Сторінка
12

Державне казначейство в системі органів оперативного управління бюджетом

Не існує поширеної моделі, яка могла б служити орієнтиром під час визначення сфери діяльності єдиного казначейського рахунку та пов’язаних з ним казначейських операцій. Казначейські системи у всіх країнах з ринковою економікою склалися історично і дуже відрізняються у підході до охоплення регіональних та місцевих фінансових операцій та, зокрема, до питання щодо консолідації грошових ресурсів на єдиний казначейський рахунок, які сумісно використовуються іншими рівнями органів державного управління. В будь-якому разі, питання про консолідацію грошових ресурсів зводиться до реалізації одного з двох рішень:

- створення установи загального казначейства для органів управління низки рівнів із загальним єдиним казначейським рахунком сумісного використання;

- введення для єдиного казначейського рахунку кожного рівня управління в країні з метою не обмеження самостійності регіональних місцевих органів влади в галузі управління фінансами.

Усі інші варіації на цю тему можуть розглядатися лише як похідні від цих базових варіантів рішення даного питання.

Україна віддала перевагу єдиному казначейству з єдиним казначейським рахунком сумісного використання. Державне казначейство України створено при Міністерстві фінансів України. Його слід розглядати як самостійну організаційну одиницю, що самостійно формує власну кадрову, господарчу, інформаційно-технічну політику розвитку казначейської системи[53, с.17].

Як вже зазначалося, крім визначення сфери діяльності єдиного казначейського рахунку, яке потребує вирішення низки складних питань, дуже важливим етапом формування ефективної казначейської системи є визначення меж охоплення єдиним казначейським рахунком фінансових ресурсів. Враховуючи всі переваги консолідації грошових ресурсів на єдиний казначейський рахунок, поетапній їх інтеграції в систему єдиного казначейського рахунку підлягають:

- залишки касових коштів від попереднього року (попередніх років);

- податкові та неподаткові надходження;

- бюджетні та позабюджетні кошти;

- офіційні трансферти у національній валюті;

- дивіденди, внески, інші надходження з державних підприємств;

- прибутки фінансових установ, що належать державі;

- доходи від інвестицій, включаючи надходження процентних платежів від боржників держави;

- надходження від продажу державних активів, включаючи доходи від приватизації;

- повернення позик боржниками;

- ресурси позабюджетних фондів, крім тих, які мають конкретні дозволи діяти поза рамками казначейства;

- будь-які інші законні податкові (бюджетні) надходження;

- потоки касових коштів, отримані від операцій позичання, та надходження від повернення коштів з державного кредитування.

Цей перелік фінансових ресурсів відбиває практику консолідації грошових ресурсів на єдиному казначейському рахунку у розвинених країнах, які пройшли свого часу становлення системи казначейства. Характерною особливістю таких країн є досягнення практично повної єдності на користь універсальності охоплення грошових ресурсів органів управління у межах єдиного казначейського рахунку. Це різко відрізняється від переважаючої в централізованій плановій економіці практики, де традиційно фінансові ресурси в значних масштабах створювалися, витрачалися та вносилися до банків поза межами бюджетних рахунків[53, с.17].

Для оптимізації процесу управління бюджетними коштами розроблено принципово нову модель функціонування Державного казначейства, засновану на принципах , прийнятих для банківської системи. Окрім вже існуючих функцій по виконанню дохідної та видаткової частини бюджетів, на Державне казначейство покладено суто банківські функції, а саме: робота з клієнтами по банківських операціях, безпосереднє проведення платежів розпорядників коштів через розрахункові палати органів Державного казначейства, складання щоденного балансу операційного дня Державного казначейства та інших форм банківської звітності тощо. А це, в свою чергу, зумовлює збільшення навантаження та зростання вимог до фахівців, які повинні бути обізнані як з казначейськими процедурами виконання бюджетів, так і з банківськими технологіями.

Входження Державного казначейства в систему електронних платежів Національного банку України, запровадження внутрішньої платіжної системи Державного казначейства та відкриття системи кореспондентських рахунків в Національному банку України вимагають вирушення ряду організаційних, технічних, технологічних питань. Зокрема, передбачається створення нових підрозділів у структурі Державного казначейства – розрахункових палат, операційних управлінь, впровадження нової бухгалтерської моделі та відповідного програмного забезпечення.

Тільки за умови створення внутрішньої платіжної системи можна забезпечити прозорість бюджетного процесу, створити цілісну систему контролю за рухом бюджетних коштів.

Ці вимоги передбачають здійснення органами Державного казначейства контролю за прийнятими зобов’язаннями розпорядників бюджетних коштів, що дасть змогу уряду мати достовірну інформацію про кредиторську заборгованість бюджетних установ та організацій і джерела її виникнення[48. с.5].

Існує також проблема відсутності системності контролю, тобто відповідності попереднього, поточного і наступного контролю.

Попередній фінансовий контроль проводиться до здійснення фінансових операцій і має велике значення для попередження порушень. Він передбачає оцінку обґрунтованості фінансових програм і прогнозів в процесі складання, розгляду і затвердження бюджетних планів всіх рівнів. Цей контроль є найефективнішою формою, оскільки дозволяє запобігти перевитратам і втратам фінансових ресурсів, порушенню законодавства. Попередній контроль є важливою умовою для прийняття оптимальних управлінських рішень на стадії фінансового прогнозування і планування.

Поточний фінансовий контроль проводиться в короткі проміжки часу в процесі здійснення фінансово-господарських операцій. Поточний контроль дає змогу регулювати фінансові операції, що швидко змінюються, попереджувати втрати та збитки.

Наступний фінансовий контроль здійснюється на основі аналізу і ревізій бухгалтерської і фінансової звітності після закінчення звітного періоду. Він дає змогу оцінити позитивні і негативні сторони фінансової діяльності суб’єктів господарювання, розробляти заходи щодо їх усунення та більш глибше вивчати фінансову діяльність за попередній період.

З огляду на це одним із напрямів удосконалення фінансового контролю є підвищення дієвості поточного контролю з боку органів казначейства в координації з органами виконавчої влади та державної податкової адміністрації. Ефективність превентивних, а не подальших заходів важко переоцінити.