Сторінка
5
розглядати навчання, виховання в розвитку та їх діалектичному зв'язку і єдності;
зосередити увагу студентів і зацікавити новим матеріалом;
враховувати вікові й психологічні особливості студентів, рівень їх розвитку, забезпечувати індивідуальний і диференційований підхід;
будувати свої відносини зі студентами на гуманній, демократичній основі;
не розгублюватись у складних і непередбачуваних запитаннях студентів;
поєднувати теорію і практику у викладанні навчальної дисципліни;
кваліфіковано використовувати у своїй роботі досягнення науки і практики;
досконало володіти своїм "знаряддям" праці - державною мовою, словом;
критично мислити і мати чітку громадянську позицію, показувати студентам органічну єдність слів, переконань і справ;
• урізноманітнювати свої заняття, уникати шаблону в їх проведенні.
У матеріалах Всесвітньої конференції ЮНЕСКО (1998 р.) зазначається, що підвищення кваліфікації співпрацівників є суттєво важливим елементом діяльності вищих навчальних закладів. Повинна бути чітка політика стосовно викладачів вищих навчальних закладів, які сьогодні виступають не тільки як джерело знань, а, в першу чергу, повинні приділяти увагу тому, щоб прищеплювати студентам бажання вчитись, уміння взяти на себе ініціативу, вкрай необхідні у подальшому на виробництві.
Вищі навчальні заклади повинні відіграти провідну роль в організації освіти шляхом запровадження і передачі нових інформаційних та комунікативних технологій: створення потенціалу з розробки прикладних навчальних програм та обміну досвідом; застосування цих технологій у сфері викладання; підготовки кадрів та проведення наукових досліджень, забезпечуючи тим самим загальну доступність знань; створення нових форм навчального середовища, починаючи від засобів дистанційної освіти до повноцінних "віртуальних" вищих навчальних закладів і систем, спроможних скоротити відстань і розробити високоякісні системи освіти.
Належну увагу необхідно приділяти проведенню наукових досліджень, поновленню та удосконаленню педагогічних навичок викладачів на підґрунті відповідних програм підвищення кваліфікації, стимулюванню систематичного внесення в навчальний процес інноваційних елементів; сучасних методів викладання і навчання.
Проблема вдосконалення якості підготовки фахівців у вищій школі, на мою думку, має найвагомішу сутність. Це можна пояснити тим, що методика викладання досліджує закономірності, які не можна повністю віднести лише до дидактичних чи до загально педагогічних. Вона в значній мірі пов'язана з управлінням у процесі навчання.
Управлінські знання і вміння викладачів можна розділити на такі групи:
1. Гностичні; аналізувати навчально-педагогічний процес, оцінювати когнітивні можливості студентів, зіставляти їх з досягненнями, успіхами в навчанні та спрямовувати в русло розвивального ефекту;
Конструктивні: моделювати навчально-педагогічний процес, складати план діяльності студентів, здійснювати вибір стратегії навчання з урахуванням розвивального і особистісно-орієнтованого характеру, передбачати і планувати шляхи подолання можливих труднощів у навчальній діяльності студентів, аналізувати міждисциплінарні зв'язки, визначати найраціональніші види самостійної роботи студентів, методи і засоби навчання;
Організаторські: реалізувати систему методичного управління в процесі пізнавальної діяльності студентів, організовувати індивідуальну і колективну діяльність студентів у різних формах аудиторної та позааудиторної роботи, організовувати контроль за навчанням студентів, використовувати технічні засоби навчання;
4. Комунікативні: використовувати найрізноманітніші методи і засоби спілкування зі студентами, колегами по роботі.
Як ми бачимо в розглянутих групах управлінські знання і вміння викладача базуються на його творчій самостійності та майстерності, зумовленої його індивідуальністю.
Джерелом творчості є вимоги суспільства, що відображають сучасну соціокультурну ситуацію, рівень розвитку наук, стан професійної освіти і потреба суспільства в спеціалістах нового типу, модернізація вищої школи, переорієнтація її до функціонування в умовах ринкових відносин у суспільстві.
Розвиваючи творчий методичний потенціал викладацького складу, за свій девіз взяли висловлювання Г. Сковороди: "Хто хоче вчити інших, сам має багато вчитись".
Беручи до уваги специфіку професійної діяльності викладача спеціальних дисциплін у ВНЗ І-ІІ рівня, узагальнену модель професійної компетентності, можна представити у вигляді 3-х взаємопов’язаних компонентів (Рисунок 2):
предметна компетентність;
психологічна;
методична.
Рисунок 2
Професіоналізм педагога неможливий без розвитку спеціальних здібностей, знань та вмінь, але не менш важливою умовою є також розвиток і загальних здібностей, наявність загальнолюдських цінностей. Професіоналізм викладача ВНЗ І-ІІ рівня як психологічна та особистісна складова характеризується не лише професійно значущими якостями, але й мистецтвом постановки й вирішення професійних завдань, особливим розумінням дійсності в цілому та складних ситуацій діяльності.
Загальну структуру компетентності можна представити рисунком 3.
Рисунок 3 – Загальна структура компетентності
Таким чином, компетентність забезпечується комплексним поєднанням усіх структурних компонентів – знань, діяльність, особистісних якостей; за умови не сформованості чи недостатнього рівня сформованості бодай одного з них функціонування компетентності виключається.
Структурні компоненти компетентності – знання, діяльність та особистісні якості тісно пов’язані один з одним та впливають один на оден.
Знання - діяльність
Знання відображаються та проявляються в діяльності. Саме за результатами діяльності можна з’ясувати, які знання має людина. Вплив діяльності на знання неможливо перебільшити. Тільки в процесі діяльності знання можуть бути отримані, осмислені, упорядковані. Тільки діяльність може бути індикатором набутих знань та стимулом до оволодіння новими.
Діяльність - особистісні якості
Цінність, потреби, мотиви людини є рушійною силою для конкретних актів її діяльності. Особистісні якості часом стимулюють, часом обмежують діяльність, але в кінцевому результаті зумовлюють здійснення певних вчинків. З іншого боку за результатами діяльності можна зробити висновок про певні особистісні якості людини, бо останні проявляються в діяльності.
Знання – особистісні якості
Об’єктивним є взаємозв’язок та взаємовплив між цими компонентами структури компетентності. Знання можуть стимулювати розвиток особистісних якостей, збагачувати чи, навпаки, девальвувати цінності. Але слід визначити і зворотній зв’язок – від цінностей та потреб людини залежить спрямованість її знань та успішність оволодіння ними. Інакше кажучи, які в людини цінності, такі й знання вона набуває.