”.

(Проблемне запитання: які фактори мали вплив на формування характеру письменника?)

Народився Т.Мельничук 20 серпня 1938 року в с. Уторопи, що розташоване біля підніжжя мальовничих Карпат, на Косівщині.

Карпати мене народили,

А хрестив Піп-Іван – напише пізніше поет. Батько поета – Юрій Федорович – був добрим господарем; потрібно було роботящих рук, тому він радів появі третього сина.

Сім’я Мельничуків була глибоко віруюча. Свідченням цього є капличка, збудована в 1899 році родичем Мельничуків, яка збереглася і до сьогоднішнього дня.

За давнім християнським звичаєм 6 вересня охрестили немовля і дали йому ім’я Тарас.

Цікавим є те, що з 1874 року це вперше в селі немовляті дали ім’я Тарас, і він виявився гідним свого імені, адже з грецької мови означає “бунтар”.

Уже з перших днів життя немовля відчувало на собі запах хліба і поту, ніжність і чистоту натруджених материнських долонь.

Назавжди в пам’яті залишилась згадка про батькову криницю:

“Пив я воду з сорока криниць” (ст 26)

Пив я воду з сорока криниць,

Грівся світом сорока зірниць.

То були криниці і чужі, і братні,

То були зірниці – грона виноградні.

То були криниці, мов столітні вина,

Із землі - з самої серцевини.

Дякую криницям та ще й тому роду,

Де у жовту спеку пив я синю воду.

Пив я синю воду, синю і прозору,

Тільки в кожній бачив – косівськії зорі.

Пив я синю воду із криниць глибинних,

А мені здавалось – вдома з-під калини.

Тарас був як звичайний сільський хлопець. Всі його любили, бо він був наймолодшим. Він мріяв літати, ганяти на велосипеді.

Батько виготовив йому дерев’яного ровера, і малий Тарас ганяв з гори. Та недовго тривали забави хлопця, бо треба було допомагати батькові по господарству. Старші брати працювали разом з батьком у майстерні – виготовляли сани, вози, колеса, шили постоли, ткали верети. Мав і Тарас свою роботу: пас худобу. У вільний час любив він малювати, роздумував про Олексу Довбуша. Неповторні краєвиди і музика справляли неповторне враження на дитячу душу, і він складав свої перші вірші.

“Така Гуцульщина” (ст. 31)

Така Гуцульщина!

Тут все співа:

Про волю - птаха, про косу трава,

Про горе матері – мальована трембіта,

Про чорного джмеля – черемха біла.

Гуцулка древня журними губами

Співа про Довбуша й червону його барду,

Струмок–джигун – про море сиве,

Барвінку синь – про жовть осінню,

Вітри про полонину, ніч про днину,

А кожне серце – про Вкраїну.

Гра “Мікрофон”

“Т. Мельничук народився в .ё.”.

(продовжити думку)

“На формування світогляду Тараса мали вплив .”

ІІ група “Шкільні роки письменника”

(Проблемне запитання: які уроки взяв Тарас у доросле життя?)

- Непомітно збігав час. У сім років віддали батьки Тараса до школи. Прийняли його відразу до 2 класу, бо вмів уже добре читати, писати, рахувати. У школі він виявився надзвичайно обдарованою дитиною: був дуже допитливим, все хотів знати. Прийшовши зі школи, Тарасик часто пропадав на самоті, а коли його знаходили, він завжди читав складені ним коломийки. Діти відповідали; “Ти, Тарасе, як поет говориш”.

Великою втіхою були для Тараса книжки. Наука настільки заполонила хлопця, що його не бралася робота, на що батько, киваючи головою, казав: “З тебе, Тарасе, ґазди не буде”.

Хлопець захоплювався Біблією, творами Т.Шевченка, Шекспіра. Мабуть, тоді і зародилися рядки:

“Великі знали завчасно .”

Великі знали завчасно,

Що їх жде ешафот.

Великі без бою не йшли

На ешафот.

Великі спокійно не ждали

На шию петлі –

Її заробляли трудом,

Наче хліб, на землі.

О, Господи, в височині

Ти цар

і царство там –

Твоє!

То ж в цій земній

у цій сумній,

у цій недолі навісній –

Дай царство, Господи,

й мені –

Своє! -

Амінь.

Восени 1946 р. в обійстя Мельничуків постукало горе. Хтось приніс вістку, що старшого сина Василя просто зі школи забрали в тюрму. Його звинуватили з іншими хлопцями у співпраці з бандерівцями. Три місяці відсидів Василь, а потім відпустили, визнавши невинним. Вже тоді в душі поета заробилась ненависть до невідомої системи, яка катувала й брата, й батька.

Батька на розстріл вели поляки,

Вели фашисти, вели свої.

Батькова кров – червоними маками.

Сто ночей і сто днів плакали

Батькові солов’ї .

Батько вмирав повільно.

Батько дивився на мене.

Крізь думи його пройшли війни,

Мов куля крізь груди оленів.

Батько вмирав і скаржився винно,

Що землю забрав колгосп.

А земля йому готувала віно –

Хрест серед цвинтарних рос.

І чого він за землю тримався,

Мов до неї приріс пуповиною?

Була земля для нього сонечком майським,

А стала навік домовиною.

Тяжко жив і вмирав він тяжко,

Просив синів, щоб його добили.

У світі червона ромашка

Востаннє цвіла йому біло.

Твердо запам’яталася Тарасові батькові слова, сказані в ті хвилини: “Сини мої, якщо ви українці, ви не можете бути ні поляками, ні росіянами”. Тарас зрозумів, що бути українцем – це вище від усіх святинь.