Сторінка
35
За іменем андекавів отримала назву область Франції Анжу (Angeoy/Angers > Anjou; тепер – департамент Мен-і-Луара), яка славна своєю Долиною Луари (le Val de Loire; пор. з версією тлумачення імені Персеваль як “Проникаючий долиною”), куди вони, вірогідно, переселилися, мандруючи вздовж Дунаю (на Дунаї, за руськими літописами, Кий побудував Києвець), Рейну та Луари до Біскайської затоки: “ . Західний край Євразії – істинний рай. Моря омивають її з трьох боків; клімат помірний, нема холодних зим, спеки, багаті ліси, родючі землі. Не дивно, що туди рушили люди зі степів”. Йшли вони тим же шляхом, що й в 600 р. до н.е., яким вирушили з прирейнських областей кельти-галаїки: Пуатьє — Анжер — Бордо, звідси через ланди, порослі дроком (генетом), до Байонни та Ронсевальської ущелини. Звідси дорога йшла до Памплони і до долини ріки Ебри та на захід вдо Галісії. Саме цим фактом переселення праслов'ян та алан у Галлію слід, на думку О. Стрижака, пояснювати появу тут назв з компонентом Рус- (Русіана, Руссільон, Русціно, Русітон та ін.) у досить показовому оточенні: " . Ідеться, насамперед, про ойконім Breucomagus, назву одного з міст племені "трибоки" (лат. Triboci; пор. нп "Трибоківці" на Львівщині). Згаданий ойконім походить від етноніма "бревки" (Breuki), носії якого в ІІ ст. жили над Середнім Дунаєм (у Паннонії), західніше гирла р. Тиси (тодішній Tibiscus). Дивно, але факт, що в бас. р. Десни, лівого допливу Дніпра, є потамонім "Бревський Колодязь" . Не менш цікавою є також назва поселення в районі верхнього Надрейня Augusta Rauricum (на схід від Базеля, — О.Г.), адміністративного центру племені рауріки (лат. Raurici). Цей етнонім на слов'янському грунті дає етнофоронім, сприйнятий як антропонім, "Рюрик" (Дещо раніше О. Стрижак згадує про галльське м. Triuer, AugustaTreverorum, тепер — Трір, назва якого нагадує літописного третього брата Рюрика "Трувора", — О.Г.) .Імовірніше, що в . генеалогічній легенді (московських царів, які виводили себе від імператора Августа, — О.Г.) відбився топонім "Августа Раурікум" .Якщо ж ми повернемося до гирла Рейну й попрямуємо за картою Птолемея, відомою під назвою "Tabula Evropae III", уздовж Mare Germanicu(m), Mare Britanicum, а також Mare Aquitanicum, то завітаємо до племен Morini (див. с. Моринці на Україні), Calletue (пор. прізвище "Калета" на Краківщині, Польща), Veneli (є прізвище "Венелін" на Закарпатті), Veneti (сюди ж етнонім "венеди", з яким пов’язують етногенез слов’ян) та ін. Над Середземним морем жили Rutheni; пор. наших книжних (чи тільки?) "рутенів" . із галльського Ruth-//Reuth- (пор. кельт. reuth "поле", а також д.-р. "поляне, яже нині зовомая Русь") ." (пор. з дв.-інд. kshetra "поле", "район, область" > "кшатрії" — "каста воїнів"). О. Пріцак наводить зауваження дослідника Дж. С.П. Тетлока про те, що фризи і фламандці у "Історії бритів" виступають під іменем "рутени" і що їх вперше згадує Юлій Цезар, з берега яких він і побачив острів Британію. В уельській повісті про короля Артура "Brut y Brenhinedd" земля фризів відома під іменем Rwytwn, Rutein, а порти Саутгемптон та Річборо у деяких джерелах також називаються портами рутенців. У пророцтвах Мерліна (VII, 4) рутени виступають як морський народ, друг і соратник короля Артура і Кая Голдінус (явна паралель до рутенського Галича!) декілька раз називається "князем рутенів" (dux Rutenorum), а рутени утворювали окрему адміністративну одиницю (ducatus) у складі Аквітанії, яка разом з Белгікою та Лугдуненсісом (Ліон) утворювали т.зв. "довговолосу Галлію" (Gallia Comata). Столицею рутенів був Сегодунум, згодом перейменований на Rutena чи Rutenis, від чого походить сучасна назва Rodez., включений римлянами у мережу торговельних шляхів. Славнозвісне місто Альба, столиця катарів-альбігойців, було центром саме південної частини Рутенії.
Як зауважив О. Пріцак, саме торговельними шляхами трансальпійської Галлії поширювався популярний в середовищі офіцерів римських легіонів виріб – аретинські чаші (від міста Арреція, сучасна Аррецо в долині Тоскани) з особливою декоративною пластикою, запозиченою з металопластики — т.зв. terra sigillata ("глина зі штампованими малюнками"), де, крім міфологічних та побутових сцен та рослинно-квіткового орнаменту, наносили на боках штампи з назвами фабрики та іменем художника. В часі імператора Тіберія (14-37 рр.) центр виробництва цих чаш та іншого аретинського посуду перемістився саме з італійського Ареццо на багату глиною, водою та деревом територію рутенів, зокрема у Кондатомагус ("торжище при злитті двох річок", тепер — Мілло, Millau) на рівнині Ла Грофсенк (Graufesenque), а потім — і в прирейнський регіон (Лезу, Lezoux), де потрапляє в орбіту германців-фризів. Тексти (графіті) на посуді писані були вульгарною латиною та рутенською кельтською мовою, а багато написів містить корінь Rut-. Про надзвичайну популярність рутенського посуду свідчать його знахідки в Італії, Іспанії, Африці, Англії, Данії, Східній Німеччині, Польщі, Болгарії, Україні (Звенигород, Ольвія) і навіть Палестині. Звісно, таке потужне виробництво у замиреній Галлії могла здійснити лише могутня консорція капіталовкладників. Як вважає О. Пріцак, це були священники Риму фламени, які одночасно виступали й протекторами окупаційних легіонів і работорговцями. І що саме работоргівля, на його думку, десь аж до часу занепаду епохи норманів процвітала завдяки консорції (colluvies) фризів/рутенів/русів, які постачали свій товар (слов’ян і тюрків) від Кордови до Хазарії.
Компоненти назви місцевості Graufesenque виявляють схожість з тими, які присутні у визначенні "Святий Грааль" (латин. sang real “істинна кров (Ісуса)” > sangreal > Saint graal / sankgreal), і факт, що на Граалі з’являються провіщувальні написи, наштовхує нас гіпотезу, що в переказі про Грааль можемо мати справу саме з осмисленням чаші з Грофсенка (Graufesenque), адже протягом століть аж до ретельних археологічних досліджень, населення знаходило тут артефакти під час оранки, а сам Грофсенк є одним з найбільших промислових архівів, відомих аж до пізнього Середньовіччя (ХІІ-ХІІІ ст.).
Завантажити реферат