Сторінка
3

Українська революція 1917-1918 рр.

підштовхували у кінцевому підсумку Росію до громадянської вій­ни.

Петроградська Рада спочатку виявила себе як демократична влада, претендуюча на роль всеросійського державного центру.УУ перші дні революції на роль керівної влади претендував також буржуазний Тимчасовий комітет Державної думи. За згодою між лідерами Тимчасового комітету і керівництвом Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів був утворений Тимчасовий уряд. формально він нікому не підпорядковувався, але фактично йому доводилося діяти під контролем Тимчасового комітету, з яким до травня 1917 p. він здійснював спільні засідання.'В той же час Петроградська Рада зв'язала уряд рядом обов'язків і стежила за їх виконанням.

V Через кризи, прорахунки та помилки коаліційний Тимчасовий уряд'(представлений кадетами, народними соціалістами, меншови- ками та есерами) вів країну до Установчих зборів, котрі, як він

сподівався, мали розв'язати кардинальні питання її нового буття. і'Проте коаліція стала "в'язнути" і виявляти тенденцію до банкруте- S-ва внаслідок своєї подвійної, нерішучої політики.Не привело до успіху і створення однорідного соціалістичного уряду (есери, мен­шовики).

Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів в Україні та суспільно-політичні структури, що підтримували їх повалення царизму полегшило діяльність демократичних сил. Український народ на повний голос заявив про свої національні інтереси. Намі­тилася перспектива його самовизначення і утворення власної дер­жавності. Одночасно очевидною стала необхідність глибоких соці­альних і економічних перетворень, від здійснення яких значною мірою залежала доля національної революції в Україні.

Трудящі маси України брали активну участь у другій демокра­тичній революції. Звістка про лютневі події в Петрограді миттю облетіла усю Україну. Трудящі відразу ж приступили до ліквідації органів царської влади і формування своєї революційної влади. У великих містах України Ради почали діяти відразу ж після перемоги Лютневої революції в Петрограді. В Харкові перше засідання Ради робітничих депутатів відбулося 2 березня; у Києві, Катеринославі, Кременчуку Ради виникли 4 березня, в Луганську і Полтаві — 5 березня, в Одесі та Миколаєві — 6 березня, в Херсоні та Вінниці — 7 березня, в Сімферополі та Житомирі — 9 березня. Незабаром Ради сформувалися в Єлисаветграді, Бердичеві, Кам'янець-Подільсько­му, Чернігові та інших містах. Багато Рад України ухвалювали рішення про встановлення контактів з Петроградською Радою. В свою чергу, Петроградська і Московська Ради налагоджували зв'я­зки з Радами України. В Одесі разом з місцевою Радою робітничих депутатів виникли районні Ради. Утворювались також Ради солда­тських депутатів, що було новим явищем в історії революційного руху в Україні. Подекуди у сільській місцевості формувалися Ради селянських депутатів.

Інтенсивно процес будівництва Рад відбувався в Донбасі. Тут Ради формувалися не тільки в порівняно великих населених пунк­тах, айв невеликих робітничих селищах, на окремих рудниках. До кінця березня в Донбасі налічувалось більш 100 Рад.15—17 березня в Бахмуті відбулась перша в Україні конференція Рад, що охопила досить значний регіон. 138 делегатів конференції було обрано від 48 Рад великих районів басейну, які представляли 190 тис. робітни­ків.

Безпосередніми організаторами Рад виступали самі трудящі або обрані ними тимчасові ініціативні групи, комісії, комітети. Делегати в Ради обирались на заводах і фабриках, в установах і казармах, селянськими громадами. Наприклад, у Києві вибори до Ради проходили 2—3 березня на підприємствах міста, а 4 березня вже відбулися її установчі збори, які обрали виконком Ради у складі 37 чоловік, де більшість складали представники меншовиків і есе­рів. Більшовиків було всього 6.

Єдиних для України правил і норм представництва щодо виборів до Рад на той час не існувало. уУ Лютневій революції повторилося те, що мало місце в роки першої російської революції. Ради тоді утворювалися поза будь-яких нормативних актів, як прояв самобутньої народної творчості.

Деякі комітети та комісії по виборах до Рад, закликаючи населення взяти активну участь у виборах, не встановлювали ні порядку виборів, ні норм представництва (наприклад, у Херсоні та Лисичанську). Інші, навпаки, вказували термін виборів, норми представництва і навіть регламентували порядок обрання депутатів. До кінця першого півріччя 1917 р. в Україні налічувалось понад 250 Рад робітничих і солдатських депутатів. Проте слід враховувати, що це порівняно не така вже велика цифра, бо в Україні на цей час налічувалося близько 10 тис. населених пунктів, щоправда, більшість з них були сільськими. Зростала і кількість депутатів у Радах. Частина депутатів переобиралась, оскільки засто­совувалося право відклику.

Ради ухвалили ряд демократичних рішень, спрямованих на зміцнення союзу різних груп трудящих. Вони втручалися в усі сфери життя, в них населення набувало деяких навичок державної роботи. Радам були притаманні почуття відповідальності, народна розсудливість, діловитість, на перших порах недосвідченість і, як данина епосі, революційний ентузіазм, романтизм та ілюзії. Усе це, на жаль, мало місце лише на етапі демократичного розвитку рево­люції, до жовтневого перевороту.