Сторінка
9

Розвиток зв'язного мовлення молодших школярів

Сучасна українська мова має величезний словниковий запас і налічує багато тисяч слів, всіх і не полічиш. Це – загальновживана лексика.

Не можна забувати і про те, що багато слів мають декілька значень (наприклад, свіжа газета і свіжий вітерець), інколи ледь помітний відтінок. Багатозначність слів добавляє ще тисячі значень, тобто по суті нових слів-омонімів, зміст і відтінки яких стають зрозумілими лише в контексті, з урахуванням ситуації.

Крім того, багато слів мають стійку співзвучність з іншими словами, наприклад, пекти раків, вводити в оману.

Багатство словника – наслідок високого розвитку як суспільства в цілому, так і кожної окремої людини. Тому роботі над словником учнів надається в школі дуже велике значення.

Засвоєння величезного лексичного запасу не може проходити стихійно. Одна з найважливіших завдань розвитку мовлення в школі є впорядковані словникові роботи, виділення основних її напрямків і їх обґрунтування, управління процесами збагачення словника школяра.

Особливість словникової роботи в школі полягає в тому, що вона проводиться у процесі всієї навчально-виховної діяльності вчителя. Школярі засвоюють лексику, яка з’єднана з математикою, з вивченням природи, музики з образотворчим мистецтвом, з трудовим навчанням, спортом, іграми. З різних даних, діти з 6-7 років, що приходять в школу, мають у своєму словнику від 3 до 7 тисяч слів, до кінця початкової школи словник учнів складається від 8 до 15 тисяч слів. Це означає, що кожного дня в середньому словник школяра поповнюється 5-8 новими словами. Підраховано, що більше половини нових слів молодший школяр отримує через уроки української мови – читання і граматики. Відповідно, для нормального збагачення словника школярів на кожний урок слід планувати роботу над 3-4 новими словами і значеннями, а також роботу над багатозначністю, над відтінками значень, емоційними відтінками, співзвучністю і особливостями вживання – ще 5-6 слів.

Важливо, щоб засвоєння нових слів проходило не стихійно, а під керівництвом вчителя, який би полегшував навчальний процес і забезпечував би правильність, повноту засвоєння слів. Методика словникової роботи у школі передбачає такі основні лінії:

Збагачення словника, тобто засвоєння тих нових слів, які школярі раніше не знали зовсім, нових значень слів, які вже були у їхньому словниковому запасі. Щоб успішно оволодіти словниковим багатством рідної мови, учні повинні щоденно прибавляти до свого словника приблизно 8-10 нових словникових одиниць і значень.

Уточнення словника, тобто поглиблення розуміння вже відомих слів, вияснення їх відтінків, різниці між синонімами, підбір антонімів, аналіз багатозначності, іншомовних значень.

Активізація словника, тобто включення як можна більш широкого кола слів у мовлення кожного учня, введення слів в речення, засвоєння співзвучності слів з другими словами, доцільність їх вживання в тому або іншому тексті. Перенесення як можна більшої кількості слів із словника пасивного в словник активний. Слова вводяться в словосполучення і речення, а також у переказ прочитаного, в бесіду, розповідь, твір.

Ліквідація не літературних слів, що інколи вживаються молодшими школярами, виправлення помилкового наголосу, вимови.

Основними джерелами збагачення словника учнів є художні твори, тексти навчальних книг, кінофільмів і телепередач, мовлення вчителя і інших працівників школи і позашкільних закладів, позакласне читання учнів. Підручники відіграють особливо важливу роль. Вони складені так, щоб кожний новий текст, матеріал кожного уроку містив, з однієї сторони, декілька слів, які для більшості учнів можуть бути новими, з іншої сторони, доступну лексику. У шкільних підручниках: читанка і українська мова, вміщені тексти творів відомих українських письменників і поетів-класиків: Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Наталі Забіли та інших. Школярі засвоюють рідну мову на високохудожніх зразках.

Але на мовлення учнів впливають і інші, педагогічно не контролюючі джерела, які можуть виявитися правильними з точки зору літературної мови, але можуть бути і неправильними. Так, у мовленні батьків, родичів, друзів і товаришів учнів можуть зустрічатися діалектизми, простонародні слова і форми, жаргонні слова і вирази. Слухаючи мовлення дорослих, діти часто засвоюють слова, зовсім недоречні у побуті і, навіть, у шкільному вжитку.

Завдання школи полягає в тому, щоб взяти у свої руки стихію мовленнєвих впливів, в якій живуть школярі, і управляти нею. Тому дуже важливо вивчати мовленнєве оточення школярів, підтримувати контакт з батьками.

Готуючись до уроку, вчитель відбирає слова, над якими буде проведена робота, і вказує, яка саме: 2-3 слова, які для більшості учнів можуть виявитися незрозумілими, будуть роз’яснені, 3-4 слова або словосполучення заплановані для роботи над уточненням їх відтінків, емоційних забарвлень, співзвучності; всі слова, над якими велась робота, будуть вжиті у переказі або висловленнях самих учнів стосовно питань вчителя.

У практиці застосовуються найрізноманітніші прийоми роботи над значенням нового слова. Це забезпечує інтерес учнів до словникової діяльності, дозволяє вводити нове слово найбільш раціональним для кожного випадку способом.

Найбільш простий спосіб – це показ предмета або дії, явища, що відзначається словом. Дітям показують чучела птахів або тварин, картинки з їхнім зображенням, але краще за все спостерігати за живими на природі під час екскурсій.

Спосіб підстановки синонімів є одним з найбільш універсальних. Підбираючи до нового слова близькі за значенням слова, школярі з’ясовують його значення. Інколи підбирають по декілька синонімів до слова: відважний – сміливий, хоробрий, рішучий. Не можна забувати, однак, що синоніми не тотожні, кожний з них має відмінності як в значенні, так і, особливо, у відтінках.

Деякі нові слова можуть стати зрозумілими, якщо ввести їх у речення. Весь зміст фрази наштовхує учня на розуміння слова. Бажано, щоб такі нові слова вводились у речення самими учнями – тими, хто ці слова розуміє. Цей прийом корисний тим, що привчає дітей розуміти зміст нових слів в контексті. Це вміння стане в пригоді дітям при самостійному читанні художньої літератури.

Інколи для роз’яснення значення слова можна використовувати його антонім, якщо останній дітям уже відомий.

Багато слів можуть бути пояснені через аналіз їх морфологічної структури і словотворення. Цей прийом особливо корисний тим, підготовляє дітей до засвоєння словотворення, його законів і сприяє засвоєнню орфографії.

Активний, тобто такий, що використовується у власному мовленні, словник людини завжди вужчий загального об’єму зрозумілих слів, і різниця між другим і першим становить словник пасивний.

Активізацією у методиці називають переведення слів із пасивного словника у активний, тобто використання нових слів у власній мовленнєвій практиці – у бесіді, у реченнях, що складаємо, в переказі і розповіді, у писемному викладі і творі. Кінцева мета словникової роботи в тому і полягає, щоб активізувати максимальну кількість зрозумілих слів, навчити використовувати їх правильно, до місця, навчити вибирати єдине необхідне слово.