Сторінка
18

Організація пошукової навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів у сучасній школі

Або інше завдання. Щоб виконати його, треба порахувати кількість кубиків у фігурі, а потім зробити висновок. Велике значення для розвитку мислення дитини має знаходження аналогій». Подібні вправи В.Едигей вводить в уроки математики та мови.

Особливої уваги потребують уроки читання, коли школярі оперують звуками, позначають їх літерами. Зверніть увагу на завдання 3: оперуючи звуками, складаючи та віднімаючи їх, учень розвиває не лише фонематичну пам’ять, а й швидкість, гнучкість мислення.

На уроках математики пропоную застосувати раціональні прийоми обчислень у нестандартних вправах. Треба вчити дітей, щоб вони уміли самі собі ставити питання: Чому? Нехай оце «чому?» спонукає їх до пошуку».

Досвід науково-методичної роботи В.Майбороди, З.Друзь та В.Едигея з проблеми розвитку пошукової навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів свідчить про те, що у масовій школі ця проблема вирішується стихійно, без належного теоретико-методичного обґрунтування і забезпечення. Увага вчителів-практиків зосереджена в основному на репродуктивних вправах і завданнях, які пропонуються у підручниках (за результатами нашого дослідження такими є 86% відвіданих уроків).

Спостереження показують, що в усіх названих ситуаціях діти починають розмірковувати, з’являється інтерес і, як наслідок, виникає пошукова навчально-пізнавальна діяльність, оскільки методи, які використовують творчі вчителі, застосовуються доцільно і мають на меті формування пошукової навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Досить своєрідним і ефективним з точки зору системного використання активних методів і прийомів навчання у структурі уроку є досвід вчителя середньої школи №6 м. Хмельницьк, Рибальченко Галини Андріївни. Її уроки – це творча праця вчителя і учнів, що породжує добрі почуття і думки.

Галина Андріївна багато працює над тим, як зробити дітей активними учасниками пошукової навчально-пізнавальної діяльності, привчати їх думати, проникати в суть явищ, підвищувати їх увагу до слова і дій вчителя.

Первинного значення вчитель надає вивченню своїх вихованців. Для того, щоб успішно навчати і виховувати дітей потрібно добре знати особливості кожного з них. З цією метою вона веде так званий «зошит результатів», в якому містяться роздуми вчительки над тим, як допомогти учневі краще вчитися. Галина Андріївна в щоденнику фіксує різні спостереження: як учень веде себе при поясненні нового матеріалу, при опитуванні, під час роботи з підручником, як вміє слухати і оцінювати відповіді товаришів, яке його мовлення тощо. Деякими спостереженнями Галина Андріївна ділиться з батьками під час індивідуальних бесід з ними чи при проведенні консультацій. Ці спостереження допомагають вчителеві проводити індивідуальну роботу з кожним учнем. Дитина, відчуваючи зацікавленість учителя в тому, щоб він краще навчався, підтягувався, краще старався.

Є у Г.Рибальченко зошит, в якому вона веде облік психологічних можливостей учнів. В ньому вона фіксує, яка увага кожного учня (стійка чи ні), культура мовлення, пам’ять (короткочасна чи довготривала), цікавість, швидке чи сповільнене мислення. В цьому зошиті Галина Андріївна враховує результати самостійних і контрольних робіт учнів, робить аналіз помилок і пропусків в заняттях й уміннях кожного учня. Це дає їй можливість диференційовано підходити до навчання і виховання дітей. До кожного уроку української мови вчителька готує картки, в які включає слова, в яких були допущені помилки. Картки до уроків математики містять приклади і задачі, при виконанні яких спостерігались труднощі. Ці картки вчитель пропонує учням в певний момент уроку, слідкує за ходом роботи дітей, надає їм необхідну допомогу. Так, опрацьовується кожна помилка, усі труднощі, що призводять до усунення пропусків в заняттях і уміннях учнів. Використання елементів наукової організації праці підвищує здатність до пошукової навчально-пізнавальної діяльності школярів.

Починаючи з першого класу, Галина Андріївна знайомить учнів з золотими правилами уроку. Ці правила допомагають дітям чітко розподілити свій час, економити його, берегти сили, інтенсивно працювати.

Одним із засобів формування в учнів навиків пошукової навчально-пізнавальної діяльності на уроці є виконання самостійної роботи.

На уроках Г. Рибальченко набула визнання така форма оцінювання виконання самостійної роботи, як самооцінка. Діти оцінюють свої роботи значками: +, –, х. Значення цих значків дітям відоме. Самооцінка має велике виховне значення; вона вчить дітей висувати до себе високі вимоги, дисциплінує їх. Самооцінка допомагає їм об’єктивно і вимогливо підходити до відповіді ; до якості виконаної роботи, до ведення зошитів. Вона викликає в дітей великий пошуковий інтерес, дає стимул для досягнення кращих результатів в навчально-пізнавальній діяльності, не залишає нікого байдужим. Зібравши зошити учнів вчитель одержує «поживу» для роздумів: чи все було зроблено для розвитку пошукової навчально-пізнавальної діяльності, чи раціонально працює на уроці кожен учень, хто і на якому етапі працював ефективно, а хто витратив урочний час даремно. Виконання самостійної роботи служить сигналом для вчителя: чи немає перевантаження учнів, чи для всіх є посильними завданнями.

Галина Андріївна прагне викликати у дітей інтерес до роботи на протязі всього уроку. В цьому їй допомагає зміна видів діяльністю.

Ще однією формою організації пошукової навчально-пізнавальної діяльності учнів є проектна діяльність на уроках.

У педагогічній літературі термін «метод проектів» з'явився у працях Н. Крупської у 1923 році. Суть цього методу полягала в тому, що у зв'язку з вивченням окремих тем навчальних курсів учні намічають проекти визначених робіт, під час виконання яких застосовуються отримані ними раніше знання. Проект чи завдання спочатку обговорювались учителем разом з дітьми щодо його доцільності. Н.Крупська зазначила такі переваги застосування методу проектів: розвиває ініціативу, привчає до планової роботи, до обліку всіх видів труднощів, формує вміння розраховувати свої сили в процесі навчальних занять, а також залучає до самостійної роботи. Значний внесок у розвиток теорії «методу проектів» робить І. Чечель. Значущою є розробка етапів дослідницького проекту і виявлення домінуючої ролі вчителя або учня та ступенів взаємодії суб'єктів «учень – учитель» на різних етапах проектування, надаючи вчителеві роль «незалежного консультанта», а учням – «не статистів, а активних учасників».

Виділяються такі етапи діяльності в процесі створення спільних проектів: підготовка, планування, прийняття рішень, збір інформації, аналіз інформації та формування висновків, захист та аналіз.

Участь у проектуванні розвиває дослідницькі та творчі здібності, здатність до самовизначення, вміння самостійно конструювати свої знання, здатність орієнтуватися в інформаційному просторі, вміння планувати свою роботу і презентувати її.

Метод проектів широко застосовують у школах США (Оклефський коледж, Пітсбург; коледж Ітон Ереа та ін.). Також цей метод застосовував у своїй практиці А.Макаренко. У сучасній педагогіці метод проектів використовується не замість систематичного предметного навчання, а разом з ним як компонент системи освіти.