Сторінка
13
Прибічник французької школи досліджень дозвілля Ж. Фрідман акцентує увагу на значимості дозвілля для майбутнього, проблемі «постіндустріальної цивілізації», двоїстому характері дозвілля і розглядає його як «сферу вільного часу, активне дозвілля» і в той же час наголошує на психологічному аспекті: «позаробочому часу загрожує втома психічна, а не фізична, що віддаляє людину від розвиваючого дозвілля, спрямованого на підвищення культурного рівня ., посилює духовну неврівноваженість, напругу між роботою та існуванням поза нею».
Аналіз праць американських вчених свідчить, що сформульована ними модель дозвілля передбачає активну, а не пасивну дозвільну діяльність, яка полягає у позбавленні людини зайвої енергії засобами дозвілля, емоційного розвантаження, відновлення та розвитку власних сил шляхом зміни видів діяльності, у засвоєнні культури та дій своїх предків, задоволенні імпульсів та інстинктів людини, її потреб у самореалізації та самовираженні. Важливу роль у розробці теорій та концепцій дозвільної діяльності зростаючого покоління відіграли ідеї та теоретичні положення праць Дж. Шиверса, який розглядає дозвілля як природну потребу людини, можливість самореалізації та мотив для трудової діяльності, і як час для антисоціальних цілей та марного проведення часу з погляду структурування дозвілля та наповнення його культурним змістом. Автор вважає сучасне дозвілля часом відпочинку, відновлення сил, отримання задоволення і радості .
На основі аналізу праць німецьких дослідників (У. Алєман, Р. Вайдел, Х. Дюрст, Р. Попп, Й. Штудеманн та інші) з’ясовано, що організація дозвілля реалізується в різних формах. Варто типологізувати дозвілля залежно від виду, напряму, мети, місця його проведення та часу.
Важливим аспектом вивчення дозвілля виступає співвідношення понять «вільний час» і «дозвілля». Німецький учений Г. Клут ці поняття поєднує, вільний час він розглядає як протилежний трудовій діяльності світ, в якому активність людини спрямована на відпочинок. Він говорить: «вільний час починається там, де відкривається можливість створити протилежний роботі світ, з його власними цінностями і домаганнями, такий світ, в якому активність людини спрямована на відпочинок, на пом'якшення напруги, на самого себе». Аналогічної точки зору дотримується вітчизняна дослідниця Е. М. Коржева, розглядаючи термін «дозвілля» як синонім слова «вільний час».
Досить повне розкриття термінів «дозвілля» і «вільний час» ми зустрічаємо в Російській соціологічній енциклопедії, де «вільний час» характеризується як частина часу доби, вільна від праці в суспільному господарстві і пов'язаного з ним часу задоволення фізіологічних і побутових потреб і домашньої праці, а «дозвілля» описується як сукупність видів діяльності, призначених для задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб людей .
В силу ряду обставин позначені поняття «вільного часу» і «дозвілля» дослідники трактують по-різному. Через це виникає необхідність аналізу деяких з них. Г. А. Пруденський, автор досліджень проблем робочого і позаробочого часу, поняття «вільний час» трактує так: «Вільний час – це лише та частина позаробочого часу, яка йде на відпочинок, навчання, самоосвіту, аматорські заняття, громадську діяльність, виховання дітей».
Історичною відповіддю на концепцію соціолога Г. А. Пруденського стала концепція Е. В. Клопова та Л. А. Гордона, викладена ними у книзі «Людина після роботи». Дослідники стверджують, що дане Г. А. Пруденським визначення вільного часу не є точним. Вільний час, на думку Е. В. Клопова та Л. А. Гордона, не можна пов'язувати з певним колом занять. «Вільний час – це особлива форма, особливий характер здійснення будь-якого (або майже будь-якого) виду діяльності, яка володіє самоцінністю. Діяльність у вільний час цінна сама по собі, своїм процесом і тому відчувається як вільна діяльність». До дій цього роду, в залежності від особливостей і потреб особистості, автори концепції відносили і читання, і творчу працю, і зустрічі з друзями, і сон, і приготування їжі (для гурманів), а також прийняття алкоголю, наркотиків.
Дана концепція являє собою таку ж крайність, як і раніше викладена концепція Г. А. Пруденського. Вона відображає лише один з крайніх поглядів на зміст вільного часу – строго об'єктивний (як у Г. А. Пруденського) або вкрай суб'єктивний (як у Е. В. Клопова та Л. А. Гордона). Важливо те, що соціологи ввели такі складові елементи вільного часу, як суб'єктивне сприйняття діяльності та фактор свободи вибору. Вони дійсно були дещо негативно налаштовані проти зв'язку вільного часу з певними заняттями. Але це лише один з поглядів на трактування вільного часу. Розглянуті концепції – це різні сторони аналізу вільного часу, якими не можна нехтувати.
Г. Орлов, розвиваючи положення К. Маркса, визначає дозвілля як «сукупність занять у вільний час, за допомогою яких задовольняються безпосередньо фізичні, психічні та духовні потреби», в основному рекреаційного характеру, а «більш піднесену діяльність» – як «сукупність видів вільної діяльності як самоцілі, в процесі якої найбільш ефективно вдосконалюється особистість».
Деякі зарубіжні вчені, наприклад, З. Браун, включають у вільний час і час вимушеного звільнення від роботи через хворобу, безробіття і т. п. З. Браун називає такі витрати часу «поганим» вільним часом поряд з «нормальним» (релігійна, культурна, політична діяльність).
Англійський соціолог Н. Андерсон в роботі «Праця і дозвілля» виділяє по суті три поняття: позаробочий час, вільний час і дозвілля. При цьому вільний час визначається шляхом виключення з позаробочого часу на сон, їжу і гігієну. За Н. Андерсоном, і домашня праця являє собою складову частину вільного часу. Але не всі елементи позаробочого часу можна в повному розумінні назвати відпочинком, наприклад, домашню працю (прання, прибирання приміщення) навряд чи можливо назвати відпочинком. Хоча, за тлумаченням Н. Андерсона, домашня праця включається у вільний час лише на тій підставі, що вона не входить в «робочий час».
У роботі Д. Белла («Теорія постіндустріального суспільства») і численних публікаціях французького соціолога Ж. Р. Дюмазедьє розглядається дозвілля в сучасному суспільстві. Д. Белл у своїй книзі «Прихід постіндустріального суспільства» для характеристики різних епох використовує осьові принципи аналізу життя. Для кожного етапу є свій осьовий принцип. Осьовим принципом сучасної культури є прагнення людини до самореалізації. Для економіки постіндустріального суспільства характерний перехід від виробництва товарів до виробництва послуг. І тепер більш важливим для людини стає не праця, а дозвілля.
У свою чергу, емпіричні дослідження та їх теоретичний аналіз привели Дюмазедьє до думки, що дозвілля, або вільний час, в житті сучасного жителя розвинених країн несуттєво поступається робочому часу і має тенденцію до зростання; а по цінності, відданню переваги, привабливості – воно перевершило працю (багато людей віддають перевагу меншому заробітку, але мати більше вільного часу).
Ж. Дюмазедьє розглядає дозвілля як «сукупність занять, яким особистість може віддаватися з доброї волі, щоб відпочивати, розважатися, розвивати свою інформованість або освіту, будучи вільною від виконання професійних, сімейних і цивільних обов'язків.