Сторінка
1

Модернізація управлінської діяльності в сфері планування, обліку та оцінювання роботи науково-педагогічних працівників

Освіта як один з видів суспільно-корисної діяльності, що формує професійні знання та сві­тогляд майбутніх поколінь, завжди відображає стан суспільства, перспективи та напрями ро­звитку, які суспільство ставить перед собою. Кризові явища в економіці, погіршення фінансування освіти з боку держави призвели до таких негативних змін у вищій школі, як втрата висококваліфікованих викладацьких кадрів, зниження соціального статусу викладача, по­гіршення якості освіти.

Глобалізація та розвиток наукомістких технологій визначають необхідність розвитку вищої ос­віти як пріоритетний фактор забезпечення економічної могутності держави. За даними Мі­ністерства освіти і науки України та Державного комітету статистики України [1, 2], в Україні фу­нкціонують 315 вищих навчальних закладів (ВНЗ) третього і четвертого рівнів акредитації; за період з 1990 до 2002 рр. їх кількість збільшилась більш ніж у 2,2 раза (рис.1).

Кількість абітурієнтів, які вступають до ВНЗ у певному році, в основному залежить від кількості народжених за 17 років до того (90 % студентів мають вік від 17 до 24 років). За період з 1990 до 2002 рр. кількість студентів ВНЗ 3–4 рівнів акредитації збільшилась у 2,3 раза (рис. 2), оскільки до 2007 року у ВНЗ вступали і вступатимуть абітурієнти, переважна більшість з яких на­родилося до початку демографічної кризи.

Рис. 1. Динаміка кількості навчальних закладів 3–4 рівнів акредитації за період з 1990 до 2002 р.

Кількість студентів ВНЗ 3–4 рівнів акредитації, які вступили до вузу у 2002 році, складає 67 % від загальної кількості студентів ВНЗ і майже співпадає з загальною кількістю народжених у цьому році (рис. 2). Вищевикладене свідчить, що починаючи з 2008 року вищу школу очікує постійне значне зниження кількості абітурієнтів, а це на фоні збільшення загальної кількості навчальних закладів призведе до жорсткої конкуренції на ринку освітніх послуг.

Рис. 2. Співставлення кількості народжених та абітурієнтів ВНЗ 3–4 рівнів ак­редитації за період з 1990 до 2002 р.

Враховуючи, з одного боку, тенденції до визначення реальної потреби держави у підготовці необхідної кількості спеціалістів з вищою освітою за державним замовленням, створення державою умов, за яких ВНЗ безпосередньо нестимуть відповідальність за якість підготовки фа­хівців [3], а з іншого – впровадження загальноєвропейських норм і стандартів в освіті, під­вищення мобільності студентів і викладачів (Болонський процес) [4], „вижити” в таких умовах змо­жуть лише ті навчальні заклади, які будуть здатні забезпечити підготовку висококваліфіко­ва­­них фахівців за прийнятними цінами, знову ж таки, за європейськими стандартами. До ре­­чі, в багатьох європейських країнах вища освіта безкоштовна як для резидентів цих країн, так і для іноземців (наприклад, Німеччина, Австрія, Швеція), або складає невелику (порівняно із се­реднім рівнем доходів населення) суму від 500 € до 1500 € у рік (Голландія, Франція, Іспанія, Бе­льгія) [5, 6]. Тобто без кардинальних змін в організації освітньої діяльності ВНЗ, що ро­з­ра­хо­ву­­ють залишитися на ринку освітніх послуг, не обійтись.

Важливою складовою модернізації освіти є створення комплексної системи управління пе­­рсоналом. Загальновідома роль високваліфікованих викладацьких кадрів у забезпеченні ко­нкурентоспроможності ВНЗ, створенні його позитивного іміджу. Заслуговує на увагу різ­ни­ця між темпами зростання загальної чисельності в країні працівників найвищої кваліфікації – ка­ндидатів та докторів наук (кількість аспірантів і докторантів збільшилась, порівняно з 1990 ро­­ком, у середньому в 2 рази) [2], – та темпами забезпечення вищих навчальних закладів та­­кими працівниками. Дедалі більше людей з науковими ступенями намагається працювати по­за межами сфери вищої освіти, в тому числі і через низький рівень матеріальної за­ці­ка­в­ле-ності. Не секрет, що багато викладачів втрачають інтерес до кар’єри в ВНЗ через невеликі ша­нси при існуючій кадровій політиці на вертикальне просування та відсутність можливостей для „горизонтальної кар’єри” в межах однієї посади за рахунок росту матеріального за­бе­з­пе­че­ння. У галузі освіти, як у ніякій іншій сфері діяльності, доцільним є застосування так званих „японських методів” управління [7], завдяки їх спрямованості на керування насамперед тру­до­вими ресурсами, підвищення ефективності діяльності в основному за рахунок підвищення продуктивності роботи працівників, стабільності трудових ресурсів, зменшення плинності кадрів.

Необхідність підвищення ефективності роботи науково-педагогічних кадрів вищого на­в­ча­льного закладу вимагає розробки та застосування нових засобів і методів управління пер­со­налом. Серед проблем, що потребують вирішення в процесі модернізації управління нау­ково-педагогічними кадрами, є вдосконалення бізнес-процесів у сфері планування та обліку ро­боти професорсько-викладацького складу, визначення внеску кожного окремого викладача у процес надання вищим закладом освітніх послуг, і, відповідно, побудова механізмів мо­ра­ль­но­го та матеріального стимулювання.