Сторінка
3

Сучасне мовлення як віддзеркалення постколоніального суспільства

а) суфіксального творення слів, коли за згубним для нас російським зразком утворено вечоринка (замість правильного вечірка), прачечна (замість пральня). Творячи слово домогосподарка відразу згадуйте слова жниварка, косарка, а людина, котра виконує хатню роботу, називається домогосподиня (зверніть увагу на типовий суфікс –ин- - за аналогією до княгиня, берегиня, рабиня та ин.). Новопришедші по-українському – це новоприбулі (або нові);

б) префіксального творення слів: поступити (замість українського вступити, і далі маємо вступник), приналежність (замість належність), співставити (замість зіставити). До речі, таблички з написом “постороннім вхід заборонено” вплинули й на вживання покручу посторонній замість українського сторонній;

в) префіксально-суфіксальних моделей, коли вибираємо ненормативні суфіксальні: весною (замість навесні), довжиною (замість завдовжки), зимою (замість взимку);

г) безафіксних утворень: обстановка (замість обстава);

ґ) осново- чи словоскладання: багаточисленний (замість численний), взаємовідносини (замість взаємини), залізнодорожний (замість залізничний), минулорічний (замість торішній), пішохідний (замість піший).

Позаяк “стислість надає мові сили”, то часто для творення українських слів використовують наповнені змістом лексеми, “які мають властивість променів сонця: чим більше вони згущені, тим сильніше вони печуть” (Р. Соуті). Порівняймо: в іншому місці – деінде, з тих пір – відтоді (з того часу), високопоставлена особа – достойник, замість того – натомість, ставити претензії – нарікати, ремствувати, проти волі – неволею.

Тому заповнення українського інформаційно-культурного простору питомо українськими словотвірними моделями – це збереження самобутності української мови, це боротьба проти спланованого совєтським режимом втручання у розвиток мови, це нагальна потреба часу, позаяк мислення скристалізовано в слові.

Душею мови, її “алгеброю” є граматика. Вона найчастіше виявляє національний характер мови, її своєрідність.

Студенти “Львівської політехніки” виявили такі порушення граматичної мовної норми (складниками якої є морфологія та синтаксис). У системі української морфології іменник біль (на відміну від російської) є іменником чоловічого роду, тому правильно головний біль, а не головна біль. Під час відмінювання числівників – назв десятків маємо в українській мові змінювану тільки другу частину слова, тому правильно п’ятдесятники, шістдесятники (не п’ятидесятники, шестидесятники). Слово половина означає дві рівні частини, тому треба би було сказати більше, ніж половина або більша частина (а не більша половина). І на залік питання самі виноситися не можуть, тому не виносяться такі питання, а виносимо такі питання.

Коли творимо вищий ступінь порівняння прикметників, то треба вживати або просту (дорожче ніж), або складену форму (більш дороге, ніж), але не сплутувати їх (більш дорожче, ніж у нас). Звертаю увагу, що українська мова не послуговується словом самий для творення найвищого ступеня порівняння прикметників, тому не сама найкраща робота, а найкраща робота.

Словосполучення на зразок давайте зробимо, давайте попрацюємо проникли в українську мову під впливом російської (давайте сделаем, давайте поработаем), а у російській – із тюркських. По-українському значно простіше: зробімо, працюймо. Передача на радіо “Люкс FM” також мала б називатися “Поговорімо” а не “Давайте поговоримо”. Проф. О.Сербенська [7] зазначає, що форму “давайте” треба вживати у своєму прямому значенні лише з іменниками – назвами певних предметів: ”Давайте дітям свіжі соки”. До речі, у творах Т.Шевченка немає жодного словосполучення зі словом давайте, вжитого з дієсловом майбутнього часу доконаного виду.

Багато викладачів “Львівської політехніки” забули про органічний і рідний для української мови кличний відмінок. Його давність засвідчують, наприклад, наші казки, де є такі звертання: “Івасику - Телесику”, “зайчику -пострибайчику”, “вовчику-братику”, “лисичко-сестричко” та низка інших. До речі, кличний відмінок був настільки природній для нас, що навіть 1933 р. вилучаючи його зі системи словозміни, цей відмінок не просто забрали, а замінили кличною формою, що дозволило нерідко його зневажати. Уже 1990 р. статус цього відмінка як повноправного було відновлено, та, на превелику нашу ганьбу, занедбаним він є і до сьогодні. Значна частина студентів зазначає, що до них викладачі звертаються Галя, Іра, Андрій, Петро, Володя, Тарас та ин. Але, крім такого збіднення і відчуження у нашому спілкуванні, маємо ще жахливіші форми на зразок Міша, Паша, Вова, Стьопа, Лєна. Спробуймо подумати, чи зможуть нас зрозуміти та виокремити з-посеред инших народів, якщо ми такими йменнями називатимемо й наших письменників або видатних діячів, наприклад, буде Міша Коцюбинський, Паша Тичина, Вова Самійленко, Стьопа Бандера, Лєна Пчілка? Може, спробуємо???

Афоризм “Говори – і я тебе побачу” відомий ще з античності. Відтак відомо, що саме спосіб побудови речення – тобто синтаксис – сповна віддзеркалює наш спосіб мислення, бо, за О.Потебнею, мова формується посередництвом думки і сама слугує для формування думки. Отже, побудова речень – це відтворення системи бачення істотного, яке є різним у різних народів. Відтак переймання готових мовленнєвих конструкцій чужої мови порушує національну специфіку висловленого та спричиняє негативний потаємний вплив на процес розумової діяльності. Помилки на рівні синтаксису найчастіше трапляються з прийменником по, який в українській мові уточнює просторові (по дорозі, по праву руку), об’єктні (по воду, по хліб), часові (по святах, по Різдву) та деякі інші значення. Тому порушенням норми є вживання таких форм: по темі, по культурі, по історії, по відновленню незалежності, перший по списку (правильно – на тему, з історії, з культури, щодо відновлення незалежності, перший за списком). І не згідно до, а згідно з або відповідно до. Неправильним є і речення “я вибачаюся”, бо здебільшого постфікс –ся спрямовує ознаку на діяча; правильно буде: вибачте, пробачте, перепрошую, прошу вибачення, даруйте за (неточність, невчасність). Направду, різноманіття правильних українських синонімів-відповідників дуже велике, але, на жаль, вміння вибрати зовсім не своє, та ще й неправильне слово, теж невичерпне.