Сторінка
5
У Канта вищий практичний принцип (розум) необхідно існує, інакше взагалі про етику та практику не можна було б мислити. Але якщо цей принцип існує, значить щось володіє абсолютною цінністю, адже у світі тільки обумовлених (випадкових, за Кантом) цінностей для вищих принципів не було б місця. Але якщо є абсолютна цінність, то є і об'єктивні цілі, значимі самі по собі. Звичайно, для Канта такими цілями є насамперед самі носії розуму – розумні істоти (наприклад, люди). Головна властивість цих розумних істот – діяти згідно загальним моральним законам. Звідси й випливають два хрестоматійні формулювання категоричного імперативу, десятки разів з деякими варіаціями повторювані Кантом у всіх його етичних творах:
– завжди ставитися до людини в особі інших і самого себе як до мети, а не тільки як до засобу;
– чинити так, щоб максима вчинку могла б стати загальним законом для всіх.
Багато філософів при побудові своїх теорій цінностей відштовхувались від ідей І. Канта, які заклали підвалини для виникнення самостійного вчення про цінності – аксіології.
Термін «аксіологія» був введений в 1902 році філософом П. Лапі. Аксіологія (від грецького axia – цінність і logos – вчення) – вчення про природу цінностей. В словнику з соціології під редакцією Д. Гвішиані цінності розглядаються в широкому та у вузькому сенсі. «В широкому сенсі – значимість явищ і предметів реальної дійсності з точки зору їх відповідності потребам суспільства, соціальних груп і індивіда; в більш вузькому – моральні і естетичні імперативи (вимоги), які вироблені людською культурою і є продуктами суспільної свідомості».
Поняття «цінність» вже довгий час виступає предметом дослідження різних наук: аксіології, політології, соціології та психології, проте на сьогоднішній день не вироблено єдиного підходу до даного поняття. Актуальними в цьому плані є слова М. Лоського: «Одні виводять ціннісний аспект світу з індивідуально-психічних переживань, інші – з непсихічних факторів; одні вважають цінності суб'єктивними, інші наполягають на існуванні також і абсолютних цінностей; одні говорять, що цінність є відношення, інші – що цінність є якість; одні вважають цінності ідеальними, інші – реальними, треті – не ідеальними, але й не реальними».
Багато вітчизняних і зарубіжних вчених присвятили велику кількість праць проблемі цінностей. Американський антрополог К. Клакхон відзначає: «Поняття цінності являє собою точку співпадіння для різних спеціалізованих суспільних наук і є ключовим поняттям для інтеграції досліджень у гуманістиці. Поняття цінності може поєднати різні спеціалізовані дослідження ., допомогти в подоланні широко розповсюдженого в соціальних науках статично-описового підходу» .
Все різноманіття існуючих концепцій цінностей різні вчені намагалися класифікувати різними способами. Так, А. Едель виділив три напрями аксіологічних досліджень: натуралістичний, ідеалістичний, прагматичний. Три типи теорії цінностей розрізняє Т. Любімова – негативно-критичний, метафізичний або методологічний і теоретико-соціологічний; А. Мессер виділив чотири аксіологічних напрямки: феноменологічний (М. Шелер), ідеалістичний (Г. Ріккерт), ідеалістично-реалістичний (Г. Мюнстерберг) і реалістичний (А. Штерн); М. Кіссель розрізняв п'ять типів теорії цінностей: натуралістичний психологізм, трансценденталізм, персоналістичний онтологізм, соціологізм і культурно-історичний релятивізм. Ми будемо спиратися на типологію М. Кісселя.
Натуралістичний психологізм під цінністю розглядає будь-яке утворення, яке служить для реалізації інтересів людини та задоволення людських потреб. «Є тільки одне первісне джерело цінностей, а саме інтереси людини», – писав Р. Перрі. Основна теза психологічного підходу до проблеми сутності цінностей полягає в зведенні цінності до тих чи інших душевних проявів, що виникають в процесі предметної дії. Прихильники цієї концепції, на думку Н. Лоського, «суб'єктивували цінність, відкинули існування яких би то не було абсолютних цінностей». Його представниками є Дж. Дьюї, Р. Перрі.
На думку Р. Перрі, цінність виступає об'єктом інтересу: «будь-який об'єкт, яким би він не був, набуває цінності, коли будь-який інтерес, яким би він не був, поширюється на нього». Сам же інтерес – «об'єднуюче поняття», що означає інстинкт, спонукання, почуття, емоції. Класифікація цінностей Р. Перрі ґрунтується на якості знання, яке орієнтує, тобто на знаннях індивіда про взаємозв'язок його цінностей і інтересів, та на характері інтересів, які породжують дані цінності. Р. Перрі поділяє цінності на розвинені й нерозвинені, істинні й хибні, прогресивні і такі, що повторюються, негативні і позитивні, складні й прості, екзістенціальні та ідеальні, приховані й активні.
Перрі в дослідженні цінностей здійснює, за його словами, «біоцентричний» або «психоцентричний» підхід. Цінність для нього є свого роду «третинною якістю», ще більш віддаленою від об'єктивності «первинних якостей» (фігура, обрис предметів), ніж «вторинна якість» (колір, наприклад). Він посилається на Дж. Сантаяну, який вважав, що цінність, хоча і невизначена у своїй сутності, існує як якість реального об'єкта, але залежить від інтересу. Об'єкт гарний тільки щодо суб'єкта, який його відчуває.
Інший варіант цієї ж концепції цінності був запропонований Дж. Дьюї. «Цінність народжується в ситуації і не може існувати як властивість предметів чи явищ незалежно від тієї діяльності людей, до якої залучено ці предмети» .
Дж. Дьюї вважає, що судження про цінності має на увазі дослідження всіх складових компонентів ситуації: умов виникнення інтересу, об'єкта його спрямованості та ймовірності прояву бажаного результату. Намагаючись з'ясувати природу цінності, Дьюї фактично не йде далі позитивізму, не ставить питання про субстанціональну основу виникнення цінності. І якщо позитивізм зводить аксіологічну проблематику не до дослідження цінності, а до того, що «люди говорять про неї», то Дьюї розуміє «цінність» як «висновок», зроблений дослідником з інтерпретації поведінки людей. Цінність виявляється інструментом «тлумачення» соціальної ситуації, розумовим утворенням. «Думка повідомляє фізичним явищам та об'єктам певний образ і ціну. І об'єкти природи, і продукти людської діяльності володіють значенням, що має сенс для мислячої людини».
Дьюї робить значний крок вперед у розумінні цінності в порівнянні з іншими «натуралістами», зокрема з Перрі. Для нього цінність не просто об'єкт інтересу, а й результат діяльності людини, її досвіду. На відміну від Перрі, Дьюї підкреслює соціальний характер інтересів людини, включених до досвіду, що утворюють цінність, і акт оцінки передбачає, на його думку, діяльність інтелекту і не є чисто ірраціональним. Однак прагматична інтерпретація самого досвіду не дозволяє Дьюї подолати натуралістичне розуміння цінності: якщо досвід розуміється в кінцевому рахунку як суб'єктивне явище, то цінність, яка проектується з нього, не може не трактуватися суб'єктивістськи.
Дж. Дьюї вважав, що цінність породжується ірраціональними імпульсами, які йдуть з глибин людської психіки і пов'язував цінності з потребами організму. Досліджувати цінність можна не за допомогою аналізу висловлювань людей, а за допомогою аналізу людських дій. Таким чином, цінність у Дж. Дьюї виявляється не реальним фактом, а якимось мислительним утворенням, інструментом тлумачення соціальної ситуації, у якій буття і свідомість злиті воєдино.