Сторінка
1

Державне казначейство в системі органів оперативного управління бюджетом

ЗМІСТ

Вступ

1. Становлення та розвиток Державного казначейства України

2. Сутність, організаційна структура та принципи діяльності

Державного казначейства.

3. Шляхи підвищення ефективності контролю Державного казначейства за рухом бюджетних ресурсів

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

Вступ

Бюджет, бюджетний процес, бюджетна політика постійно перебувають у полі зору науковців-аналітиків. Пояснюється це тим, що саме вони безпосередньо пов’язують державні інститути влади з усіма суб’єктами господарської діяльності. На сьогодні науковці безперечним визнають той факт, що бюджет є найдієвішим інструментом держави, завдяки якому вона має можливість впливати на економічні, соціальні та політичні процеси в Україні. Саме бюджету надається ключова перевага у рішенні питань забезпечення повної зайнятості, цінової стабільності, економічного зростання та інших макроекономічних цілей.

Зацікавленість по відношенню до бюджету особливо зростає в періоди формування та затвердження як державного бюджету, так і бюджетів інших рівнів. Це пов’язано з тим, що у централізованому грошовому фонді, який формується на різних рівнях, накопичується величезний обсяг реальних грошей, на частину яких, тією чи іншою мірою претендує кожен член суспільства.

Такі функції бере на себе Державне казначейство України. Як у будь-якої ідеї чи концепції, у Державного казначейства є свої прихильники чи супротивники. До сьогодні реакція на створення Державного казначейства України широкого кола фахівців з економіки, фінансів, права є неоднозначною.

Окремі сторони розглядуваного багатогранного питання були і є предметом наукових досліджень низки вчених-економістів, зокрема А.Стовбчастого, Л.Осипчука, Л.Панкевича, О.Чечуліної, С.Юрія та інших науковців. Та все ж залишається неповною практична обґрунтованість проблемних аспектів організації касового виконання державного та місцевих бюджетів за доходами та видатками. Вище відмічене обумовлює актуальність і вибір теми курсової роботи.

Метою дослідження є: вивчення теоретичних аспектів функціонування Державного казначейства в казначейській системі та на основі аналізу діючого механізму касового виконання державного бюджету обґрунтувати напрямки посилення ролі Державного казначейства.

Об’єктом дослідження є казначейська система касового виконання державного та місцевих бюджетів в Україні. Предметом дослідження є економічні відносини між органами Державного казначейства, фінансовими органами, платниками податків в процесі касового обслуговування органами державного казначейства бюджетів за доходами і видатками при функціонуванні внутрішньої платіжної системи Державного казначейства України.

Методологічну основу магістерської роботи становлять напрацьовані положення економічної науки та досягнення сучасної зарубіжної та вітчизняної фінансової думки, дослідження провідних фахівців у галузі організації касового виконання державного бюджету, а також діючі законодавчі документи.

1. Становлення та розвиток Державного казначейства України

Термін "казначейство" походить від поняття казна, що в перекладі з англійської означає скарб, цінність.

Терміни "казна" і "казначейство" мають різні тлумачен­ня в різних країнах. Це можна пояснити розвитком та еволюцією казни як суспільного фінансового інституту, який є частиною спадку, традицій і культури різних держав.

У найперших систематизованих працях, присвячених пи­танням казни, цей термін використовується і в широкому, і у більш вузькому розумінні. Так, в "Арташастрі" (праці про гроші), яка була написана в Індії дві тисячі років тому, казна в широкому розумінні - це багатство держави, до якого включались, окрім детально перерахованих доходів, золото, коштовне каміння і метали, а також усі види сільськогосподарської продукції. В "Арташастрі" зазнача­лося, що армія і казна - найважливіші інструменти в руках монархії, тому вони мусять бути під безпосереднім контролем керівника держави. У більш вузькому значенні казна - це місце, куди надходили гроші і звідки здійсню­валися платежі для конкретних цілей[61, с.14].

Історично казначейство виконувало декілька функцій:

· відповідало за збереження багатства держави;

· було місцем, де збиралися платежі держави і з якого дер­жава здійснювала виплати;

· відповідало (під королівським наглядом) за чеканку монет;

· виконувало функцію облікового відомства. Тобто казна­чейство повинно було вести записи всіх операцій із зазначенням дати, характеру і кінцевого призначення платежів.

З часом функції казначейства різних країн змінювались:

· внаслідок затяжних війн, які призводили до зменшення ба­гатства держави, казначейства почали випускати внутрішні і зовнішні боргові зобов'язання;

· у зв'язку зі збільшенням кількості і розширенням актив­ності фінансових монополій, казначейства почали приймати на збереження їхні акції;

· з виникненням центральних банків і відповідним зростан­ням системи комерційних банків такі функції казначейства як емісія грошей та чеканка монет, випуск боргових зобо­в'язань, отримання і видача платежів державою було пере­дано банкам;

· у деяких випадках казна працювала як банківська установа і приймала вклади населення[47, с.4].

Наявність окремого уповноваженого органу в системі ви­конавчої влади держави, відповідального за розробку та здійснення державної фінансової політики, є закономір­ністю для всіх епох і держав.

Початок створення казначейства належить до управління казною за тієї доби, коли не було ще чіткого розмежування між особистою власністю титулованого володаря та влас­ністю держави[17, с.40].

Історія зародження, становлення і розвитку казначейства надзвичайно багата і цікава.

Традиції Державного казначейства України зародилися ще за часів Київської Русі. Прообразом казначейства можна вважати княжу казну Ярослава Мудрого і його спадкоєм­ців, яка слугувала сховищем матеріальних цінностей кня­зівств. Тут також писалися укази, складалися грамоти, велося поточне листування[20, с.56].

Одним із перших у світі конституційне визначення казни (військової скарбниці) зробив Пилип Орлик (1710-1742) у так званій Бендеревській конституції. Статтею 9 цієї конституції передбачалось, що військова скарбниця (генеральний скарб) – то є державний скарб і фінанси у гетьманській державі.

Конституцією відокремлювався державний скарб від осо­бистих коштів гетьмана і передавався в розпорядження гене­рального підскарбія. На цю посаду могла бути обрана лише "людина значна й заслужена, маєтна і добросовісна". Для утримання гетьмана ("на ранг гетьмана", "на булаву й особу його гетьманську") надавалися рангові маєтності, земельні володіння. Важливі скарбничі справи вирішувались виключ­но на зборах старшинсько-козацької ради (парламенту).