Сторінка
3
В 1863 – 1864 роках було здійснено ряд реформ в області народної освіти. Передова педагогічна думка 60 – 70 років XIX століття у вирішенні питань виховання і навчання не обходила стороною проблему інтересу навчання, не зважаючи на те, що спеціальних досліджень з даної проблеми ще не було.
Н. Пирогов пов'язуючи інтерес з моральним становленням особистості визначав в цьому силу самої науки і пов'язував це з методикою навчання. Через методику розкривається зміст науки, відкривається особистість вчителя – носія науки, а все разом сприяє морально – духовному розвитку учня, пробуджуючи в ньому цікавість. Вимога педагогічної майстерності вчителя для розвитку інтересу – саме цю думку вніс вчений в розгляд даної проблеми.
Кінець ХІХ – початок ХХ століття були ознаменовані в історії педагогічної думки провідних європейських країн новими підходами до вирішення найважливіших науково-теоретичних проблем освіти. Це період широкої експериментальної діяльності «нових шкіл» Англії, Франції, Швейцарії та Німеччині. Фактично за кожною експериментальною школою стояла самобутня філософія освіти із відпрацьованою методикою навчання та виховання.
Система шкільного виховання в Німеччині складалась в русі монархічних та мілітаристських поглядів. Економічні, соціальні та політичні чинники зумовили виникнення реформаторської педагогіки, і вимагали реформування «старої» школи. Зазначений період мав вирішальне значення для подальшого розвитку педагогіки як науки в цілому так і окремих її галузей.
Серед визначних педагогів Німеччини кінця ХІХ – початку ХХ століття особливе місце посідає Петер Петерсен (1884-1952), – педагог-реформатор, професор Йєнського університету, який зробив вагомий внесок у розвиток педагогічної науки, шкільної та вищої освіти в Німеччині.
Педагогічні погляди П. Петерсена формувалися під впливом багатьох європейських педагогів-гуманістів. Гуманізм його педагогіки можна сформулювати в наступних тезах: створення позитивного психологічного клімату, конструктивність прийняття людини як особистості та її підтримка.
Працюючи в Йенському університеті, де він перший у Німеччині відкрив та очолив факультет педагогіки, була розроблена та впроваджена ним нова модель організації навчального процесу в русі ідей нового часу – Йєна-план.
В основу роботи Йєна-плану покладені принципи, які визначають систему взаємовідносин у тріаді «людина – школа – суспільство», визнання унікальності кожної особистості, її поваги; поєднання свободи і самостійності дітей та їх взаємозалежність в повсякденному житті, навчанні, праці; тісна співпраця вчителів і батьків; створення суспільства, побудованого на гармонії взаємовідносин між людьми, яке стимулює розвиток індивідуальності особистості; визнання школи – організацією самоврядування; побудова процесу навчання на основі ритмічно змінюючих один одного видів діяльності; оцінка поведінки та успіху конкретної дитини з погляду її розвитку.
Названі принципи навчання П. Петерсена можна вважати підґрунтям для повноцінного формування пізнавальних процесів і, як наслідок, успішної реалізації пошукової навчально-пізнавальної діяльності учнів.
Починаючи з другої половини XX століття соціально – економічні зміни приводили до розгляду питань освіти. Періодично дискутувалися питання про цілі навчання, системи освіти, зміст знань і методи їх засвоєння. В трактуванні даних питань виражались погляди педагогів на особистість дитини, на мету виховання, які в тій чи в іншій мірі зводилися до інтересу.
Ґрунтовно, в контексті своєї педагогічної теорії, проблему інтересу розглядав К.Ушинський. Інтерес він розглядає в цілісному процесі морального становлення особистості; інтерес пов'язаний з потребами особистості в діяльності, яка визиває не усвідомленні прагнення. Зробити навчальну працю цікавою для дитини – важливе і складне завдання, вирішення якого сприяє розвитку його розумових здібностей, озброюючи системою знань і забезпечує її моральне становлення.
Інтерес у К.Ушинського пов'язаний з увагою дитини, яка особливо збуджується тоді, коли являє собою новизну, але новизну цікаву. В теорії вченого ми бачимо глибоке психологічне обґрунтування інтересу в навчанні. Особливе місце в цьому займає початкове навчання, що вимагає спрямування дитини до активної пошукової навчально-пізнавальної діяльності. Захопливість, пов'язана з реальними предметами, наочність, близька досвіду дитини, – вагомі переваги початкового навчання. Відкривати перед дітьми все нові і нові сторони предмета, пробуджувати інтересі, увагу – в цьому К.Ушинський бачив важливе завдання навчання. Його вирішення вимагає озброєння вчителя арсеналом засобів, пов'язаних із змістом матеріалу, що вивчається (вибір наочності, постановка запитань, розкриття новизни, життєвість фактів, яскравість пропонованого матеріалу, введення елементів гри, змагання). Але головне при цьому – опора на самостійність мислення учня.
Глибока педагогічна основа всієї педагогічної теорії К.Ушинського і проблеми інтересу підсилили увагу до природовідповідності розвитку дітей.
Л. Толстой справедливо вважав, що пошукові здібності дитини можуть розкритися лише в умовах, які не зковують прояву його здібностей і вподобань. Інтерес в його педагогічних поглядах є центром всієї педагогічної роботи. Важлива умова прояву інтересу – це створення на уроці такої природної, вільної атмосфери, яка викликає підйом душевних сил дитини.
М. Чернишевський і М.Добролюбов не мислили розвиток інтересу до навчання у відриві від інтересів до явищ життя, вони органічно злитті, їх поєднання сприяє формуванню активного відношення до дійсності – недостатньо знаходити задоволення розмірковуючи над тим, що прочитано, важливо активно вникати в життя.
В працях відомих педагогів К. Венцеля, М.Пирогова, К. Ушинського та ін. отримала широке відображення ідея необхідності оволодіння школярами вміння бачити, думати і робити. З нею вони пов'язують рішення проблеми розвитку пошукової навчально-пізнавальної діяльності школярів.
Окрема група педагогів пов'язувала вирішення цієї проблеми з наявністю в них інтересу до предметної діяльності. «Предметні уявлення, – писав В.Половцев,- головний двигун, що стимулює нас до роботи. Сприяючи їх виникненню, ми сприяємо створенню здібності (здатності) пошукової навчально-пізнавальної діяльності особистості.».
Вітчизняна педагогіка і школа накопичили багатий позитивний досвід з питань активізації пошукової навчально-пізнавальної діяльності школярів. Особливий інтерес становлять 20-ті роки XX століття.
Головний шлях забезпечення активності у навчанні вбачали в тому, щоб максимально наблизити школу до життя. У цьому плані викликають інтерес учбові програми 20-х років. Вони, як відомо, будувались на основі комплексної системи викладання. Комплексні програми значну увагу звертали на самостійну діяльність роботи творчого характеру і мали на меті подолання пасивності в навчанні, розвиток допитливості, різнобічний підхід до них чи інших явищ. Кращі вчителі використовували ці можливості для активізації пошукової навчально-пізнавальної діяльності учнів. Так, у вчителя Київської дослідної школи О.Музиченка, а потім відомого педагога теоретика, учні, коли вивчали тему «Дніпро», самостійно вивчали історію Дніпра, розшукували цікаві літературні твори про нього, в той же час будували човни, на яких вони збиралися мандрувати до Трипілля. Цей практичний досвід О. Музиченько надалі використовував у розробці теорії і історії вітчизняної школи.