Сторінка
3

Державне казначейство в системі органів оперативного управління бюджетом

На той час фінансове управління у державі здійснюва­лось казенними палатами і відтепер під наглядом держав­ного казначея. Посада державного казначея реально являла собою ведення правильного рахівництва, через що її значення не було ясним та зрозумілим навіть вищим урядовцям. Проте імператор Павло надавав їй значимість на рівні міністра фінансів.

8 вересня 1802 року було видано указ про створення міністерств, котрий започаткував нову еру вищого устрою та управління в Росії. Було прийнято досить прогресивне рішення організувати процес управління на принципово нових засадах. При цьому поряд з посадою державного казначея була заснована також посада міністра фінансів.

З її запровадженням відбувся суттєвий перерозподіл обов'язків у фінансовій галузі. Саме до міністра фінансів фактично перейшли функції вищого управління державними фінансами, в той час як державний казначей, не дивлячись на те значення, яке йому надавав імператор Павло, оста­точно визначився як головний рахівник країни. Отже, пер­винна значимість посади державного казначея була значною мірою втрачена, а зміст певною мірою викривлений.

Казначейство як спеціальний фінансовий орган, що відав касовим виконанням державного бюджету, в Росії було засновано 2 лютого 1821 року, коли у складі Міністерства фінансів створили департамент Державного казначейства. Головними завданнями Департаменту були:

· контроль за рухом коштів за надходженнями та витратами усіх казначейств;

· здійснення головного рахівництва усіх надходжень та витрат держави. У його віданні перебували місцеві органи - казенні па­лати. Усі зібрані органами казначейства прибутки надходи­ли на єдиний рахунок у Державному банку[33, с.45].

Саме фінансові відносини XVIII століття сприяли започаткуванню державного казначейства, яке з плином часу приймало все більш розвинені форми і державну значимість. Казначейство організовувало стягнення податків, зборів, мита, вело облік прибутків держави і відпускало кошти на витрати, передбачені державним бюджетом.

Казначейське виконання державного бюджету дало по­зитивний ефект, тому що така форма роботи забезпечує ощадливе, обов'язково цільове використання коштів дер­жавного бюджету. Це, в свою чергу, дало можливість:

· здійснювати державний контроль і оперативно розпоряджа­тися фінансовими ресурсами держави;

· ефективно їх перерозподіляти і маневрувати державними

коштами;

· створювати можливість накопичення ресурсів для реалізації державних програм і зобов'язань[34,с.19].

На час Жовтневих подій 1917 р. департамент Державного казначейства був головним у системі Міністерства фінансів. Він розпоряджався рухом коштів, що надходили до загаль­них державних доходів, здійснював центральне рахівництво за державними доходами і видатками, а також перевірку фінансових кошторисів усіх міністерств і головних управ­лінь, складав проект державного розпису доходів і видатків. Спроби побудувати бюджет України на базі власної дер­жавності було зроблено у 1917-1920 рр., коли Центральна Рада намагалася унезалежнити фінанси України від фінан­сів Росії. Повний бюджет було побудовано тільки за часів Гетьманату Павла Скоропадського. За Гетьманату форму­вання бюджету було завданням Міністерства фінансів і без­посередньо створеної при ньому Бюджетової комісії, до складу якої увійшли представники Міністерства фінансів, державного контролю, зацікавлених відомств і представни­ки науково-економічних кіл. За відсутності нових законів юридичною основою при формуванні бюджету Української держави стало бюджетове право Російської імперії, що складалося із загальних кошторисних правил і правил про порядок розгляду державного розпису прибутків і видатків та про асигнування зі скарбу видатків, не передбачених розписом.

Зведений бюджет Української держави в ті часи навряд чи можна вважати загальновизнаним із фінансово-еконо­мічної точки зору державним бюджетом. Він був швидше зве­денням кошторисів за державними прибутками і видат­ками, мав ознаки виконавчого кошторису. На недоскона­лість сформованого бюджету вплинули й несприятливі соціально-політичні та фінансово-економічні умови, за яких він складався. Дефіцит бюджету покривався випуском серії білетів державної скарбниці та іншими кредитними операціями. Не зважаючи на те, що йому були притаманні риси виконавчого кошторису, він, за словами тодішніх економістів мав "велику близькість до дійсних витрат і виплат до скарбниці".

З утворенням у 1922 році СРСР було створено єдиний бюджет, до складу якого включались бюджети союзних рес­публік. Казначейство було ліквідовано, оскільки касове ви­конання державного бюджету здійснював Держбанк СРСР. Діюча до утворення казначейства банківська система вико­нання бюджету відповідала основним вимогам економіки, котра централізовано планувалася та директивне управля­лася, її функціонування забезпечувалось взаємодією держав­них банків, які вирішували широкий спектр питань, пов'я­заних з касовим виконанням бюджету. Основним органом, який здійснював касове виконання державного та місцевих бюджетів, був Державний банк СРСР. Отже, застосо­вувалась банківська система касового виконання бюджетів.

При банківській системі касове виконання бюджету, а саме прийом та зарахування надходжень на відповідні ра­хунки, ведення обліку доходів та видатків державного та місцевих бюджетів, складання у встановлені строки звітів про касове виконання бюджетів та інші операції, пов'язані з касовим виконанням бюджету, здійснювались банками.

Практика касового виконання Державного бюджету бан­ками була розрахована на систему єдності банків і не від­повідала дворівневій банківській системі, яка почала фор­муватися в Україні наприкінці 80-х років. Використання такої системи, за умов здійснення ринкових реформ, не змогло подолати інфляційні процеси у країні. Це поясню­ється тим, що фінансування видатків здійснювалося шляхом так званого "відкриття кредитів" без урахування доходів, які реально надходили і мали емісійний характер. На суму емісії оформлювалась заборгованість Міністерства фінансів Національному банку України [37, с.17].

З ліквідацією Держбанку СРСР управління державними коштами, почали здійснювати безліч комерційних банків. Недосконалість системи виконання Державного бюджету комерційними банками особливо виявлялась у період еконо­мічної кризи. Внаслідок відсутності коштів на рахунках підприємств, організацій, приховування прибутків від опо­даткування, порушення комерційними банками нормативів відрахувань від загальнодержавних податків, зборів та обо­в'язкових платежів між державним і місцевими бюдже­тами, безпідставного затримання перерахування комерцій­ними банками доходів бюджету, державний бюджет не­дотримував належні йому кошти.

Головним недоліком діючої до створення казначейства си­стеми акумуляції та обліку доходів державного бюджету була неоперативність, оскільки між датою збору та надан­ням інформації і реальним зарахуванням сум податків і платежів, що надійшли, проходило від 2-х до 4-х робочих днів, а звітність видів доходів надходила лише в кінці міся­ця, наступного за звітним. Таким чином, ця система обліку доходів не дозволяла своєчасно отримувати інформацію про обсяг доходів, а це в свою чергу, негативно позначалося на точності короткострокових прогнозів про податки та платежі, встановленні реальних лімітів з витрат, передбачених в бюджеті, а отже на своєчасності фінансування [40, с.211-212].