Сторінка
1

Соціальні індикатори фінансової безпеки особистості

Перехід українського суспільства у якісно новий стан закономірно пов’яза­ний із кардинальними змінами в соціальній сфері. На першому етапі ці зміни неминуче супроводжуються руйнацією соціального організму й одночасним формуванням ядра нових соціально-економічних відносин. Деструктивний період завжди болісний для суспільства, адже пов’язаний з падінням виробництва, життєвого рівня населення та регулятивної ролі права.

Фінансова безпека особистості – це такий стан життє­ді­яль­ності грома­дя­ни­на, при якому забезпечується правовий та еко­но­міч­ний захист його життєвих інтересів, дотримуються конституційні права і обов’язки. Іншими словами – це здатність і готовність кожної людини заробляти гроші, а також гарантія того, що вона вчасно і в повному обсязі отримає зароблені гроші. При цьому функцією держави є забезпечення мінімального розміру заробітної плати і пенсій на такому рівні, щоб працездатній людині достатньо було цих коштів на створення і утримання сім’ї, а пенсіонеру – на достойну старість. Найсуттєвішими загрозами особистості є порушення прав споживача, невиплата пенсій і заробітної плати, безробіття, знецінення заощаджень, рекет, махінації та інше. Фінансова безпека кожної людини багато в чому залежить від загального стану економіки та фінансової політики, що проводиться в державі.

Інтереси відродження і забезпечення фінансової безпеки України вима­га­ють об’єктивного і всебічного моніторингу соціального становища населення в цілому і окремих його складових частин з використанням індикаторів фінансової безпеки, які б повно і всебічно відображали соціальне становище суспільства і своєчасно сигналізували про ситуації, коли фактичні та прогнозні параметри соціального розвитку відхиляються від порогових значень критеріїв фінансової безпеки і потребують спеціальних заходів щодо виведення держави із зони ризику.

Основними показниками реального рівня життя населення та індикаторами фінансової безпеки особистості виступають:

ü розмір оплати праці (трудового доходу) працюючих. Згідно з офі­цій­ними даними, реальний рівень оплати праці з 1996 року практично щорічно зменшувався, не дивлячись на її відносне номінальне зростання. А середньо­мі­сяч­ний рівень реальної заробітної плати у 2001 році був у 8 разів нижчим ніж у 1990 році.

Середньомісячна номінальна та реальна заробітна плата

До того ж тривалі затримки з виплатою заробітної платні та інших соціальних виплат, що мали місце у вітчизняній практиці, ставили людей на межу виживання (на кінець 1998 року заборгованість лише з виплати заробітної плати становила 7 млрд. грн.). Фактично затримки із виплатою заробітної плати було покладено в основу забезпечення так званої фінансової стабілізації. Така стабілізація призвела до того, що незважаючи на стійку тенденцію зростання заробітної плати впродовж останніх років, зберігається явище її значної невиплати. На 1 січня 2004 року сукупний борг по ній становив 1,95 млрд. грн., (причому 62,4% цієї суми припадало на промисловість), а залишковий рівень цієї заборгованості станом на кінець січня 2005 року склав 817 млн. грн. Сюди ж слід додати 270 млн. грн. боргів підприємств, які призупинили свою діяльність (включаючи ті, щодо яких порушено справу про банкрутство).

Високе податкове навантаження (включаючи внески на соціальне страхування) зумовлює поширення практики виплати незареєстрованої заробітної плати, що ускладнює аналіз фактичних тенденцій рівнів оплати праці і визначення платоспроможності працюючого населення. Зокрема, дані про динаміку продажу дорогих предметів побутової техніки, автомобілів, будівництва житла за кошти населення тощо дають підставу для висновку про те, що рівень доходів, зокрема оплати праці, впродовж 2000-2003 рр. зріс значно більше, ніж це віддзеркалюють офіційні дані статистики. За експертними оцінками, частка незареєстрованих надходжень перевищує 15% сукупних доходів населення.