Сторінка
3

Глобалізація як фактор ризику у формуванні структури економіки України

Індустріальний ріст базується у ринковій економіці не на організації виробництва за­со­бів виробництва, що було теоретичною і практичною догмою у період соціалістичної роз­будови в нашій країні, а на рості споживання, яке виступає основою і кінцевою ме­тою будь-якої економічної діяльності. Безумовно, в ринковій економіці споживання впливає на виробництво і структуру економіки, але опосередковано, через платоспромож­ний попит, який компенсує витрати на засоби виробництва, використані на виготовлення продукції, і забезпечує прибуток. Тобто попит на кінцеву продукцію обумовлює попит на той елемент структури економіки, який виробляє засоби виробництва, у іншому випад­ку процес відтворення втрачає сенс.

Україна вже пройшла той період, коли споживчий попит населення використовувався нерезидентами для вирішення власних проблем соціально-економічного характеру. Сьогодні такі галузі, які задовольняють кінцевий споживчий попит, як харчова, хіміко-фармацевтична, легка, досить швидко розвиваються в результаті внутрішнього спожи­вання. Однак для сучасної економіки України важливо, що в процесі наздоганяючого розвитку підвищення ступеня самозабезпеченості одними промисловими товарами супро­воджується посиленням залежності від імпорту багатьох інших. Так, розвиток вироб­ництва, яке заміщує імпорт споживчих виробів, розширює потреби в імпорті необхідних для них засобів виробництва. Вітчизняне машинобудування не завжди задовольняє потре­би у засобах виробництва через низьку якість і високу ціну. Тому для отримання коштів на придбання імпорту необхідні валютні надходження, тобто відповідний ріст експорту. Частково імпорт може оплачуватись іноземними позиками і покриватися прямими інозем­ними інвестиціями, однак їх погашення і обслуговування боргу знову-таки вимагає розвитку експортного сектора економіки.

В Україні експортну виручку, як було показано вище, формують в основному металургій­ний і продовольчий комплекси. Однак у далекоглядній перспективі досягти високого росту за їх рахунок неможливо через відносно низьку еластичність попиту на їх продукцію.

Світова історія свідчить про те, що постійне відставання розвитку експортного сектора за обсягами і структурою продукції у країнах, що розвиваються, від потреб в імпорті особливо яскраво проявляється під час такої структурної кризи, як енергетична. У зв’язку з подорожчанням нафти, що є особливістю такого виду структурної кризи, в країнах, не забезпечених цим видом палива, стрімко скорочується імпорт інших товарів, необхідних для забезпечення економічного росту, зростає недовантаженість потужностей, формують­ся товарні і бюджетні дефіцити, наслідком чого є інфляційні процеси і економічний спад. У кінцевому результаті всі перешкоди в процесі соціально-економічної трансформації країн, що розвиваються, викликаної СІР, обумовлені обмеженнями в інтеграційних проце­сах, що створює традиційний експорт, яким є сучасний експорт України, що призведе до стагнації розвитку та відсутності потенцій росту.

На світових ринках завжди у кращому становищі були ті країни наздоганяючого розвитку, які змогли зосередити зусилля на диверсифікації експорту, його „облагород­женні” шляхом розширення промислового сектора і третинної сфери, а також виробництва товарів і послуг із великою часткою доданої вартості, тобто високооплачуваних і при­буткових.

У сучасній науці промисловий розвиток, який спрямовано на завоювання вивільнених і створення нових ніш світового ринку, на відміну від імпортозаміщуючого, називають експортоорієнтованим або зовнішньоекономічним розвитком. Існують думки про те, що такий термін не відбиває реалій даного типу розвитку, так як експортна орієнтація можли­ва лише у поєднанні з імпортозаміщенням, яке забезпечує прискорення становлення нових виробництв на національних ринках. Однак, враховуючи те, що рушійною силою даного процесу виступає міжнародний поділ праці, така назва все ж таки відбиває глибинну суть даного явища.

У зв’язку з цим єдність правил за різних рівнів розвитку країн, які їх дотримуються, в тому числі України, може викликати ще більшу диференціацію в їх потенціалах, яка вже і без того досягла характеру небезпеки. Прикладом цього є умови прийому у СОТ, які полягають у посиленні лібералізації, тобто розширенні доступу до внутрішніх ресурсів України, результатом якого може бути негативний вплив на структуру економіки України в результаті її корегування та істотної перебудови системи її державного регулювання. Тому до потенційно можливих заходів із запобігання або мінімізації ризиків, які утво­рюють приєднання України до СОТ, сьогодні пропонують віднести нарощування потен­ціалу переваг багатосторонньої міжнародної торговельної системи. Так, приєднання більшості країн, що розвиваються, до СОТ було вимушеним, так як у протилежному випадку вони були приречені на дискримінацію в усіх міждержавних стосунках. Щодо цього висловлюються думки про те, що забезпечення економічного росту країн наздога­няючого розвитку вимагає гармонізації інтересів всього світового співтовариства і збалансування їх економічних структур. Таке збалансування полягає насамперед у роз­витку потенціалів країн, які із запізненням приєднались до СІР, більшому піднесенні їх експортних та інших внутрішніх ресурсів, що можливо за умови функціональної відкри­тості при захисних торговельно-політичних режимах.