Сторінка
3
О. Сухомлинська та ін.). Ядром особистісно орієнтованої освіти обґрунтовано вважається продуктивна освіта (М. Башмаков, В. Мадзігон).
Створення продукту є водночас процесом формування цілісності, інтеграції знань, умінь та попереднього досвіду для досягнення поставленої мети.
У зв’язку з цим інтеграція змісту освіти також є однією з актуальних проблем як сучасної української педагогіки, так і педагогіки близького та дальнього зарубіжжя (С. Гончаренко, В. Ільченко, О. Іонова, І. Козловська, А. Степанюк, І. Алексашина, Н. Груздєва, А. Данилюк, В. Максимова та ін.).
На противагу багатопредметності, яка продовжує панувати у вітчизняній і зарубіжній школах, освіта України, як і освіта інших країн, переходить на галузевий принцип формування змісту шкільної освіти і втілення її у навчальний процес. Цілісність знань з кожної освітньої галузі дає можливість формувати у свідомості учнів систему знань про дійсність — образ світу, в якому всі знання про дійсність взаємопов’язані та взаємообумовлені.
З цілісністю знань пов’язане їх розуміння, адже воно досягається через включення нових знань у цілісність. Оскільки розуміння є природним станом буття людини (Х.-Г. Гадамер, М. Хайдеггер), досягнення цілісності знань учнів є необхідною умовою здоров’я дітей, виховання у них екологічної культури. Криза цивілізації не є чимось зовнішнім по відношенню до людства, вона є наслідком сегментованого бачення людиною реальності, застосування недопустимих технологій, що є, в свою чергу, наслідком сучасної освіти, її вузькопредметності, це призводить до розчленування свідомості учня у навчальному процесі.
Проблема цілісності розглядається у працях філософів (А. Аверьянов, П. Анохін, В. Афанасьєв, С. Клепко, С. Кримський, В. Кузьмін, С. Подмазін, А. Уйомов, І. Цехмістро, А. Цофнас, Г. Югай та ін.), психологів (Л. Виготський, О. Леонтьєв, С. Смирнов, М. Холодна, С. Якиманська та ін.), педагогів (Л. Бурова, С. Гессен, І. Звєрєв, Л. Зоріна, В. Ільченко, О. Іонова, П. Каптєрєв, Б. Комісаров, В. Краєвський, І. Лернер, О. Ляшенко, М. Скаткін, А. Степанюк та ін.).
Словникові філософські джерела визначають "цілісність" як завершеність, тотальність, цільність і власну закономірність речі; як об'єктивний зв'язок частин і цілого, властивий усім рухам матерії, усі форми цілісності за своїм походженням пов'язані одне з одним.
Цілісність розглядається філософами і як єдність: внутрішня єдність, що сприймається як єдине ціле. У наукових джерелах подекуди цілісність розглядають у руслі системного підходу. На думку науковців, ціле - це та сама система взаємопов'язаних і взаємообумовлених елементів і водночас об'єкт наукового пізнання.
Ми ж розподіляємо думку вчених (І.В.Блауберг, А.Ю.Цофіас) про те, що системність і цілісність не є тотожними поняттями, хоч і близькими і взаємозалежними; системність є однією з форм прояву цілісності.
Цілісність виступає об'єктом наукового пізнання, частини якого організовані в систему взаємопов'язаних і взаємодієвих елементів, що набувають нових інтегральних властивостей, які не були притаманні компонентам, що її утворюють. Систематизація та інтеграція є близькими за своєю сутністю процесами (об'єднання, ціле якихось частин).
Підґрунтям формування цілісності знань є уявлення про зміст найбільш загальних закономірностей природи, її збереження, періодичності процесів у довкіллі.
Довкілля - це середовище життя, з яким жива істота пов'язана обміном речовин, енергії, інформації, постає перед дитиною не набором природних об'єктів, а як цілісність, у якій все органічно пов'язане. У довкіллі не існує тіло само по собі чи розум сам по собі: і тіло, і розум взаємодіють із довкіллям, довкілля це місце взаємного дослідження. Довкілля дає дітям цілісні знання про природу, суспільне середовище, життя людини та саму людину. У процесі ознайомлення дітей з довкіллям педагог використовує закономірності природи і соціуму для формування цілісності знань, цілісності свідомості дитини.
Природне довкілля - це явища природи, жива і нежива природа, за якими спостерігає дитина; у процесі спостережень за явищами природи і дослідницької діяльності в дітей формується інтегральний "образ" знань про природу ("образ природи"). Предметне довкілля - це предметне середовище, в якому дитина живе, це предмети побуту (посуд, меблі, одяг тощо), мистецтво, транспорт тощо.
Соціальне довкілля - це система взаємовідносин, що склалась у суспільстві, в конкретному соціумі; це люди, суспільство, певна спільнота, соціальне довкілля люди створюють самі за певними законами і нормами спілкування; це суспільні матеріальні і духовні умови життєдіяльності особистості.
Що ж стосується навчально-виховної роботи, яка сприяє покращенню формування цілісних знань та проводиться в позаурочний час, то вона доповнює і розширює розвиток, який відбувається у процесі навчання. Для визначення цієї роботи в педагогічній літературі використовують низку термінів: “позаурочна”, “позанавчальна”, “позакласна”, “позашкільна робота”. Інколи у практиці зустрічається протиріччя у використанні означених термінів. Спробуємо з’ясувати ці поняття.
Позакласну роботу розглядають як один з основних шляхів у здійсненні різних напрямів навчально-виховної роботи, як підсистему загального процесу в школі().
Т.А. Ільїна зазначає, що терміном «позакласна робота» найчастіше позначається навчально-виховна робота, що проводиться класним керівником і вчителем з учнями своєї школи().
Аналогічним є визначення М.М. Фіцули. За його словами, позакласна робота – це різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, її організовує з учнями в позаурочний час педагогічний колектив школи().
За Матвієнко О.В. позакласна робота – це спеціально організовані позаурочні заняття, які сприяють поглибленню знань, розвитку умінь, навичок, здібностей учнів, задоволенню інтересів і забезпечення їх розумового відпочинку().
За І.Ф. Харламовим, всебічний розвиток повинен здійснюватись у системі навчальних занять і позакласної роботи та сприяти розумовому, технічному, моральному та естетичному вихованню учнів, виявленню і розвитку їхніх творчих здібностей().
У педагогічному словнику «позакласна робота» визначається як «складова частина учбово-виховного процесу в школі, одна з форм організації вільного часу учнів»().
Л. М. Панчішникова вважає, що поза сумнівами той факт, що позакласна робота грає величезну роль для сучасної школи. В умовах перебудови соціального і економічного життя суспільства сильно зростає роль позакласної роботи у розвитку нової особи. Ця робота вносить в такі якості особистості, як ініціативність, активність, творчість, здібність до саморозвитку, самовиховання, самоосвіти.
Позакласна робота - це, з одного боку, педагогічна система, що володіє цілісними властивостями і закономірностями функціонування, а з іншою - невід'ємна частина вітчизняної системи освіти. З цієї причини однією з центральних проблем методики позакласної роботи завжди була проблема взаємозв'язку урочних і позаурочних занять як окремий випадок фундаментальної педагогічної проблеми цілісності навчально-виховного процесу.