Сторінка
1
Вся багатовікова історія українського народу свідчить, що тільки маючи власну державу, він може розвиватися у просторі й часі, впевнено реалізуючи себе як національний цивілізаційний комплекс. Разом з тим, однією з основних засад державності є національна ідеологія. Вона і тільки вона має бути тією силою, яка в змозі згуртувати український народ і успішно протидіяти будь-яким викликам і загрозам. Українознавство може і повинно стати одним із важливих, якщо не найголовнішим, чинником ідеологічного наступу на внутрішньо-вітчизняне і зовнішньо-світове поле діяльності.
Українознавство – це не тільки система наукових знань про Україну та українців у просторі й часі, якою вона є в даний історичний момент на початку XXI століття. Насамперед українознавство маєстати потужною національною ідеологією, міцним ідеологічним стрижнем української держави, української політичної нації і кожного свідомого українця!
Нам, ученим-українознавцям, опоненти можуть закинути, що ми замість більшовицько-комуністичної ідеології хочемо насильно насадити іншу, так звану українознавчу. Проте, всім відомо, що навколишній світ – чи то фізичний, чи то цивілізаційний – ніколи не терпить порожнечі. Якщо українознавство по праву не опанує ідеологічну нішу сучасного вітчизняного соціуму, то її опанують інші концепції і реалії, а саме: сепаратизм, космополітизм (у найгіршому розумінні його значення), малоросійство (плазування перед так званим "старшим братом" з Росії), корупціонізм, клановість, державний бандитизм тощо. Купка олігархів-можновладців багатіє і жиріє, а більшість пересічних громадян існує та животіє. Хіба про таку незалежність мріяли ми у 1991 році? Ні! Хіба за таку українську державу кінця XX – початку XXI століття гинули герої-українці у 1917 – 1921 рр. та 1942 – 1952 рр.? Ні! Не треба боятися українознавства і не треба з ним затято боротися, як це роблять деякі державні службовці й науковці. Треба лише допомогти йому впевнено спертися на ноги та зайняти своє місце в українському суспільстві. Дуже влучно зазначає з цього приводу вчений-українознавець Петро Кононенко: "Українознавство в своїй основі має спрямовуватися не проти когось (чи то подібних наукових предметів), а на пізнання та розбудову Вітчизни, отже, – в ім'я торжества правди, добра, справедливості, миру і в Україні, і в інших народів" [2, 11].
Отже, українознавство як державна ідеологія має на меті не розколоти і так пошматований на різні політичні та регіональні угруповання вітчизняний соціум, а стати тим міцним підґрунтям, завдяки якому завершиться процес становлення громадянського суспільства й української політичної нації, розбудова демократичної, правової, високотехнологічної, сильної і заможної національної держави. Саме власна національна держава і тільки вона дасть змогу всебічно розвиватися індивідууму-особистості зокрема і українському народу взагалі, тим самим збагативши політичне, економічне, культурне і мілітарне надбання світової людської цивілізації.
І це не маячня кабінетних вчених, не солодкі мрії маргінальних патріотів у вишиванках. Це – доконаний факт! Це – київський Майдан. Це – українська Помаранчева (Оранжева) революція! Вона зі своїм гаслом "Разом нас багато – нас не подолати!" не тільки підняла з колін українців, а й змусила всю Європу і весь світ відкрити для себе нашу країну. Ми ще раз нагадали людству, що понад будь-які найдорожчі матеріальні цінності найвищим благом є Духовність. Найцинічніші політтехнологічні схеми, найбрутальніші дії корумпованої влади, найпідліші брехливі повідомлення друкованих і електронних засобів масової інформації розбилися вщент об громадянську позицію свідомих українців. Віктор Ющенко в перший день Помаранчевої революції, в понеділок 22 листопада, наголосив у своєму виступі перед Майданом: "Моя країна переживає важкі часи. Драматичні часи. Сьогодні твориться велике зло, щоб продовжити панування злочинців. Панування, яке 14 років із дня до дня плюндрувало нашу землю. Ми сподівалися, що чесно проведені демократичні вибори поставлять крапку на минулому й стануть прологом майбутнього. Ми сподівалися, що влада мирно відійде, дасть нам можливість відділити минуле від майбутнього, як зло відділяють від добра. Але цього не сталося. Народе мій, я твердо й чесно заявляю тобі: ми перемогли! Вперше за 14 років незалежності український народ зробив свідомий вибір й обрав дорогу в те майбутнє, де Україна буде заможною, а її народ – вільним . Закликаю вас захистити всій вибір. У нас немає іншого захисту, як ми самі. Будемо пам'ятати, що вищою владою в Україні є народ. Звернімося до нашої історії, до звитяги наших предків. Звернімося й побачимо, що перед нами не найбільша біда й не така могутня сила, якою вона себе вважає. Я закликаю вас, друзі, до єднання . Разом – переможемо!" [6, 2].
І ми перемогли! Крок за кроком, день за днем учасники Помаранчевої революції по краплі вичавлювали з себе раба-малороса, творили сучасну українську політичну націю, розбудовували справжню, а не фіктивну Українську Самостійну Соборну Державу! Кожен українець у цей час став творцем не тільки своєї долі, а й Долі усієї багатомільйонної країни, яка розташована в географічному центрі Європи. У четвер 25 листопада 2004 р. на четвертий день Помаранчевої революції, о 15:00 ведучий запросив на головну сцену Майдану Михайла Гориня і Петра Кононенка. Першому надали слово Голові Української Всесвітньої Координаційної Ради Михайлу Гориню. У своєму розлогому виступі він навів слова видатного італійського революціонера Джузеппе Гарібальді, що визволити від окупантів і створити об'єднану республіку Італії було важко, але ще важчою справою буде творення єдиної італійської нації. М. Горинь підкреслив, що перед українцями теж гостро постала ця проблема, а саме: створення української політичної нації. Проте Майдан і Помаранчева революція пробуджують у нас надію і віру в те, що українці не тільки успішно реалізують український проект (розбудова Української Держави), побудують громадянське суспільство, а і сформують українську політичну націю.
Завантажити реферат