Сторінка
63
А мститися Андрію Боголюбському Києву було за що! І за те, що кияни не прийняли на престол його батька – Юрія Довгорукого. І за те, що 1155 році він сам втікав з Вишгороду. Щоправда, Андрій Юрійович таємно викрав ікону Богоматері, яка, за переданням, була написана “з натури” євангелістом Лукою і нею константинопольський патріарх Лука Хрисоверг благосовив київського тоді князя Юрія Довгрукого.Після падіння Києва були всі підстави вважати владу “самовласника” Андрія харизматичною. Але…
Наступного, 1170 року, Боголюбський двигнув свої полки, які очолив його син Роман, на другий форпост Русі – на Новгород. Формальною причиною була суперечка за “двинське мито”, яке отримував Новгород від угро-фінських племен і яке з 1169 р. двинці почали платити Суздалю. За це каральні загони новгородського посадника Якуна (Хакона) розбили суздальців на Білому озері.
Коли об'єднана армія суздальців, муромців, полочан, переяславців та “усієї землі Руської” 22 лютого 1170 р. підступила під стіни Господина Великого Новгорода, його архієпископ Іоанн (Ілля) молився вдень і вночі. На третю ніч він почув голос: “Іди, візьми ікону Богоматері, неси на стіну міста і побачиш спасіння”. З наступного ранку архієпископ здійснив перед нею служіння і вона сама зрушила з місця на слізні благання спасти. Ікону перенесли на міську стіну. Нападники, а вони теж ідуть під знаменами ікони Богородиці, вкраденої в Києві, випустила на Новгород хмару стріл. Одна стріла влучила в ікону та обернула її до міста. Сльози потекли з очей Божої Матері і падали на фелон святителя: вони були знаменням її молитов і плачу перед Сином і Богом. На військо Боголюбського раптово нападає жах, і у сум'ятті воїни вражають один одного. Щоправда, Андрій Боголюбський застосував економічну блокаду проти Новгорода, через що через півроку новгородці попросили миру і князя на престол. Але харизма відійшла від суздальців: в 1173 р. їхня величезна армія (50 тисяч) під проводом Юрія Андрійовича зазнала нищівної поразки під Вишгородом, святими заступниками якого були Борис та Гліб, від Мстислава Ростиславича та луцького князя Ярослава Ізяславича, який після перемоги став великим київським князем. Андрій Боголюбський 28 червня 1174 р. був вбитий Кучкою у змові з самою дружиною князя. Існує версія про змову хазарських євреїв, які перед шаббатом здійснюють ритуальне вбивство-жертвопринесення пристарілого князя, про що свідчить фраза вбивць "його кров на нас" та триденне перебування оголеного тіла в обгороженому місці і віддання його на розтерзання собакам.
Святитель Іоанн встановив свято Чесному Знаменню Богородиці 27 листопада та заклав Благовіщенський монастир. Парадокс той, що тільки в 1702 році з політичних міркувань були “виявлені” мощі Андрія Боголюбського і він був причислений до лику святих (його пам'ять 30 червня). І це при тому, що узурпатор, плід зв'язку Юрія Довгорукого з половчанкою, розпочав братовбивчу війну, вигнав свою мачуху – візантийську принцесу та позбавив своїх молодших братів заповіданих їм батьком княжінь. Узурпатор свавильно проголосив автокефального від Києва митрополита і зробив ним єретика Федорця. Тільки на настійну вимогу константинопольського патріарха Луки та обурення православних всієї Русі він був змушений відмовитися від ідеї мати власну митрополію, а Федорця, за рік до падіння Києва, видав на жахливу страту київському митрополитові… До того ж, як зазначає історик О. Панченко, з московських князів святості удостоєний тільки засновник дому – Даниїл Олександрович. Навіть Дмитро Донський, визнаний національний герой, через втручання у духовні справи (домагався для Москви неканонічної автокефалії, а, як не парадоксально, противником автокефалії був Сергій Радонезький), виявився поза цим колом, потрапивши в нього лише в рік тисячоліття хрещення Київської Русі. Та ще й Русь, і Орда були шоковані жорстокістю та підступністю московського князя Юрія Даниловича, який за ярлик на московське княжіння вбив свого двоюрідного вуйка, тверського князя Михайла Ярославича. Останнього церква причислила до лику мучеників, тим самим виносячи національне поганьблення Москві.
В 1252 р. в Новгороді стає правителем Олександр Ярославич, прозваний "Невським", а дев’ятнадцятьма роками пізніше народжується його брат Михайло Ярославович, який з часом стає Тверським князем. В 1318 р. в передгір’ях Кавказу татаро-монголи вбивають Михаїла, принісши в жертву духам його серце. Коли тіло князя везли в Москву, то якось під час привалу на ніч його залишили в якомусь хліві. Вночі над ним здійнявся на все небо хрест. Пізніше на цьому місці збудували монастир і місто Святий Хрест, що тепер відоме як Будьонівськ. На місці ж монастиря за часів радянського режиму було збудовано лікарню, яка стала відомою як об’єкт захоплення підрозділами Армії Оборони Чеченської Республіки Ічкерія. Нащадок Михаїла Тверського і княгині Анни Кашинської Іван Семенович отримує прізвисько "Путята" і став родоначальником графів Путятіних, чия родова вотчина розташована в Тверській губернії і де у Вишньому Волочку Путятіни зводять жіночий монастир. Як встановив краєзнавець В. Урбатов, від морганатичного шлюбу одного з представників цього графського роду народжується син, якому дають усічене від графського прізвище Путіни (пор. Трубецькі – Бецкі та ін.) — внук померлого в 1883 р. адмірала Путятіна іменується вже Спиридоном Путіним. А відомо, що рід президента Росії Володимира Путіна походить саме з Тверської губернії.
Завантажити реферат