Сторінка
2
Доведено, що інтенсифікація й екстенсифікація сучасного навчального процесу, ускладнення програм зі шкільних дисциплін, невідповідність методик і технологій навчання віковим та функціональним можливостям школярів, нераціональна організація навчально-виховного процесу (перевантаження навчальними матеріалами як на уроках, так і при виконанні домашніх завдань), велике сумарне добове навантаження на нервову систему негативно впливають на всі компоненти здоров’я учнів: уповільнюється розвиток; виснажуються адаптаційні резерви організму; у школярів відбувається зростання хронічних і так званих «шкільних» хвороб; з’являється втома; деформується мотиваційна сфера; обмежуються успіхи в навчанні; ускладнюється професійна підготовка майбутніх спеціалістів.
«Гімнастика, фізичні вправи, ходьба повинні надійно увійти в повсякденний побут кожного, хто хоче зберегти працездатність, здоров’я, повноцінне і радісне життя». Цей стародавній вислів Гіппократа в наш вік проникнення у всі сфери діяльності науково-технічного прогресу стає вищою мірою актуальним. Адже так звані «хвороби цивілізації» тісно пов’язані з ігноруванням фізичної культури. Малорухомий спосіб життя, нераціональне харчування, куріння, алкоголь роблять організм людини беззахисним перед різного роду хворобами.
В групу «хвороб цивілізації» входять найбільш поширені і небезпечні хвороби серцево-судинної системи і обміну речовин − атеросклероз, гіпертонічна хвороба, ожиріння, а також злоякісні пухлини, ендокринні розлади, алергічні ураження, нейропсихічні порушення. Однак ті хвороби, які відомі нам сьогодні, − не останні, з якими зіткнулось людство. Змінюються умови життя, а з ними змінюються і фактори зовнішнього середовища, що складають загрозу здоров’ю. Вже сьогодні медики стикаються з новим класом хвороботворних збудників. І важко сказати, яких зусиль вимагатиме боротьба з хворобами, з якими зіткнуться наші потомки. Зрозуміло одне − для успішної боротьби з ними людству знадобиться набагато більш високий рівень життєздатності організму, ніж той, який ми маємо і який вже сьогодні виявляється недостатнім. Досягти такого рівня життєздатності можна з допомогою таких безцінних стимуляторів захисних сил людини, як засоби фізичної культури і спорту, виховання здорового способу життя з раннього дитинства.
У суспільстві, побудованому на гуманістичних і демократичних засадах, здоров’я людини є вищою цінністю, найважливішим надбанням держави, а здоров’я дитини – в першу чергу. Це один з головних пріоритетів, основа і запорука прогресу суспільства і держави.
Здоров’я дітей і підлітків у будь-яких соціально-економічних і політичних ситуаціях є найактуальнішою проблемою і предметом першочергової важливості. Нація, що не дбає про здоров’я своїх дітей, приречена на вимирання. Дитяче здоров’я не може бути принесеним у жертву − ні хворій економіці, ні руйнуванню моральних основ суспільства.
Серед завдань реформування освіти особливо актуальною є проблема забезпечення в школі умов для реалізації її оздоровчої функції. Це зумовлено як погіршенням стану здоров’я дітей (50 % − функціональні відхилення в роботі різних систем організму; 26 % − відхилення в роботі серцево-судинної системи; 17 % − захворювання органів травлення; 10,2 % − захворювання ендокринної системи), так і вимогами нормативно-директивних документів.
За статистичними даними, в Україні практично здоровими закінчують школу лише 5-7 % учнів. Більшість дітей, прийшовши до школи, вже мають певний діагноз, тому одним із головних завдань сучасної школи має бути підтримання та поліпшення здоров’я дітей. Для реалізації цього завдання в українській школі запроваджено вивчення курсу «Основи здоров’я» відповідно до програми, затвердженої Міністерством освіти і науки України, в якій передбачено розкриття основних методів і засобів формування здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичної, психічної, соціальної і духовної складових здоров’я.
Немає ніяких сумнівів: фізична культура і спорт для підлітка не тільки надзвичайно необхідні, але й значною мірою привабливі, оскільки дають йому можливість розвивати у собі різні якості, що цінуються його однолітками, дозволяють включитися в широке коло спілкування, вносять в його життя дух змагання, хорошого азарту.
Але ось який парадокс: незважаючи на все це, багато хто з наших підлітків не в дружбі з фізкультурою і спортом, вони нададуть перевагу перегляду по телебаченню нудного футбольного матчу тому, щоб поганяти м’яч самим… Це справедливо хвилює батьків, які спостерігають за тим, як з роками знижується рухова активність їх раніше таких непосидючих дітей.
Очевидно, відшукати якісь об’єктивні причини цього небажаного явища можна. Як правило, з кожним класом програма стає все складнішою, її засвоєння вимагає все більше сил і часу. Крім того, у підлітків помітно ширшою є потреба в різних позакласних заняттях: хто захоплено читає художню літературу, хто займається моделюванням і радіотехнікою, хто увесь свій вільний час присвячує комп’ютеру й Інтернету. У декого дозвілля заповнене заняттями музикою, участю в художній самодіяльності. Та й чи мало справ у допитливого юнацтва? А у добі всього лише 24 години, і часу на активний відпочинок залишається все менше.
Багато хто з батьків скаржиться, що підлітки дуже мало бувають на свіжому повітрі: «Раніше, бувало, додому не докличешся, а зараз – на вулицю не вигониш». Та й як вигониш? По-перше, діти вже не потребують постійної опіки і, як правило, самі вирішують, чим і коли їм займатись, по-друге, не дуже вони й прислухаються до порад дорослих і хотять до всього дійти «власним розумом». Нажаль, нерідко виявляється, що саме фізична культура приноситься в жертву всім іншим заняттям і захопленням.
За даними А. Г. Хрипкової, більше половини учнів займаються фізкультурою тільки на шкільних уроках. Але ж шкільні уроки, як вважають фізіологи і гігієністи, можуть забезпечити лише десяту частину необхідної норми рухової активності підлітків (навіть в тому випадку, коли вони проходять з хорошим навантаженням, коли всі здорові діти відвідують їх і коли їх з тих чи інших мотивів не заміняють уроками з інших предметів) [45].
Спостереження свідчать про те, що багато хто з підлітків не буває після школи на свіжому повітрі, що приблизно у кожного третього підлітка перерва між класними і домашніми заняттями не перевищує півтори години. На підготовку уроків у старших підлітків витрачається до 4 годин, причому майже три чверті школярів не влаштовують ніяких перерв для відпочинку.
Ну а той резерв вільного часу, який все ж таки є, – як він використовується? І він частіш за все віддається «сидячим» заняттям, насамперед комп’ютеру і телевізору. Переважна більшість підлітків проводить за комп’ютером і телевізором понад півтори години, а деякі (кожен десятий) – навіть більше трьох годин.
Неважко помітити, що при такому розподілі часу на заняття спортом, фізичною культурою його практично не залишається. А одні лише шкільні уроки фізкультури, як вже сказано, можуть компенсувати нестачу руху лише незначною мірою.