Сторінка
2

Логоритміка в системі корекції заїкання

Розвиток заїкання характеризується появою нових симптомів окрім судом в області мовного апарату, викликаючих заїкувату мову, з'являються судорожні рухи в інших м'язах тіла, які також є мимовільними, насильницькими і називаються супутніми. Фізіологічний механізм супутніх рухів під час мови пов'язаний з іррадіацією збудливого процесу, захоплюючого ширші відділи рухової зони. Супутні рухи можуть носити різноманітний характер: одні, ті що заїкаються, відкидають голову, інші – нахиляють її, треті – закатують очі. Доводиться спостерігати у тих, що заїкаються гримаси обличчя, але у більшості випадків насильницькі рухи відбуваються в області м'язів обличчя, шиї і рук.

Страх перед кепкуваннями оточення примушує заїкувату дитину намагатися боротися зі своїм заїканням; вона починає застосовувати найрізноманітніші хитрощі.

Це можуть бути рухові або так звані допоміжні рухи і мовні хитрощі.

На відміну від супутніх рухів, рухові хитрощі є довільно вживаними рухами, за допомогою яких той, що заїкається намагається полегшити собі вимовлення важкого звуку, важкого слова, а іноді і приховати своє утруднення від співрозмовників, швидкий темп мови, тихий голос, нечітку вимову - це також спроби заїкуватого зробити непомітним своє заїкання. Допоміжні рухи носять дуже різноманітний характер: одні стискають кулаки, інші - одну руку, деякі притупують, переступають з ноги на ногу, намагаються до чого-небудь притулитися і т. п.

З віком з'являються складніші хитрощі, зокрема мовного характеру: покашлювання перед важким звуком, словом, вимовлення додаткових, так званих смітних, звуків і слів(а, Е, ну, ось і т п ), заміна важких слів легшими, що призводить іноді до спотворення сенсу того, що заїкуватий хотів сказати.

Користування численними хитрощами іноді допомагає тому, хто заїкається зробити свою мову плавнішою, але завантажує його психіку постійним лавіруванням між своїми важкими словами і звуками і винаходом способів уникнути їх. Одна з характерних ознак невротичного заїкання - нестійкість і мінливість усієї складної симптоматики заїкання : дитина то важко заїкається, то може говорити абсолютно нормально.

Мова того, хто заїкається пов'язана з його загальним станом. Так, під час іспитів, які стомлюють і нервують, заїкання зазвичай посилюється. Спостерігається залежність від погоди, від пори року, від умов життя.

Залежно від причин виникнення, заїкання може бути функціональним і органічним. Найбільша кількість випадків заїкання відноситься до функціонально обумовлених - логоневрозам, і тільки у невеликої частини тих, хто заїкаються виявляється органічна неврологічна симптоматика. У цих випадках заїкання часто тільки один з симптомів іншого органічного мовного порушення-дизартрії або моторної алалії, що ще більше ускладнює їх протікання, і логопедичну роботу.

Які ж причини передують виникненню заїкання?

Батьки дітей, що заїкаються, в якості причини виникнення заїкання схильні висувати на перше місце переляк, а в деяких випадках і спадковість. У розповідях про обставини переляку, після якого почалося заїкання, фігурують факти найрізноманітнішої значущості : груба сварка в сім'ї, покарання дитини, гроза, крик півня, прихід незнайомої людини і т. п.

Маленькі діти легко і часто лякаються під впливом незнайомих і несподіваних явищ, але далеко не усі починають після цього заїкатися, отже, мають бути ще якісь передумови, якийсь грунт для того, щоб заїкання під впливом переляку виникло і стало розвиватися. Таким грунтом є ослаблена нервова система дитини, на значення якої при виникненні неврозу вказував І. П. Павлов.

Слабкість нервової системи може мати постійний характер як наслідок несприятливих умов розвитку дитини у внутріутробному періоді, природових ускладнень, алкоголізму батьків і інших причин.

Частіше спостерігається тимчасове виснаження нервової системи дитини, яка може залежати від фізичної його ослабленості після важких інфекційних захворювань або у зв'язку з несприятливою побутовою обстановкою.

Велике значення для нервової системи дитини мають умови його виховання: відсутність правильного режиму, часті покарання, залякування, а також розпещеність і зніженість.

Затримки мовного розвитку дитини так само впливають на виникнення заїкання, як і перевантаження незміцнілої мови дитини(і кількісно і якісно),

нескінченне читання вголос, причому тексти читаного часто не відповідають рівню розуміння дитини, і потрібно повторення навіть віршів, що легко запам'ятовуються, казок. Дуже часто таке перевантаження має місце відносно дітей, що рано почали говорити, оскільки не за віком розвинена мова малюка дає привід оточенню забувати про його роки і про недостатню зрілість його психіки в цілому.

Схильність дошкільника до наслідування вимагає правильних зразків. Швидка, безладна мова в сім'ї заважає правильному розвитку мови малюка, його мова також стає квапливою, такою, що захлинається, нечіткою, словом, придбаває ті навички, які пізніше виявляються у нього як основа його мови, що заїкається.

Таким чином, ми бачимо, що взаємне переплетення різних впливів створює ту основу, на якій самий незначний переляк може викликати виникнення заїкання.

Порушення моторної, Емоційно-вольової сфер і довільної поведінки у дітей із заїканням

Дослідники надавали особливе значення зв'язку стану загальної моторики і мови при заїканні. В.А. Гіляровський відмічав, що запізнілий розвиток мови може бути частковим проявом загального недорозвинення моторики. М.Ф. Брунс, досліджуючи моторику дітей, що заїкаються, дійшла висновку, що у них є виражена відсталість в загальному моторному розвитку.

М.А. Кольцова довела наявність кореляції між мірою розвитку тонкої моторики кисті руки і рівнем розвитку мови дитини. Є усі підстави розглядати кисть руки як орган мови - такий же, як артикуляційний апарат. З цієї точки зору проекція руки є ще одна мовна зона мозку.

Відмічаючи важливість дослідження довільних рухів, А.В. Запорожець вказував, що формування довільних рухів у людини відбувається за участю мови, під впливом абстрагуючої і узагальнюючої функції другої сигнальної системи.

Таким чином, зв'язок загальної моторики і мови дозволяє розвивати необхідні якості рухів органів артикуляційного апарату шляхом розвитку аналогічних властивостей загальної моторики. При заїканні відзначається різноманіття моторних порушень. У деяких дітей, що заїкаються, можна виявити моторну обдарованість вище за свій вік на три місяці. Проте у більшості є відставання в розвитку моторики від чотирьох місяців до майже п'яти років. Порушення торкаються не лише загальної, але і мімічної моторики і орального праксиса.

М.Ф. Брунс виявила кореляцію між формою заїкання(тонічною і клонічною) і особливостями моторики, підкресливши, що "коригуюча гімнастика повинна узгоджуватися з формою заїкання".

У дослідженнях ГА. Волкової показано, що у деяких дітей, що заїкаються, 4-7 років моторика не порушена, у більшості ж дітей є різноманітні і численні порушення загальної моторики, тонкої довільної моторики рук і пальців, мімічних м'язів і орального праксиса. Переважають порушення моторної функції у формі загальної моторної напруги, скутості, уповільненої перемикаємості рухів, є порушення і у формі рухового занепокоєння, расторможеності, некоординованості, хаотичності рухів, з наявністю гіперкінезів, з широкою амплітудою виконання рухів.