Сторінка
26
Такого положення можна б було уникнути, за умови наявності методологічних і інструктивних документів, що забезпечують процес планування виховної роботи в ПТУ, оскільки наявність даних документів і в період з 1970 по 1990 роки, припускало й контроль за їхнім виконанням, за ходом всі виховної роботи в ПТУ із боку органів управління освітою.
Така система на сьогодні відсутня, що спричиняється низьку якість планування навчально-виховної роботи в сучасних ПТУ і також змушує звернутися до досвіду планування, що мали місце в радянській період.
З 90-х років класним керівникам почали оплачувати їх працю, а отже вони почали приділяти належну увагу організації та проведенню виховних заходів.
Отже, у даний період спостерігалось оновлення виховного процесу у професійно-технічних навчальних закладів, для якого було притаманно підвищення якості виховного процесу; удосконалення професійної майстерності; забезпечення максимального охоплення учнів у поза навчальний час.
Таким чином, виховання в професійно-технічних навчальних закладах швейного профілю здійснювалось всіма учасниками навчального процесу за допомогою обраних методів та заходів, як у навчальний, так і в поза навчальний часи, результатом чого було формування трудових, моральних та естетичних якостей в учнів, що виражалося у їхньому ставленні до колективу, виконанні професійних обов’язків та становлення високої суспільної активності.
Аналіз змісту підготовки майбутніх робітників в професійно-технічних навчальних закладах швейного профілю (1958-2008 рр.)
Основним каналом підготовки висококваліфікованих робочих для підприємств легкої промисловості є система початкової професійної освіти. Вона покликана оперативно і з випередженням реагувати на безперервні зміни змісту і характеру праці робочих, враховувати перспективи розвитку даної галузі промисловості і вимоги ринку праці, зростаючі вимоги до особи і професійних якостей тих, що працюють і своєчасно відображати ці вимоги в змісті освіти, формах і методах навчання і виховання.
Основний зміст підготовки кваліфікаційних робітників представлено у навчальному плані (документ, що визначає загальноосвітній рівень тих, хто вступає, перелік навчальних предметів, розподілених за видами (циклів) підготовки, їх обсяг, порядок та послідовність вивчення за курсами і півріччях, а також форми, періодичність, терміни контролю та кваліфікаційної атестації та плановий урівень кваліфікації) та навчальній програмі (документ, що визначає зміст предмету, порядок вивчення всіх тем, їх об’єм і зміст).
Навчальні програми складались з загальної частини, яка призначена для всіх спеціальностей даної групи і що носило загальнопрофесійний, політехнічний характер, і специфічний, що відображало характерні особливості даної приватної спеціальності.
Державний комітет Ради Міністрів СРСР з професійно-технічної освіти підготував для професійно-технічних і технічних училищ програми, побудовані за принципами типізації та уніфікації, за якими будуть навчатися робітники різних професій і спеціальностей.
Один з складних питань училищ - організація виробничого навчання як основна частина навчально-виховного процесу учнів. У період виробничого навчання учні закріплюють уміння, знання та навички на виконання робіт на основі технічної документації; вивчення і застосування високопродуктивних прийомів і способів праці, інструментів, пристосувань.
У програмах виробничого навчання серйозну увагу приділялось не тільки на оволодіння основами професійного майстерства, але і на виховання в процесі виробничого навчання найважливіших якостей робочого.
Так, у 60 роки у формуванні учнів важливу роль відігравали такі предмети, як суспільствознавство, історія, які сприяли розвитку в учнів естетичних смаків, інтересу до мистецтва, до естетики праці та виробництва, творчого ставлення до праці. Однак не менш важливе значення було приділено і спеціальним дисциплінам, таким як матеріалознавство (8,1%), обладнання швейного виробництва (2,4%), спеціальна технологія (8,1%).
Так, у 1958-1965 рр. у професійно-технічних училищах цього періоду для підготовки робітників швейного профілю, з терміном навчання два роки, що представлено у табл.1.13, додаток Е, табл.1.14 додаток Ж, свідчить, що основна увага приділялась дисциплінам професійно-практичного спрямування, бо значна кількість годин приходилась на професійно-практичну підготовку і відводилось приблизно 72% з фонду всього часу підготовки кваліфікованого спеціаліста. Це доводить, що у професійно-технічних училищах цього періоду для підготовки робітників швейного профілю, з терміном навчання два роки приділялось більше професійно-практичній підготовці. На професійно-теоретичну підготовку відводилось 15%, на загальноосвітню підготовку відводилось 13%.
З 1964 року в навчальні плани були введені два предмета: фізичне та естетичне виховання. Крім того, були введені консультації, що дозволяли своєчасно планувати надання допомоги учням у виконанні завдань. Подальший розвиток отримала художня самодіяльність. За спеціальною технологією був збільшений обсяг знань у порівнянні з кваліфікованими вимогами.
Починаючи з 1966 року у навчальні плани вперше була введена політична економіка.
У 70-х роки, на основі наказу Міністерство освіти СРСР видало перший наказ про необхідність розробки кваліфікаційних характеристик для системи освіти.
Кваліфікаційна характеристика складалась на підставі Єдиних тарифно-кваліфікаційних довідників робіт і професій робочих, зайнятих в певних галузі. У даному документі відбиті: точне найменування професії і спеціальності; рівень кваліфікації (розряд, клас, категорія) по даній професії (спеціальності); зміст і складність роботи, яку повинен виконувати робочий даного кваліфікаційного розряду; що пред’являються до робочим вимоги відносно знань і вмінь, необхідні для кваліфікаційного виконання робіт по даному тарифно-кваліфікаційному розряду. Вимоги кваліфікаційної характеристики до робочим певної кваліфікації в рамках певної професії у вигляді переліку знань і умінь конкретизовані в навчальному плані і навчальних програмах предметі. Розробці професійно-кваліфікаційних характеристик передувала велика робота психологів, що займаються проблемами психофізіологічними професійно-технічної освіти. Дослідження психологів показали, що в основі характеристик повинні лежати так звані психограмми або професіограми, що дають характеристику психофізіологічних показань і протипоказань для даної професії. ВНДІ профтехосвіти була проведена розробка єдиних педагогічних принципів створення навчально-програмної документації, групування споріднених професій, відбору дидактично доцільного матеріалу, і що, очевидно, важливо при підготовці робочих по величезному переліку професій та спеціальностей.
На основі схваленої єдиної моделі коригуються навчальні плани по групах професій. Розпочато роботу з корегування навчальних програм, навчальної літератури.
Факт появи такої характеристики мав позитивне значення для розвитку системи освіти, тому що цей документ поліпшував систему планування, ураховував вимоги до фахівців при розробці змісту освіти. Але наявні на той час документи мали низку істотних недоліків, а саме: