Сторінка
40

Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль

Саме тут, як на нас, в давньо-булгарську мову та подальше її відгалуження — чуваську мову — увійшла велика кількість латинських слів, наявність яких досі філологи не пояснють: лат. abbas “абат” - чув. apas “жрець”,лат. alga “водорость” - чув. yalkha “твань”; лат. amicuc “друг” - чув. діал. ami “друг”, брат”, лат. arca “ящик” - чув. arca “скриня”, лат. artemisia “полин” - чув. armuti “полин” (нім. Wermut “полин” теж сюди), лат. barda “сокира” - спільне тюрк. balta “сокира”, лат. cito “швидко” - чув. xyta, карач., балк. qaty “швидкий”, лат. cocles, власне “кривий” - чув. kuklek “кривий”; лат. codex “стовбур, пень” - тур., гаг. kutuk “стовбур, пень”, лат. cura “піклування” - чув. khural “захист”, лат. cursarius “пірат” - чув. xarsar “сміливий”, карач., лат. farnus “ясен” - чув. verene “клен”, лат. faux "горло" - гаг. buaz кирг. buvaz, тур., каз., карач., балк. bogaz та ін. “горло, глотка”, лат. imber “злива” - туркм. jagmyr, чув. cumar, тат. jan,gyr, узб. jomgyr, тур. yagmur “дощ”, лат. ius, iuris 1. право - чув. jaras “прямий”, тур. yasa “закон, статут”, карач. dzoruq закон та ін., лат. ius, iuris 2. юшка - чув. jaska - загальна назва перших страв, juskan мул, твань", лат. lama “болото, багно” - чув. lam “вологість”, лат. mactare, macto “прославляти”, “приносити в жертву” - сп. тюркське (туркм. magtamak, чув. muxta карач., балк. maxtarga, узб. maqtamoq “хвалити”, якут. maxtan “дякувати”, лат. ordo “ряд”, “стрій”, “військо”, “загін” - сп. тюркське (туркм., каз. orda, чув. urta тур., аз. ordu та ін. “армія”), лат. sapa “сік” - чув. sapakh “сочитися”, лат. sarda, sardina “види риб” - чув. cartan “щука”, лат. (сабінське) teba “горбик, гірка” - спільне тюрк. (чув. tupe, тур. tepe, каз. tobe і под. “гора, вершина”), лат. torta “круглий хліб” - чув. tarta “вити, мостити гніздо”, лат. torus “узвишшя” - чув. tara “вершина”,лат. usus “користування” - чув. usa “користь”, лат. vulgus “нарід”, “отара”, “натовп”, лат. vulgaris “звичний, звичайний” - чув. pulkka “стадо”, “зграя”, Bulgar — давня назва тюркського племені, предків чувашів. Сюди ж нім. Volk, анг. folk, шв. volc “народ” (дане зведення складено Валентином Стецюком, http://www.geocities.com/valentyn_ua/TurGrLat.doc, щоправда, він вважає, що прототюрки принесли свою лексику в Європу в епоху бронзи як "носії культури бойових сокир та шнурової кераміки", що, звісно, науково не доведено).

Пізніше Фанагорією заволоділи Візантія, Хазарія, Тмутаракань і остаточно була знищена в ХІІІ ст. монголо-татарами, після чого ця столиця "азійської Сарматії" вже не відродилася, перетворившись у "безплідну землю". Саме про останнє, як на нас, й розповіли в Європі, найімовірніше, як генуезькі та венеціанські колоністи Криму та Тамані XIII-XIV ст. — генуезцям належало Капітанство Готія, а венеціанцям — м. Тана, теперішній Азов (монголо-татар. місто Азак, яке було одним з головних портів Орди, доходи від якого йшли на утримання особистої гвардії -"кешик/кешиг" великого хана, які переважно були християнами-несторіанами і складалися з чотирьох-"доірбайн/дурбан" племен. Коли в 1395 р. Тімур заволодів Азаком, то наказав вирізати лише всіх мусульман, а інших полонених відпустив і саме 1395 р. вперше згадується у грамоті слово "козакъ"-"вільна, свобідна людина"). У Матрагі-Тьмутаракані, Солхаті-Старий Крим, Чембало-Балаклава були могутні італійські гарнізони, які змушені були втікати зі спустошеного турками в 1475 р. Криму за союз з Польщею та Великою ордою хана Ахмата, завдяки чому вели торгівлю з Китаєм (!), так і емігранти-члени численної іудейської общини Фанагорії та власне іудейського поселення Джудекка (або Codencha). Цікаво, що за деякими версіями в генуезькій колонії в Криму служив навігатором Христофор Колумб, офіційний перший спогад про якого датується 1473 р., коли йому було двадцять два роки, і якого венеціанський морський суд називає "піратом Коломбо", що перебуває на службі у анжуйського герцога Рене. Сам Колумб, "син ткача", але неодноразово називає себе нащадком аристократичного роду (можливо, Колонні, впливовий римський рід в ХIV-XV ст. з родовим маєтком Палестрина і з якого походить римський папа Мартин V) і вільно розмовляв кількома іноземними мовами, а його брат Бартоломе у Лісабоні був власником картографічної майстерні.

Власне побутування столиці Саррасу на березі Азовського моря пояснює причину, чому правитель царства Граалю названий Королем-Рибалкою: скіфи називали Азовське море "Рибним озером" (Карачулак), в той час як вже слов’яни — Сурозьким ("синім"), араби — Бар-аль-азов ("темно-синє"). Відомо, що правитель Венеції (Дож республіки Святого Марка) ставав легітимним під час т.зв. "обручення з Морем" (Sposalizio del Mare) на свято Вознесіння, кидаючи з корабля "Бучченторо" ("Букентавр") у море перстень. Пов'язано це з популярною легендою про те, як три мандрівники попросили одного венеційського рибалку відвезти їх у найсильніший шторм у відкрите море. Тут вони зустріли човен, повний демонів, які пливли до міста, щоб зруйнувати його. Три мандрівники, які виявилися святими Марком, Георгієм та Миколаєм, вигнали демонів і врятували Венецію. Шторм після цього стих, а Марк віддав свій перстень рибалці і попросив передати його дожеві як доказ чуда. Аналогічно "Перстень рибалки" носить Папа Римський і прикрашений він зображенням апостола Петра, який витягує сіті. Також, як зауважує О. Пріцак, після падіння імперії Аттіли з колишнього боспорського добробуту залишився тільки рибний промисел і що правителі міст Боспор і Таматарха (іудейське Семкерч) мали офіційні тюркські титули "балігчі" — "рибалки".

Але можлива версія, за якою тут присутня забута гра слів, що йде з гуннських часів, а саме загальнотюркські омоніми balyq "місто" i balyq "риба" (що дало українське "балка") — міста засновують "рибалки", тобто "піші", на відміну від "кінних". Цікаво, що у верхів’ях ріки Обь розташоване місто Камбалик, де відомий мандрівник Марко Поло мешкав аж 17 років. Від цього міста до Великої Китайської стіни — 99 денних переходів.

В сенсі реальних балто-іранських контактів на Дніпровському Лівоборежжі (басейн рік Десна і Сейм; пограниччя юхновської культури і культури зольників) є сенс шукати сліди архаїчного Саррасу у балтській лексиці (латиськ. sargat — "охороняти, сторожити, оберігати", sargaties — "стерегтися, берегтися", sargs — "сторож, страж"; пор. з іран. horvat "сторож, охоронець"). Власне роксолани ("світлі алани")-саргатії, поряд з просто аланами, населяють, за Птолемеєм, після відходу на захід язигів, верхнє лівобережжя ріки Лік (Lycus fluvius) на крайніх східних схилах Аланських гір (Донецький кряж). Останнє, на думку О. Стрижака, було перетлумаченням вже забутого "меотського" (індо-арійського) означення битого шляху, яким йшли азійські народи в глибини Європи: *sal-gat- (*sala- "схил", "джерело", дв.-інд. sara "водопад" і дв.-інд. gatu "шлях", за аналогом із Салхат "Старий Крим" та гідронімом Салгір, де другий компонент дв.-інд. giri "гора").