Сторінка
6

Розвиток зв'язного мовлення молодших школярів

- лексико-семантичні (багатозначні слова, синоніми, антоніми, омоніми, анафора, епіфора);

• синтаксичні (народні приповідки: прислів'я, приказки; фразеологізми (ідіоми);

• тропи (епітети, порівняння, метафора, метонімія, синекдоха, символ, уособлення, гіпербола);

• стилістичні фігури: семантичні (антитеза, градація), синтаксичні (паралелізм, анафора, епіфора, інверсія, замовчування, риторичне запитання, риторичне звертання тощо).[Сіранчук]

Не всі зазначені вище засоби, за допомогою яких передається образність, застосовуються у початковій школі, деякі з них застосовуються пропедевтично, деякі безпосередньо. Ми вважаємо, що цілеспрямоване і систематичне введення виразників образності у матеріал початкового курсу української мови внесе позитивний результат у розвиток та культуру мовлення школярів.

На кінець навчання у початковій школі молодші школярі повинні оволодіти такими комунікативними вміннями:

складати діалог (5-6 реплік на кожного з його учасників, не рахуючи етикетних формул початку і закінчення розмови);

переказувати (детально, вибірково) текст, який належить до художнього або науково-художнього стилів і до одного з типів мовлення (розповідь, опис, міркування) – обсяг початкового матеріалу 70–90 слів;

складати усне висловлювання (усний твір) – час звучання орієнтовно 1-2 хв.;

писати переказ розповідного тексту з елементами опису або міркування (обсяг початкового тексту 40-60 слів).

Джерела збагачення словникового запасу учнів

В основу початкового курсу української мови покладено всебічний розвиток мовлення. Це одна з найактуальніших проблем шкільного навчання. Розвиток мовлення – це провідний принцип у роботі з читання, граматики, правопису. Саме він об’єднує всю мовленнєву діяльність учнів. Робота над правильною вимовою, над чіткістю і виразністю усного мовлення, над його культурою, над відчуттям його змісту і краси, над збагаченням словника має стати складовою кожного уроку поряд з конкретними лінгвістичними завданнями.

У період навчання грамоти розвиток мовлення ґрунтується на навчальному матеріалі “Букваря”. У першій книзі школяра закладено багато малюнків, вправ, завдань. Буквар пропонує нам ілюстрації кількох видів: предметні малюнки, серії ілюстрацій, сюжетні малюнки, які сприяють формуванню у дітей вміння послідовно виражати свої думки.

Працюючи над ілюстраціями “Букваря”, пропонує такі завдання вчитель-методист Галина Гунява з міста Чернівців: перелічити предмети за певними ознаками, назвати предмети одним словом, поширити словосполучення, скласти зв’язну розповідь. Ілюстрація оживе, якщо буде правильно організована робота, а головна роль належатиме вчителю. Слід пам’ятати, що важливим моментом у роботі над цим матеріалом є бесіда.

Сприяє розвитку у дітей зв’язного мовлення на думку Галини Гунявої, переказ змісту прочитаних творів. Саме різні види усного переказу на уроках читання є одним із найефективніших засобів навчання зв’язного мовлення. Можна практикувати такі форми переказу, як переказати книжковою мовою або своїми словами, унаочнюючи, опиратися на життєвий досвід, спостереження; зі зміною особи, часу; стислий переказ.

Обов’язково треба використовувати на уроках читання і української мови різні ілюстрації, які б підходили до теми уроку. Важливо, що яскраві малюнки доповнюють зміст тексту. Слід добирати додаткові малюнки репродукції художників, кадри з діафільмів. Головне завдання вчителя у тому, щоб діти помітили всі деталі, за допомогою яких створюється художній образ. Під час такого аналізу картини досягається ще одна мета – формується словник учня, без збагачення якого він не може висловити думку і почуття, викликані побаченим.

З перших уроків читання вчителю треба дбати про поповнення словникового запасу, а в 2 і 3 класах можна від учнів вимагати роботу з тлумачним словником, дитячою енциклопедією.

Програма з української мови для початкових класів спрямовує вчителя на те, щоб навчальними ситуаціями спонукати дітей до безпосередніх висловлювань (творення власних текстів), заохочувати до складання казок, віршів. А оскільки у дітей різний мовленнєвий розвиток, то ініціатором, взірцем і творчим лідером має стати вчитель. Фантазування, складання казок сприяють пізнанню навколишньої дійсності і розвитку мовлення.

У період реформування початкової школи й оновлення її змісту освіти відповідно до Закону України “Про загальну середню освіту” відбувається переорієнтація процесу навчання української мови на розвиток мовленнєвої особистості молодшого школяра, формування його комунікативної компетенції.

Говоріння як вид мовленнєвої діяльності функціонує у двох формах – діалогічній і монологічній. Для правильної організації навчального процесу необхідно враховувати їх фактичну взаємозалежність.

Відомо, що обидві форми мовлення мають не однакове поширення. Питома вага діалогічного мовлення значно переважає, адже на рівні побутового і громадського повсякденного спілкування (в сім’ї, в магазині, на вулиці) люди користуються діалогом.

Діалог є основою, домінуючою формою мовлення, і тому вже у практиці навчання української мови в початкових класах він повинен посідати належне місце. На думку Світлани Дубовик, доцента кафедри КМІУВ ім. Б Грінченка, виходячи з природного примату діалогічного мовлення, процес навчання говоріння в 1-4 класах слід будувати в напрямі від нього до монологу, а не навпаки.

Вивчення початкового курсу граматики української мови у початкових класах має підпорядковуватись завданню формування мовлення школярів як засобу спілкування в обох його формах: усній і письмовій.

Саме тому в програмі з української мови значна увага відводиться становленню лексичних, орфоепічних, орфографічних і граматичних навичок. Уміння з орфоепії і граматики, знання лексики – це ті складові, на основі яких формується усне мовлення, правильне писемне.

У методичній літературі з української мови зазначається, що незмінною умовою ефективності навчання при вивченні всіх частин мови є достатній зв’язок з мовною практикою учнів.

Однак проведені Ольгою Хорошковською спостереження показали, що саме цей аспект не доопрацьовується в практиці роботи шкіл. Про це свідчать і інші дослідники. Так, Н.І.Політова зазначає, що в “практиці вся робота з розвитку зв’язного мовлення помилково зводиться до роботи над писемним мовленням”. У результаті цього помічено “відставання усного мовлення молодших школярів від писемного”.

У зв’язку з цим дуже актуальним є таке зауваження М.С.Рождественського: “Коли говорять про вивчення граматики в школі, то іноді змішують два явища: з однієї сторони, як вчення про граматичний лад, що, звичайно, не одне й те ж; у першому випадку граматика – це саме мовлення, мова, жива як життя, у другому – це відомості про мову, визначення, правила, норми, що черпаються із підручника”.

Розглядаючи проблему розвитку мовлення під час вивчення рідної мови, Г.К.Лідман-Орлова зазначає, що питання про необхідність “пристосування” шкільного курсу рідної мови до завдань розвитку мовлення так чи інакше ставиться в методичній літературі більшістю дослідників. Вона відмічає, що пошуки ефективних шляхів перетворення уроків вивчення мови в уроки навчання мовленню зв’язані в сучасній методиці перш за все з переоцінкою змісту навчання.