Сторінка
1

Економічний зміст і структура формування місцевих бюджетів

Сьогодні питання детінізації бюджетної системи України виходить на перший план, адже фінансова децентралізація є однією з фундаментальних умов незалежності та життє­здатності органів місцевої влади: децентралізація процесів ухвалення рішень збільшує можливості участі місцевої влади у розвитку підконтрольної їй території; фіскальна де­цент­ралізація сприяє ефективному забезпеченню суспільними послугами шляхом ретельнішого узгодження видатків органів влади з місцевими потребами і уподобаннями.

Але реалізація законодавчо закріпленого права кожного адміністративно-терито­ріального утворення на економічну самостійність неможлива без наявності у кожного органу влади власного бюджету і права його складання, затвердження і виконання без втручання ззовні. А це означає, що кожен орган влади повинен володіти своїми фінансо­вими джерелами, достатніми для організації управління економікою і соціальною сферою на своїй території. Одночасно з цим він повинен володіти відносною самостійністю в управ­лінні податками та іншими обов’язковими платежами, що надходять до відповід­ного бюджету.

Тому саме місцевим бюджетам як основній фінансовій базі органів місцевого само­вряду­вання належить особливе місце в бюджетній системі нашої держави. Важлива роль відводиться місцевим бюджетам і у соціально-економіч­ному розвитку території, адже саме з місцевих бюджетів здійснюється фінансування закладів освіти, культури, охорони здоров’я населення, засобів масової інформації; також фінансуються різноманітні моло­діж­ні програми, видатки на упорядкування населених пунктів. Саме з місцевих бюджетів здійснюються видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення населення.

Через бюджет здійснюється фінансування заходів економічного і соціального розвит­ку, що мають загальнодержавне значення, а також стосуються міждержавних відносин. За його допомогою перерозподіляється частина фінансових ресурсів між адміністративно-територіальними одиницями України з метою вдосконалення структури суспільного вироб­ництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. Бюджет є важливим інстру­мен­том держави, через який забезпечується контроль за станом виробництва в цілому.

Проблеми зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів, формування та використання місцевих бюджетів, розподілу витрат, пов’язаних із вирішенням місцевими органами влади та самоврядування відповідних завдань, вивчають такі українські економісти, науковці і практики, як Кириленко О., Василик О., Деркач М., Кравченко В., Юрій С., Вишняков С., Кульчицький М., Луніна І. [2-6, 10, 11, 17, 18].

Бюджет є складною економічною категорією, оскільки являє собою систему еконо­мічних відносин, які складаються в суспільстві в процесі формування, розподілу і вико­рис­тання централізованого грошового фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб.

Ці відносини мають таку структуру:

– між державою і підприємствами в процесі мобілізації доходів, накопичень і фінансу­вання з бюджету;

– між державою і населенням у процесі розподілу і перерозподілу національного доходу;

– між ланками бюджетної системи при бюджетному регулюванні.

Дослідження і аналіз структури зазначених відносин дозволяє зрозуміти економічний зміст бюджету, глибше виявити його роль у розподільчих процесах.

Бюджетні відносини, що відображають зміст державного бюджету, функціонують у визначених формах – суспільних і організаційних. І саме завдяки організаційним формам стає можливим використання бюджету, як інструменту управління економікою.

Так, організаційними формами функціонування бюджетних відносин є конкретні види бюджетів (державний бюджет, бюджет Автономної Республіки (АР) Крим і місцеві бюджети). Втілюючи внутрішньобюджетні відносини в зазначених формах, держава організовує бюджетні взаємовідносини з централізації бюджетних ресурсів у розпоряд­ження органів влади, які наділені правом представляти інтереси держави і від її імені здійснювати певні функції.

За допомогою організаційних форм держава „вибудовує” внутрішньобюджетні відносини щодо форм державного і адміністративно-територіального устрою. Сформовані бюджетні взаємовідносини одержують матеріально-речове втілення у відповідних фондах грошових коштів. Впливаючи на процеси формоутворення бюджетних відносин (шляхом зміни принципів, методів, способів формування доходів і видатків, їх регулювання тощо), держава коректує встановлені бюджетні взаємовідносини, регулює канали проходження бюджетних потоків, уточнює пропорції розподілу централізованих ресурсів і забезпечує управління внутрішньобюджетними відносинами, а через бюджетні відносини – еконо­мічними процесами.

Таким чином, завдяки організаційним формам внутрішньобюджетних відносин стає можливим використання бюджету для забезпечення міжтериторіального розподілу сус­піль­ного продукту, регулювання народногосподарських пропорцій, управління економіч­ними процесами на макро- і мікрорівнях.

Щодо визначення поняття „місцеві бюджети”, в економічній літературі немає єдиної думки.

У фінансовій теорії за радянської доби сформувалося визначення державного бюджету як економічної категорії соціалізму, яка виражає грошові відносини, що виникають між державою та іншими учасниками суспільного виробництва в процесі планомірного роз­по­ділу і перерозподілу вартості суспільного продукту шляхом утворення централізо­ва­ного фонду грошових коштів держави та його використання на цілі розширеного соціалістичного відтворення, підвищення рівня життя народу та задоволення інших суспільних потреб [1, с. 16]. Існували інші погляди на державний бюджет, який розглядався як фінансовий план держави або як централізований фонд грошових коштів [2, с. 48]. Слід зазначити, що у фінансовій науці того часу досліджувалась сутність державного бюджету, до складу якого входили республіканські та місцеві бюджети.

О.Д. Василик визначає Державний бюджет України як централізований фонд фінансо­вих ресурсів держави, який використовується для виконання покладених на неї функцій, передбачених Конституцією України [3, с. 28]. У свою чергу, місцеві бюджети – це фонди фінансових ресурсів, зосереджених у розпорядженні місцевих рад народних депута­тів та органів місцевого і регіонального самоврядування [3, с. 52].