Сторінка
11

Українська революція 1917-1918 рр.

Цивільне право. Центральними в цивільному законодавстві Тимчасового уряду були норми, які охороняли право приватної власності. На нараді в Москві О. Корейський підтвердив, що Тим­часовий уряд відмовився від будь-яких "посягань на приватну власність окремих громадян і станів". А міністерство юстиції навіть намітило підготувати законопроект про відшкодування збитків, заподіяних приватним особам під час революції. Помилкою Тимча­сового уряду було те, що він, по суті, нічого не зробив, щоб наділити трудящих власністю. Досить згадати, що селянство при Тимчасовому уряді так і не одержало землі. Розв'язання аграрного питання зачепило б інтереси великих землевласників.

У березні 1917 р. на I Всеросійському торговельно-промисло­вому з'їзді було сформульовано ряд програмних вимог, яких мав додержуватися Тимчасовий уряд у своїй законодавчій діяльності, зокрема створення сприятливих умов для приватного підприєм­ництва, залучення іноземного та вітчизняного капіталів у промис­ловість. Монополістична буржуазія вимагала якнайскоріше створи­ти торговсльно-промислові палати як органи її представництва.

Ці вимоги були схвалені Тимчасовим урядом. Він здійснив реформу акціонерного законодавства, побудовану "на принципах, що забезпечують цілковиту свободу приватної ініціативи у справі акціонерного засновництва", та перетворив біржові комітети у тор­гово-промислові палати. 20 березня Тимчасовий уряд прийняв на захист права власності постанову "Про кооперативні товариства та їх спілки".

Зловживаючи правом приватної власності, монополії одержу­вали колосальні прибутки. Так, синдикат "Продамет", що діяв в Україні, штучно придержував випуск металу, щоб тримати ринкову ціну на найвищому рівні та одержати якомога більше прибутків. Аналогічно діяв синдикат "Продвугілля". У зв'язку із зловживання­ми проти його хазяїв ще у 1915 p. було порушено кримінальну справу, проте її швидко закрили "за відсутністю доказів". Тимчасо­вий уряд, замість того щоб терміново прийняти антимонопольний закон, видав промисловцям Донбасу позику в 20 млн. крб. "на зміцнення оборотних коштів" та 3 млн. крб. "на устаткування", Використовуючи практично нічим не обмежене право приватної власності на шкоду трудящим, власники підприємств нерідко вда­валися до локаутів. Наприклад, у травні 1917 р. в Україні було зупинено 108 заводів, у червні — 125, а в липні — 206. Протягом тільки одного жовтневого тижня було закрито близько 200 шахт. Це була помилкова політика, котра за тих умов сприяла посиленню впливу більшовицьких ліворадикальних сил.

В інтересах збереження і зміцнення капіталістичного ладу Тимчасовий уряд під тиском господарської розрухи та революцій­них сил був змушений здійснити державне регулювання економіки, в кінцевому підсумку прийнятне для буржуазії, шляхом утворення комітетів і нарад по окремим галузям промисловості. У складі уряду було утворено міністерство торгівлі та промисловості. Поряд з традиційними методами регулювання капіталістичного господарст­ва встановлювалося примусове укладання договорів та регулювання їх основних умов, централізований розподіл стратегічної сировини та матеріалів, зосередження частини товарів у монопольному роз­порядженні держави, регулювання цін, примусове картелювання і синдикування капіталістичних підприємств, різноманітні форми контролю за ними та ін. З формально-юридичної точки зору це призводило до посилення адміністративно-правових методів за ра­хунок цивільно-правових. Проте монополістична буржуазія не до­пускала й гадки про встановлення особливих органів фінансового та адміністративного контролю за окремими підприємствами. З приводу примусового синдикування в урядовій декларації зазнача­лося, що "здійснюватимуться заходи розумного об'єднання окре­мих приватних підприємств з можливою участю в цих об'єднаннях казначейства". Це положення захоплення в колах буржуазії не викликало, вона навіть вимагала від уряду усунути всі законодавчіи обмеження добровільних синдикатських угод. Урядове рішення про регулятивне втручання держави в сферу встановлення твердих цін, розподілу продуктів між різними верствами населення, втручання у певних випадках у виробництво, не одержавши підтримки, зазнало краху. Так, під тиском торгово-промислової верхівки, обуржуазне-них поміщиків. Тимчасовий уряд, незважаючи на голод в країні, по суті, відмовився навіть від встановлення хлібної монополії та твер­дих цін на хліб. У серпні 1917 p. уряд підвищив ціни на хліб удвічі. Усі ці акти, як і інші акти Тимчасового уряду, поширювалися і на Україну.

Водночас буржуазія виступала проти робітничого контролю за виробництвом і розподілом продуктів. У цьому питанні вона одер­жувала постійну підтримку Тимчасового уряду.

Формальні обмеження права приватної власності, пов'язані з регулюванням капіталістичного господарювання в умовах війни, а також окремі випадки безпосередньої участі імперіалістичної дер­жави у господарському житті країни, юристи та політики намагали­ся видати за зміну самої суті капіталістичного господарства. Вони назвали капіталістичне господарство воєнного часу "державним" або "воєнним соціалізмом". У дійсності ж це господарство являло собою воєнно-державний монополістичний капіталізм.