Сторінка
12
Дозвілля є одним із благ, або однією із цінностей. Ще Арістотель говорив, що дозвілля – це благо. Але чим є дозвілля? Це вільний час від праці, чи час, який людина може присвятити собі? Якщо собі, то на що повинно бути спрямоване дозвілля на саморозвиток, фізичний відпочинок, бажання? Соціологічний аналіз проблеми дозвілля вимагає уточнення ряду пов'язаних з ним понять у зв'язку з різною інтерпретацією змісту вільного часу та інтерпретації дозвілля в науковій літературі з даної проблеми. Тому необхідно розглянути питання, пов'язане з історією вживання цього поняття.
Англійське слово «дозвілля» (leisure) бере свій початок у латинській мові (ligere), що означає «бути вільним». З латинської мови до французької прийшло loisir, що означає «бути дозволеним», а до англійської – таке слово, як license, що означає «бути вільним» (свобода відхиляти правило, практику і т. д.). Всі ці слова є спорідненими, маючи на увазі вибір і відсутність примусу. Англійське слово scool походить від грецького слова schole, (дозвілля), що передбачає остаточне з'єднання між дозвіллям і освітою. Саме так визначається цей термін в Оксфордському словнику. Тут наведені такі значення: 1) свобода робити щось специфічне чи те, що мається на увазі; 2) можливості, що відкриваються поза сферою професійної діяльності; 3) можливість розпоряджатися часом на свій розсуд; 4) дискусія, спілкування.
Слово «дозвілля» в російській мові вживалося вже в ХV столітті, тоді як вираз «вільний час» вперше з'явився лише на початку ХХ століття. Давньослов'янське слово «дозвілля» походить від дієслова «досягати», «досягнути». Буквально воно означає можливість щось зробити, «досягнути». «Досужесть» є досягнення чогось, на що потрібні певна праця і час. Отже, дозвілля осмислювалося як час, коли можна чогось досягти .
Інтерес до простору вільного часу проявляли ще мислителі давнини. Досить глибоко проблему дозвілля і вільного часу розглянув давньогрецький мислитель Арістотель. «Усе людське життя, – писав він, – розпадається на заняття і дозвілля ., а вся діяльність людини спрямована здебільшого на необхідне і корисне, частиною на прекрасне . Адже потрібно, щоб громадяни мали можливість займатися справами і вести війну, але, ще переважніше, насолоджуватися світом і користуватися дозвіллям, здійснювати все необхідне і корисне, а ще більше того – прекрасне. Дозвілля – невід'ємна складова частина життя людини у зв'язку зі споживанням благ, відчуттям задоволеності, щастя, блаженства і т. п. Дозвілля – не просто вільний час, а час, заповнений різноманітними заняттями: філософськими роздумами, іграми, вправами, забавами, що викликають відчуття приємності та задоволення, мистецтвом, музикою, бесідами, спілкуванням і т. д. Дозвілля вимагає багатьох предметів широкого споживання, тому раби не мають дозвілля. Кількість і якість дозвілля залежить від форм державного устрою. Щастя царів – в дозвіллі, тирани ж зацікавлені в його відсутності» .
Відсутність дозвілля Аристотель пов'язував з бідністю. Він розглядає проблему дозвілля, торкаючись політиків, воїнів і дуже обережно говорить про дозвілля нижчих верств суспільства – землеробів, ремісників та інших, тому що їх заняття не створюють можливостей для благородних і високих форм діяльності, і дозвілля не може дати їм блаженство.
Уявлення про дозвілля як вище благо надалі розвивається Р. Декартом, який писав: «Свобода і дозвілля. Цими двома речами я володію в такій повноті і ціную їх в такій мірі, що немає в світі монарха, який був би настільки багатий, щоб купити їх у мене».
А. Шопенгауер, представник громадської думки Нового часу, називав дозвілля вінцем людського існування, так як тільки він робить людину повним володарем свого «я». Саморозвиток особистості, оволодіння нею досягненнями культури та створення культурних цінностей – все це пов'язувалося безпосередньо з вільним часом» .
К. Маркс визначав провідні цінності ідеального суспільства і в якості основної його цінності називав вільний час: «Вільний час – який представляє собою як дозвілля, так і час для більш піднесеної діяльності, перетворює того, хто ним володіє, в іншого суб'єкта, і в якості цього іншого суб'єкта він і вступає потім у безпосередній процес виробництва».
Іншими словами, К. Маркс виділяє у вільному часі два найважливіших структурних елементи: 1) дозвілля, що виконує відновлювальні функції (відпочинок, розваги, сімейне та товариське спілкування); 2) більш піднесену діяльність, пов'язану з розвитком людини, з розкриттям його здібностей (навчання, участь у споживанні та створенні духовних цінностей). У «Капіталі» К. Маркс висловлює положення, що розкриває сутність вільного часу: «вільний час, час, яким можна розпоряджатися, є саме багатство: почасти для споживання продуктів, частково для вільної діяльності, не обумовленої, подібно праці, під тиском тієї зовнішньої мети, яка повинна бути здійснена і здійснення якої є природною необхідністю або соціальним обов'язком, – як завгодно».
Вже на підставі зазначених трактувань понять вільного часу і дозвілля найвищими представниками передової думки різних епох історії людства можна говорити про значимість вільного часу і дозвілля в життєдіяльності окремих людей і суспільства в цілому.
Незважаючи на те, що опис значущості дозвілля ми зустрічаємо вже в роботах мислителів давнини, дозвілля як сучасне поняття сформувалося в період індустріального та постіндустріального розвитку суспільства. Наведемо цьому обґрунтування.
Для забезпечення дозвілля в житті більшості зайнятого населення в самому суспільстві необхідний ряд умов. В якості найбільш істотних з них сучасні дослідники Т. Г. Кисельова і Ю. Д. Красильников відзначають наступні два:
– по-перше, суспільство має перестати керувати організацією дозвілля за допомогою загальних ритуальних обов'язків. Принаймні, деякі з видів дозвільної діяльності повинні не потрапляти під категорію колективного обов'язкового ритуалу, а стати невід'ємною турботою кожного індивідуума навіть тоді, коли вибір його в цьому питанні може обумовлюватися соціальною необхідністю;
– по-друге, діяльність, якою людина заробляє на життя, повинна стояти осторонь від інших її видів, тобто організуватися таким чином, щоб її легко можна було відокремити як теоретично, так і практично від вільного часу.
Наведені умови забезпечення дозвілля притаманні способу життя людей тільки індустріального та постіндустріального суспільств, в яких праця та дозвілля, навчання та дозвілля стають чітко розділеними, регламентованими. Саме суспільства такого типу за рахунок збільшення інтенсивності та продуктивності праці змогли скоротити тривалість робочого і збільшити – вільного часу, його зосередження в кінці дня або тижня.
У світовій соціології склалися три основні зарубіжні соціологічні школи, що займаються вивченням проблем вільного часу: американська, французька і німецька. За безсумнівної схожості основних концепцій у ряді досліджень американських авторів робиться акцент на емпіричний підхід до дозвілля, який часто носить рекомендаційний характер. Роботи ж французьких і німецьких соціологів відрізняються великим теоретизуванням, прагненням виробити філософську та методологічну концепцію вільного часу.