Сторінка
5

Походження і значення слова бандура

5. Етимологія слова бандура

Cанскр. vandin, яке має і форму bandin, складають дієслівна основа vand-band та in – суфікс, властивий і українській мові, наприклад, у назвах Батурин, Чигирин, Малин, Козятин, Пирятин, Снятин, який означає приналежність до чогось, володіння або наділеність чимось. Основа vand означає "хвалити, славити, оспівувати, величати" [12, 564], тож термін вандін та ім’я Вандін означають "співець, славитель, величальник" [12, 460]. Є ім’я Вандітар із тим самим значенням, де tar – суфікс діяча, тотожний укр. тар у плугатар, золотар, воротар або тель у славитель, хвалитель, хулитель, мислитель тощо. Є терміни ванді – мандрівний співець, бард, ванданій – гідний хвали-слави-пошани, вандана-вара, вандана-мала, вандана-маліка – гірлянда, вінок чи просто зелене листя, яким заклечують браму, ворота, двері з нагоди свята, врочистої події чи вшанування когось [12, 460]. Всі ці імена й терміни вжиткові і з початковим б.

Із термінів на vand-band постали індійські чоловічі й жіночі імена:

Вандака, або Бандака – "Величальник, Славитель, Прославитель".

Вандана, або Бандана – "Прославитель, Славитель, Хвалільник".

Вандару, або Бандару – "Хваління, Славлення, Шанування".

Вандатха, або Бандатха – "Гідний слави, Хвалимий, Славлений".

Вандініка – "Шанована, Славна, Славетна".

Вандіта – "Славлена, Хвалима, Шанована".

Вандья – "Гідна славлення, Достойна величання" [16, 469].

До цих імен, зокрема жіночих (Вандініка, Вандіта, Вандья), безпосередньо причетне польське жіноче ім’я Ванда, яке в такому разі означає "Слава", "Славна", "Славлена", "Гідна хвали". Це тим певніше, що в поляків засвідчені й інші жіночі імена, які мають своїх індійських двійників – Ядвіґа й Данута. Щодо першого імені, то воно споріднене з літописним ятвяги, західнобалтійським плем’ям, яке тотожне індійським ядавам. Родоначальник племені – Яду, син царя-кшатрія Яяті й брахманки Деваяні. Тобто Яду – чистої води сута, колісничий і співець, ім’я Яду відбилося в українських прізвищах Ядута (Єдута) й Ядутенко (Єдутенко) та назвах Ядути, Ядутин, Ятва, Ятвіж, Ятвяги, Ятвязь тощо. Саме з ядавів, як зазначалося, походили Крішна та його старший брат Баладева, різні імена яких рясно відбиті в іменах запорозьких козаків і сучасних українців. Як, до речі, й поляків, латишів та литовців. Індійські ядави мають дві інші назви – данави й сатвати. Дві інші назви мають і ятвяги – дайнова й судова, судовити. Така потрійна відповідність, звісно, не випадкова. А звідси й місток до імені Данута, яке споріднюється з іще ведійською богинею первозданних вод Дану "Ріка, Потік", тотожною слов’янській Дані, яка теж пов’язана з водною стихією. Імена обох відбиті в назвах найбільших українських річок – Дон, Донець, Дунай, Дністер, Дніпро.

Термін віна теж пов’язаний із дієслівною основою ванд-банд "славити, хвалити, оспівувати, величати". З цією ж основою виявляє спорідненість і назва бандура, первісно вандура. Співець-хвалільник, співець-величальник, співець-бард називався вандур або бандур, а струнний музичний інструмент для славлення, оспівування, величання – вандура, бандура (і на кобзу іноді кажуть кобзина або кобзура – як в "Енеїді" Котляревського). Від бандура – і бандурист, як від дієслова танцювати – танцюра й танцюрист. Близьке за формою до українських бандура і танцюра й індійське бансура "сопілка". А українські прізвища Бандура, Бандурка, Бандурак, Бандуренко, Бандуриченко, Бандрівський та інші співвідносні з індійськими іменами Вандар-Бандар, Вандару-Бандару, Вандра-Бандра тощо. Зазначу принагідно, що директором видавництва художньої літератури «Дніпро», де я свого часу пропрацював 16 років, був Олександр Іларіонович Бандура – виходець із Хмельниччини, високий фахівець видавничої справи, письменник і перекладач, який усіляко сприяв знайомству українського читача з творами індійської літератури і якого я завжди згадую добрим словом.

Таким чином, повністю підтверджується здогад чи й певність Г. Хоткевича, що пояснення назви бандура слід шукати в санскриті.

6. Деякі принагідні міркування у зв’язку з бандурою

Кілька слів про торбан, який, за Г. Хоткевичем, є "плід еволюції бандури, як сама бандура є плід еволюції кобзи" [15, 147]. Не виключено, що тор у торбан означає "тур, бик", як, скажімо, в назві Тмуторакань "Місто чорного (темного) тура", оскільки шумерський пан-тур невипадково увінчувала голова бика. Для Давньої України, як і для Шумеру, характерний культ Священного Бика-Тура, про що свідчить безліч "бичачих" і "турових" назв – лише топонімів на Тур у нас майже сотня (а ще бог Тур, Турова божниця в Києві, таври "бики", туровці "бичичі" тощо; [8, 29-42]. Що засвідчує неабияку роль і значення бика-тура для уявлень шумерів і праукраїнців. Показове й те, що атрибут індійського "скотьєго" бога Шіви – віна, інше ім’я Шіви – Вріш, тотожне імені Влес у нашого "скотьєго" бога. Вріш означає "Бик", тобто і Влес – "Бик". І якщо індійський "скотій" бог мав струнний інструмент – віну, то й слов’янський "скотій" бог мусив би його мати. А їхні музичні інструменти, зрозуміло, мала увінчувати голова бика.

Може бути, що тор у торбан сходить до санскр. tara, tar "струна", хоч у назвах індійських інструментів вони – завжди другий компонент. Це інструменти:

Ектара (ek "один"+tara), або іктара, досл. "однострун". Ектара, ектар – однострунний музичний інструмент.

Дутара, або дутар (do "два"+tara), досл. "двострун". Дутара, дутар – двострунний музичний інструмент (особливо в Середній Азії та Ірані).

Тітара (ti "три"+tara), досл. "триструн". Тітара, тітар – триструнний музичний інструмент.