Сторінка
12
Розширення інформаційного поля – створення системи накопичування початкової інформації про певний об'єкт на різних уроках, у різних видах діяльності, бо "порожня голова не думає"; проведення інтегрованих занять і постійне заохочення до пошуку і пригадування інформації з інших галузей науки для розширення поняття та "висвітлення ще однієї зі сторін". На уроках учитель може також повідомляти учням цікаві факти про звичайні предмети, які нас оточують, тоді в учнів формується розуміння того, що і в звичайних речах багато невідомого, і його цікаво досліджувати і пізнавати.
Мотиваційний компонент
Стимулювання допитливості, потягу до дослідження можна досягти шляхом створення ефекту здивування й емоційного захоплення, тобто використання проблемності, інтриги, парадоксів. Ступінь розвитку допитливості перед початком навчання у школі у різних дітей неоднаковий. Не в усіх формується пізнавальне ставлення до навколишньої дійсності, яке викликало б бажання вчитися. Одні діти перенасичені інформацією, яку звикли більше споживати, ніж здобувати, в інших немає смаку до нового, бо свого часу вогник допитливості не був підтриманий. Навчальна діяльність може бути позбавлена безпосереднього інтересу й спонукається вчителем, батьками чи однокласниками. Формування пізнавальних інтересів ґрунтується на розвитку у дітей сфери почуттів, передусім таких, як подив при зустрічі з незвичним, несподіваним, тим, що суперечить власному досвідові або уявленням, вагання й сумніви в процесі пошуку, радість відкриття, радість від вирішення проблеми.
На уроках навчання грамоти або на уроках математики під час вивчення букв і цифр першокласникам можна запропонувати пограти (асоціації, що завжди викликає захоплення, бо результат діяльності переважно виявляється несподіваним.
Емоційний компонент
Формування позитивної установки на "нецікаве" навчальне завдання, – що має привабливий для учня результат – тобто використання прийому "зсуву мотиву на ціль", коли заради одержання бажаного дитина включається у процес "нецікавої" для неї роботи і врешті-решт зацікавлюється цим процесом діяльності.
Створення "ситуації успіху".
Тонкий знавець дитячої психології В.Сухомлинський стверджував, що перша заповідь виховання – «дати дітям почуття власної гідності».
У своїй педагогічній діяльності А. Макаренко розробляв ідею "завтрашньої радості", а В. Сухомлинський розвинув цей прийом у створеній ним "Школі радощів". Результати діяльності цих педагогів підводять нас до усвідомлення можливостей упровадження у навчально-виховний процес сучасної школи такої педагогічної технології, яка була б націлена саме на те, як викликати у дітей почуття радощів, забезпечити успіх у навчанні.
Дитина активна тоді, коли діяльність задовольняє її потреби у визнанні, тоді виникає почуття компетентності, що супроводжується відчуттям радості та задоволення від діяльності. Успіх у діяльності – потужне джерело внутрішніх сил дитини, що народжує енергію для подолання труднощів і стимулює бажання вчитися, сприяє формуванню мотиву досягнення успіху в цій діяльності.
Наведемо деякі прийоми створення "ситуації успіху":
1."Радість класу" – емоційний відгук навколишніх на успіх члена колективу, констатація будь-якого, навіть незначного позитивного результату діяльності, навіювання дитині віри у себе.
2."Лінія горизонту" – перший успіх дитини одразу підхоплюється вчителем, пропонується повторити завдання на більш складному рівні, наче "відсуваючи" лінію горизонту.
3."Авансування" – вчитель в індивідуальній роботі виконує з учнем завдання, пояснюючи йому складні місця, а потім у класі дає подібне завдання, що самостійно виконується учнем, і він відчуває успіх.
Ще одним засобом формування пошукової діяльності школярів є диференціація й індивідуалізація навчання.
Диференціація навчання – форма організації навчальної діяльності школярів, при якій враховуються їхні схильності, інтереси і здібності, що проявилися.
Індивідуалізація навчання – організація навчального процесу з урахуванням індивідуальних особливостей учнів, дозволяє створити оптимальні умови для реалізації потенційних можливостей кожного учня.
Організаційний компонент
Для організації розвивального навчання доцільно використати такі методи, які викликають найбільший інтерес в учнів: проблемні, продуктивні, дослідницькі, що розвивають творче мислення та уяву.
Важливу роль в організації пошукової навчально-пізнавальної діяльності відіграє диференціація.
Із соціальної точки зору метою диференціації навчання є формування творчого, інтелектуального, професійного потенціалу суспільства з метою раціонального використання можливостей кожного члена суспільства в його взаєминах із соціумом.
З дидактичної точки зору метою диференціації є вирішення назрілих проблем школи шляхом створення нової дидактичної системи диференційованого навчання учнів, заснованої на принципово нової мотиваційної основі, яка б забезпечувала повноцінне формування пошукової навчально-пізнавальної діяльності.
Головною підставою для диференціації й індивідуалізації навчання служить різниця в розвитку дітей, що впливає на успішність навчання в школі, та на саму готовність учнів до пошукової навчально-пізнавальної діяльності.
Згрупувавши учнів по рівнях розвитку, можна домогтися більшої ефективності в процесі навчання. Спиратися при організації діяльності потрібно на вже сформовані елементи психічного розвитку дитини, розвивати при цьому ті, котрі недостатньо сформовані.
У сучасних школах можна спостерігати формування класів, орієнтованих на вивчення гуманітарних, математичних, природних областей знань, орієнтованих на одержання допрофесійної підготовки по якій-небудь професії і т.д. Зовнішню і внутрішню диференціацію можна спостерігати паралельно.
Індивідуальний підхід більшість авторів (О.Бударний, Є.Рабунський, О.Кірсанов, В.Гладких) розглядають як принцип педагогіки. Індивідуальний підхід – це "принцип педагогіки, згідно з яким у навчально-виховній роботі з колективом дітей досягається педагогічний вплив на кожну дитину, який ґрунтується на знанні її особливих рис і умов життя". Індивідуалізацію навчання деякі автори (Є.Рабунський, І.Унт) розглядають як реалізацію принципу індивідуального підходу.
Індивідуалізація завжди відносна, тому що в масовій школі немає умов для організації індивідуального навчання постійно, воно існує епізодично, як того вимагає обстановка. Часто враховуються якісь окремі особливості особистості, тоді як інші упускаються. Іноді відбувається облік деяких властивостей або стану особистості лише в тому випадку, якщо саме це важливо для даного учня. Індивідуалізація навчання є важливою передумовою формування в дітей пошукової навчально-пізнавальної діяльності.
Одним з найефективніших методів організації пошукової навчально-пізнавальної діяльності є проектне навчання.
Проектне навчання – це самостійна діяльність учнів на основі особистісного вибору щодо пізнавальних або практичних завдань у нестандартних ситуаціях. Таке навчання може бути віднесене до педагогічних технологій, тому що припускає цільову спрямованість кожного проекту, конкретні наукові ідеї, на які воно опирається, застосування алгоритму і чіткої послідовності дій учителя й учня, вимірні критерії оцінки отриманого результату.