Сторінка
3
Діти з моторною напруженістю не відразу реагують на зауваження і прохання логопеда і товаришів що-небудь принести, подати. Повільно переходять від одних рухів до інших, упускають м'яч, обруч і інші предмети в рухливих іграх, більше часу витрачають на ігри з розбірним матеріалом - будівельним, вежами, барильцями, матрьошками. У дітей 4-5 років моторна скутість проявляється в незручності, незграбності, в невмінні швидко і правильно виконати той або інший рух. У дітей 5-6, 6-7 років моторна напруга чіткіше зв'язується із заїканням і проявляється при спробах коментувати свої дії. Неможливість вільно говорити з приводу здійснюваних дій ще більше сковує рухи дитини : зникає легкість, невимушеність в поведінці, сповільнюється темп рухів, не виконується до кінця дія. Загальмованість особливо яскраво проявляється в іграх при ходьбі і бігу : діти напружено згинають руки в ліктьових суглобах, із зусиллям притискають їх до тулуба, бігають на прямих ногах, не згинаючи їх в колінних суглобах. Скутість м'язів шиї і плечей виявляється в поворотах дітей усім тулубом, в моторній незручності. Переважання моторної напруженості простежується по усіх вікових групах дітей із заїканням: 4-5, 5-6, 6-7 років.
Рухова расторможеність дітей, що заїкаються, позначається в тому, що вони легко збуджуються, метушаться під час ігор, підстрибують, присідають, змахують руками, виражаючи таким чином своє збудження. Рухи поривчасті, недостатньо цілеспрямовані, некоординовані, тонкі довільні рухові акти формуються із затримкою, амплітуда рухів має великі розмахи. Після гри діти, намагаючись обговорити її течію і результати, відтворюють її хід в численних некоординованих рухах.
Половині дітей, що заїкаються, 4-7 років властиві найрізноманітніші супутні рухи.
Досить часто моторні відхилення у дітей із заїканням знаходяться в прямій залежності від таких психічних процесів, як нестійкість уваги, недостатня гнучкість перемикання, підвищена збудливість дитини або його загальмованість.
Основний відсоток порушень в області моторики падає на дітей із заїканням із судомами тонічного типу. У хлопчиків більше страждає почуття ритму і координація рухів, у дівчаток - перемикаємість рухів.
Таким чином, міра порушення моторики прямо пропорційна ступеню тяжкості заїкання. В процесі логоритмічних занять поліпшення стану моторики і мови відбувається майже паралельно один одному. Загальна моторика, тісно пов'язана з мовною, робить великий вплив на останню. Труднощі перевиховання мови заїкуватого тісно переплітаються з труднощами корекції моторики. Якщо успішно коригуються моторні порушення, то це є позитивним прогнозом в перевихованні мови.
Загальні основи та засоби логоритміки
Логопедична ритміка є своєрідною формою активної терапії, засобом дії в комплексі методик.
Об'єктом логопедичної ритміки є структура мовного дефекту, немовні психічні функції і мовні порушення у осіб з мовною патологією.
Предметом - різноманітні порушення психомоторних, сенсорних функцій і система рухів у поєднанні з музикою і словом.
Мета - подолання мовного порушення шляхом розвитку і корекції немовних і мовних психічних функцій і зрештою адаптація людини до умов зовнішнього і внутрішнього середовища.
Завдання логопедичної ритміки визначаються як оздоровчі, освітні(пізнавальні), виховні, корекційні.
В результаті рішення оздоровчих завдань у людей з мовними порушеннями зміцнюється кістково-м'язовий апарат, розвиваються дихання, моторні, сенсорні функції, виховується почуття рівноваги, правильна осанка, хода, грація рухів.
Здійснення освітніх завдань сприяє формуванню рухових навичок і умінь, просторовому представленні і здатності довільно пересуватися в просторі відносно інших людей і предметів; розвитку спритності, сили, витривалості, перемикаємості, координації рухів, організаторських здібностей.
Рішення виховних завдань сприяє розумовому, моральному, естетичному і трудовому вихованню людей з мовною патологією. Рішення виховних завдань сприяє:
1) розвитку почуття ритму, здатності відчувати в музиці, рухах і мові ритмічну виразність;
2) розвитку здатності сприйняття музичних образів і умінню ритмічно, виразно рухатися відповідно до цього чину, тобто умінню перевтілюватися, проявляти художньо-мистецькі здібності;
3) вихованню позитивних особових якостей, почуття колективізму, навчанню правилам в різних видах діяльності та ін.
Корекційна спрямованість заняття обумовлена обліком механізму і структури мовного порушення, комплексністю і поетапністю логопедичної роботи. Логопед враховує вікові і особові особливості дитини, стан його рухової системи, характер і міру порушення мовних і немовних процесів : просторового праксиса, гнозиса, слухового і зорового сприйняття, уваги, пам'яті і так далі.
Логопедична ритміка будується на дидактичних і специфічних принципах. Вони пов'язані між собою і визначають єдність виховання, розвитку і корекції функціональних систем людей з мовними розладами.
Щоденне виконання в певний час різних за своїм характером логоритмічних вправ (ранкова дихально-голосова зарядка з рухами, вправи на релаксацію, спів гласних звуків і коротких пісеньок, вправи на поєднання ритму рухів і мови і тому подібне) привчає дітей до встановленого щадящо-оздоровчому режиму.
Під впливом регулярного логоритмічного заняття в організмі і психомоториці відбувається позитивна перебудова різних систем, наприклад серцево-судинної, дихальної, рухової, мовнорухової, сенсорної і ін.
Логоритмічна корекція вимагає повторення рухових навичок, що виробляються. Тільки при багатократних систематичних повтореннях утворюються здорові рухові динамічні стереотипи.
В процесі логоритмічного виховання і перевиховання дітей із заїканням важливо спиратися на свідоме і активне відношення дитини до свого дефекту. Активність дітей дошкільного віку на логоритмічних заняттях стимулюється емоційністю педагога, образністю музики, різними іграми або ігровими прийомами і вправами.
Е. Кілінська-Евертовська визначає логоритміку в широкому значенні слова як систему музично-рухових вправ, здійснюваних для потреб корекційної логопедії. Логоритміка, незважаючи на свою організовану систему, є лише доповненням до системи логопедичного заняття, оскільки логоритмічні вправи завжди підпорядковані цілям логопедії.
А. Розенталь вважає, що логоритміка - новий спосіб корекції мови, що спирається на поєднання музичного ритму із застосуванням слова. Значення ритмічної і логоритмічної дії на людей підкреслювали багато дослідників. Так, В.М. Бєхтєрєв виділяв наступні цілі ритмічного виховання : виявити ритмічні рефлекси, пристосувати організм дитини відповідати на певні подразники(слухові і зорові), встановити рівновагу в діяльності нервової системи дитини, стримати занадто збуджених дітей і розгальмувати загальмованих дітей, врегулювати неправильні і зайві рухи. В.А. Гиляровський писав, що логопедична ритміка робить вплив на загальний тонус, на моторику, на настрій, вона сприяє тренуванню рухливості нервових процесів центральної нервової системи, активуванню кори.